Додому Новини Суспільство Рідні загиблого військового з Коломиї винять генерала Генштабу

Рідні загиблого військового з Коломиї винять генерала Генштабу

0
Поділитися
У місті Павлограді, що на Дніпропетровщині, триває судовий процес над заступником начальника Генштабу ЗСУ, генерал-майором Віктором Назаровим. Його звинувачують у злочинній халатності, через яку в червні 2014 року в аеропорту Луганська був збитий літак ІЛ-76 із 49-ма українськими військовими на борту. Серед загиблих був і коломиянин, військовий льотчик 25-ї мелітопольської бригади транспортної авіації Олександр Козолій.

Минулого тижня його сестру Марію суд викликав на допит як потерпілу. Після повернення до Коломиї дівчина розповіла багато цікавих деталей про безпрецедентний для України судовий процес.

Дивна логіка

Don Yapon

«Судовий процес проходить у місті Павлоград. Це 100-тисячне місто на сході Дніпропетровської області, близько до межі з Донеччиною. Так як більшість загиблих – це солдати 25-ї повітряно-десантної бригади з Дніпропетровська та мешканці області, ми хотіли, щоб суд відбувався в обласному центрі. Однак було вирішено його перенести за 80 кілометрів на схід, у Павлоград. Як нам повідомили, це було зроблено з міркувань безпеки. Хоча чим безпечніший Павлоград, який розташований до фронту за якихось 100 кілометрів від Дніпропетровська, я не розумію».

Після трагедії – підвищення

«Головна стаття обвинувачення генерала Назарова – це службове недбальство, що спричинило важкі наслідки. Наказ на виліт літака дав саме Назаров. При тому, що в переддень трагедії він двічі (о 16-й та 20-й год.) отримав, але проігнорував інформацію від СБУ та армійської розвідки про те, що в районі аеропорту Луганська діють терористи з переносними зенітно-ракетними комплексами, якими можна збити літак. Цю інформацію він і сам проігнорував, і не передав тодішньому керівнику АТО Віктору Муженку. По суті, відправив літак із солдатами в Луганськ, знаючи, що на нього чекає засідка і літак можуть збити терористи.

Позиція родичів загиблих однозначна – генерал Назаров винний у смерті десантників та льотчиків і повинен понести покарання. «Як мінімум, чого ми хочемо добитися – це звільнення генерала із займаної посади, – кажуть вони. – Зараз він є заступником начальника Генерального штабу. Тобто після трагедії він отримав підвищення. А загалом ми хочемо, щоб пан Назаров отримав реальне покарання, максимальне, яке передбачає стаття Кримінального кодексу. Я вважаю, що ці 8 років за півсотні солдатських життів – не так вже й багато. Втім, якщо чесно, то сумніваюся, що вирок буде саме таким. Скоріше за все, генерал отримає умовний термін або взагалі виправдання. Та ми не зупинимося, і якщо буде потрібно, дійдемо аж до Європейського суду».

Шукають цапа-відбувайла?

«Суддя веде справу неупереджено. Діями військових прокурорів ми також задоволені. Зовсім по-іншому поводяться адвокати генерала – агресивно та провокативно. У мене склалося враження, що вони хочуть знайти цапа-відбувайла, на якого можна повісити вину. На першому засіданні суду адвокати у трагедії звинувачували екіпаж літака. Однак експертиза за участю авторитетних українських фахівців та діючих льотчиків довела, що екіпаж зробив усе можливе. Першу ракету, яка була випущена по літаку, екіпаж помітив і завдяки тепловій пастці зумів нейтралізувати. Друга ж ракета, рокова, була випущена так, що її пуску екіпаж помітити просто не міг. Одним словом, було доведено, що льотчики діяли правильно.

Тоді адвокати змінили стратегію і почали ставити дивні запитання. Наприклад, мене питали, кому підпорядковується 25-та бригада, чий літак був збитий. Звідки я, медсестра, можу це знати? Або інше запитання: чи відповідав генерал Назаров як начальник штабу АТО за кожен підбитий танк? Я зробила висновок, що цими питаннями адвокати хочуть перекинути вину з генерала на когось нижчого за рангом. Чи то на когось із повітряних сил, чи на командування бригади.

Загалом я розумію, що безпосередньо бойові завдання виконують солдати, але вище командування має приймати такі рішення, які б мінімізували небезпеку для простого солдата. В нашому ж випадку цього зроблено не було, навпаки, солдатів свідомо відправили на смерть».

