Здається, у великої частини наших громадян ніщо не викликає такого роздратування, як мова. Спробуй-но зроби зауваження хлопцеві чи дів-чині, що вони не те слово вжили, не так його наголосили – щонайменше на тебе обуряться, а то й вигукнуть якесь нецензурне слівце. Мова викликає суперечки й бійки за святковим столом, на вулиці і навіть у парламенті. Ми вже 25 років говоримо про потребу змінити український правопис, про потребу досконалих перекладних і тлумачних словників. Як іронізував один мій знайомий професор: "Раз 45 мільйонів не здатні опанувати правила української мови, то, можливо, треба змінити ті правила, а не 45 мільйонів". Каменів спотикання у цій справі ціла купа. Наприклад, декого дивує і дратує написання таких слів, як Швайцарія, швайцар, Ліхтенштайн, Айнштайн і подібних. Мовляв, що це ви вигадуєте? Яка Швайцарія, який Айнштайн? Насамперед лютяться менш освічені та російськомовні читачі, глядачі й слухачі. Щоби пояснити, чому в деяких писемних та електронних джерелах почали саме так писати вищеназвані слова, процитуємо перше видання "Українського правопису", який побачив світ не в ненависній багатьом Галичині, а в Радянській Україні, в Харкові, 1929 року: "Чужомовні не слов’янські географічні назви передаємо на загальних основах... але до того слід додати, що оскільки які чужомовні географічні назви ще не мають в українській мові сталих графічних форм, то їх треба транскрибувати по можливос-ті з автохтонних (тубільних) назов, а не з сторонніх джерел..." Тобто, в українській мові на той час уже були сталі графічні форми назв рік, гір, морів, держав, міст світу, а ті, що ще не існували у нашій мові, повинні були передаватися, при можливості, так, як вимовляли корінні мешканці. У нас же під упливом Москви чинили інакше, ніж радив цей перший радянський правопис – вимовляли так, як вимовляли росіяни. Ця практика зберігається й досі. Щодо Швайцарії, то в Галичині до 1939 р. писали і вимовляли саме так – Швайцарія. Чому? Тому, що назва походить від німецького слова die Schweiz (Швайц), а не Швейц, бо німецький склад "еі" тут читається українською як "ай". Відповідно буде і швайцар, а не швейцар. Мабуть, і в підросійській Україні також вимовляли Швайцарія, бо саме "швайцар" зафіксований у першому радянському "Словнику чужомовних слів" (Харків, 1932). Але після того, як на поч. 1930-х Сталін розстріляв українських радянських мовознавців, відповідно в наших словниках поширилися російські варіанти іншомовних слів, зникла літера Ґ і т. д. На жаль, сучасні українські мовознавці, під упливом різних чинників, не квапляться змінювати правопис і мовні правила. Тому письменники й журналісти, художники й священики самочинно намагаються поновити рідномовну справедливість. Бачимо це не лише в пресі й книжках, але подекуди й на телевізії та в інтернет-мережі. Так, наприклад, у першому томі головної сучасної нашої енциклопедії – Енциклопедії Сучасної України – видатного науковця-фізика на-звано Айнштайном, а не Ейнштейном. Для більшості, гадаю, це неймовірна несподіванка. Чужі люди сміються з нас, адже чи може чогось великого досягнути той народ, який навіть не має охоти і сили реформувати рідний правопис? Зрозуміло, що прихильники Швейцарії скажуть, що в сучасних українських словниках нема такого слова. Так, нема. Але ж нема багатьох тих слів, які ви вживаєте! Чому ж ви тоді не кажете, що також порушуєте словникові правила? Наші словники не фіксують модних російськомовних молодіжних слів ("опустити", "випасти", "жесть" та ін.) і тих, які наплодили російськомовні столичні журналісти на зразок "вата", "тушка", "позивний" і т. д. Але їх масово вживають і на побутовому, і на офіційному рівні, і в ЗМІ, і в літературі. Висновок з цього такий: чужомовні географічні назви й прізвища треба передавати (писати й вимовляти) так, як це було історично прийнято в нашій мові у дорадянський період або ж наближено до первісного, чужого слова. Ну а якщо ви й далі будете вживати і писати Швейцарія, то за це вас не візьмуть до цюпи – демократичнішої держави за Україну нема на цілому світі! Тільки, чому її ненавидить так багато людей? Микола САВЧУК Читайте також: Журналістка з Коломиї розвіює міф про Швайцарію як найбагатшу країну світу