Шостий рік на південній околиці міста живе під одним дахом дружна дитяча спільнота. Тут розташувався так званий дитячий сиротинець святого Миколая Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ. Ми навмисне вжили вислів "так званий", хоч офіційно він зареєстрований саме як сиротинець. "Діти слова "сиротинець" не люблять, – пояснює господиня закладу сестра Вероніка, – адже тут вони не сироти, вони мають нову сім’ю, набагато міцнішу й кращу від тієї, звідки змушені були піти. Тому я навіть вивіску "сиротинець" зняла з фасаду, якщо ви зауважили...". Так, ми зауважили. А ще ми зауважили, що тут справді мешкає дружна сім’я з десяти дівчаток різного віку. Найменшій Софійці три рочки, найстаршій Світлані – вісімнадцять. Софійка ходить у дитсадок, а Світлана – студентка педколеджу. Дівчата залюбки йдуть на спілкування з журналістом, жодної тобі скованості чи слідів якихось погано прихованих комплексів. Усе, що кожна з дівчаток пережила в ранньому (і не тільки в ранньому) дитинстві, залишилося по той бік інтересів та емоцій. Усі вихованки закладу – діти-сироти, або з асоціальних сімей, де батьків позбавлено батьківських прав. Тепер у них одна мама – сестра Вероніка, до якої вони інакше, як "мамусю", не звертаються. Живуть повноцінним життям. Двоє ходять у дитсадок, шестеро – до міських шкіл, дві – студентки. Знайомимося ближче. Світлана Саковська, студентка. – Родом я з Луцька. Батьки зі мною не спілкуються, лише мамина сестра мене любить. Тут мій дім, не уявляю, як залишу його, коли розпочну доросле життя. Шість років живу з мамою Веронікою і сестричками. Уперше в житті у цьому домі мені відзначали день народження – 13 років, тут перший раз мене відвідав святий Миколай... Читайте також: При Катедральному соборі відкрили перший християнський дитсадок Коломийсько-Чернівецької єпархії. ФОТО – Мені також тут перший раз відзначали день народження, – вихором вривається до розмови восьмирічна Єва. – Тут так гарно! Слухайте, я зараз щось вам розкажу... – Єво, дозволь нам спокійно поговорити, – по-родинному докоряє дівчинці сестра Вероніка. – Вона у нас страшенно непосидюча і завжди щось вигадує, називаємо Єву "дівчинкою-сюрпризом". Але у школі вона відмінниця. 13-річна Наталя Кіфор приїхала сюди з Угорників. Батьки її померли, вона трохи жила з тіткою, відтак переселилася до сиротинця. – Я дуже люблю свою тітку (татову сестру), так і напишіть у вашій газеті, може вона прочитає. Але повертатися назад не хочу. Люблю куховарити, допомагаю мамусі на кухні. А ще дуже дітей люблю... Сиротинець функціонує при допомозі єпархії, меценатів, волонтерів, благодійників. Волонтерки Ольга Вітенко та Оксана Гаврилюк допомагають як репетитори в навчальному процесі. А взагалі дитяча спільнота живе, як було зазначено напочатку, майже повноцінним сімейним життям. Старші допомагають меншим. Щосереди до сімейства навідується священик Роман Гринів, проводить духовні бесіди, сповідає. Увечері всі разом стають до вечірньої молитви. А зранку, як водиться у будь-якій сім’ї, сиротинець пожвавлюється і гуде: хтось збирається до школи, когось відправляють до дитсадка. Сестра Вероніка о шостій ранку готує своєму сімейству сніданок, за п’ятнадцять до сьомої будить вихованців, кожному зосібна намащує канапки до школи, – як кожна багатодітна й турботлива мама. Андрій МАЛАЩУК Читайте також: “Якби не діти і не їхнє бажання тренуватися і здобувати перемоги, я би вже залишив цю справу”, — Олександр Дем’янчук