Безслівний генерал

«Найнезрозумілішим для мене у цій справі є поведінка самого генерала Назарова. По-перше, він всіляко затягував початок процесу. Спочатку казав, що не має часу знайомитися з матеріалами справи, бо перебуває в АТО. Потім у нього начебто стався гіпертонічний криз. По-друге, мене здивувало, що на засідання суду він приїхав із десятьма охоронцями. На засіданнях генерал веде себе абсолютно спокійно і беземоційно. На родичів загиблих солдатів він зовсім не дивиться і з ними не спілкується. Він або дивиться у вікно, або щось нотує в блокноті.

Коли у засіданні суду було оголошено невеличку перерву, я підійшла до генерала і попросила його зі мною поговорити. Причиною такого прохання була перепалка з сином Назарова у «Фейсбуці», коли ми обговорювали одне з інтерв’ю генерала. Тоді генеральський син нецензурно облаяв сестру загиблого десантника. Коли ми почали захищати дівчину, то він нас обізвав стадом дебілів. Захищав генерала і журналіст, який писав це інтерв’ю. Він назвав нас домогосподарками і заявив, що ми у військовій справі нічого не тямимо. Я це роздрукувала і підійшла до генерала, попросила сказати, що він про це думає.

Він мовчав, не сказав до мене ні слова і жодного разу на мене не подивився. Так само він себе вів і з іншими родичами загиблих. Хоча в згаданому інтерв’ю генерал казав, що відкритий до спілкування з родичами загиблих. Тільки один раз заговорила до родичів дружина генерала. Вона сказала, що вона та її чоловік чудово розуміють усіх родичів загиблих, бо знають, що таке втрачати дітей. Свого часу подружжя Назарових втратило сина і дочку. Однак винним вона чоловіка не вважає, і взагалі, він, на її думку, герой».

Жінка збирала останки, а сепаратисти глумилися

«А для нас героями є наші брати, тати та сини, які тоді загинули. Страшно це усвідомлювати, але нам навіть не віддали всі останки наших близьких. Справа в тому, що трагедія сталася біля 1-ої ночі. Вже зранку, десь о 7-й год., на місце падіння допустили українських десантників для пошуку тіл. Вони змогли зібрати лише частину рештків. Їх помістили в ящики та доправили у Дніпропетровськ. Тут тіла ідентифікували за допомогою аналізу ДНК.

Рештки тіл, які не змогли забрати до Дніпропетровська, продовжували там лежати. Так сталося, що мати одного із загиблих солдатів живе на окупованій зараз території. Десь на десятий день після трагедії терористи дозволили їй піти на місце падіння і позбирати ті останки, що ще залишилися. Робила вона це під прицілом снайпера, а збоку стояли сепаратисти і з неї глумилися. Рештки тіл, які вона зібрала, дозволили поховати, а власник ділянки на яку впав літак, пообіцяв, що не буде на ній нічого сіяти чи засаджувати. Хоча що там зараз, ніхто не знає, адже контролюють цю територію терористи».

Прощення не буде

«Ми це все розповідаємо генералу, запитуємо його, як діткам пояснити, де їхні батьки. Однак він ніяк не реагує, мовчить і все. Думаю, що ні вини, ні каяття, ні мук совісті генерал не відчуває. В одному зі своїх інтерв’ю він сказав, що збиття ІЛ-76 – це не трагедія, а просто середньостатистичні дані. Це дуже всіх нас образило. Коли твій син чи брат помирає за Україну, а генерал називає це статистикою, то стає дуже боляче. Тому пробачити генералу Назарову ніхто з родин загиблих не готовий».

Записав Віктор ФІТЬО, “Галицький кореспондент”

 

Довідково. Козолій Олександр Володимирович (нар. 29 травня 1984 – пом.14 червня 2014) – старший бортовий авіатехнік, гвардії старший лейтенант Збройних сил України. Лицар ордена Богдана Хмельницького.

Близько 1-ї години ночі 14 червня 2014 року при заході на посадку в аеропорту Луганська терористами збитий військово-транспортний літак Іл-76 Повітряних Сил Збройних Сил України – здійснював перевезення особового складу з метою ротації; загинуло 9 членів екіпажу та 40 десантників. Похований в Мелітополі на Новому кладовищі. Вдома залишилася дружина та маленька донька.

У вересні 2014 року на стіні Коломийського природничо-математичного ліцею, де він навчався, встановлено пам’ятну дошку.

Олександра Козолія вшановано званням почесного громадянина Коломиї.