Культура
Різун ріже, жінка в'яже. Подружжя філологів з Коломиї - майстри вжиткового мистецтва. ФОТО
9 Листопада 2018
Подружжя Наталя та Орест Різуни за фахом – англійські філологи, а за покликанням – народні майстри мистецьких виробів, треба додати – ексклюзивних виробів.
Пані Наталя на нинішній день умудряється поєднувати одне з другим, а ось Орест повністю переключився на художній промисел. Хоча назвати "промислом" його захоплення не зовсім справедливо: чоловік свої вироби не продає, не штампує й не тиражує. Тримає для власного задоволення, дарує друзям та знайомим.
– Саме моє прізвище зобов’язує займатися різьбою, – напівжартома каже Орест. – Тим більше, що з працею за фахом мені якось не складається...
Чоловік виключно за допомогою різця вистругує з дерева мініатюрний спортивний інвентар: боксерські рукавички (їх тримає у своїй колекції навіть світовий чемпіон з боксу Усик), борцівки, кросівки, штангетки – це спеціальне взуття, а також кімоно – одяг для дзюдоїстів. Специфіка виготовлення в тому, що річ робиться з суцільного дерев’яного бруска без жодних механічних з’єднань. Має особливий пієтет до спортивного бою навкулачки невипадково, – син є чемпіоном України з боксу. Зробив майстер і ще кілька робіт, в основі яких – ланцюг, у ньому всі кільця, знову ж таки, не з’єднуються механічно, а вирізаються з суцільного матеріалу. Дивовижно, але – факт. Це таке ноу-хау майстра.
"Я просто беру кавалок дерева – черешню, липу – й відкидаю за допомогою різця усе зайве, так народжується та річ, яку я задумав, у тому числі ланцюг", – пояснює майстер.
У доробку Ореста Різуна ціла колекція ложок та виделок найрізноманітнішої модифікації й конфігурації.
"Людина не може, щоб не їсти, а їсти страшенно незручно, щоб не користуватися ложкою або виделкою, правильно?..".
Ще навчаючись в університеті, Орест спочув у собі мистецький хист. Хотів записатися в художню школу, але там йому відмовили, сказали, що "таких старих не беруть". Довелося опановувати ремесло самому. Не гребує порадами інтернету.
"Якось заради інтересу повіз я свої роботи на ринок у Косів. То там ніхто не повірив, що працюю без фризи, вручну. Не збирався їм щось доводити, кажу: приїздіть до мене в гості, переконаєтеся".
У той час, як Орест увесь свій вільний час віддає різьбленню, для його дружини в’язання залишається хобі. Пані Наталя працює вчителькою англійської мови в школі №2.
"Приходжу, бува, зі школи, вимучена, знервована, щось там перекушу й сідаю медитувати за в’язанням, – зізнається. – Якби не в’язала, не уявляю, як би витримала шкільне навантаження, передусім – психологічне...".
Першу куртку, виготовлену власноруч, подарувала родичам, а вже другу залишила собі. Купила зимове хутро й зв’язала для себе пальто.
"Спробувала, – пояснює жінка, – техніку ірландського мережива й виготовила на її основі кілька жіночих костюмів та сарафан. А ще зв’язала собі сукню на шкільний випускний. Направду, є чим тішитися!".
Каже, що пробувала в’язати на замовлення ("кому не покажу, всі хочуть мати таке ж для себе"), але нічого в неї не виходить, – душа не лягає. Бо кожна її річ – як окрема дитина, улюблена й неповторна і "має зігрівати тільки мене та тих, хто мені найрідніший".
АВТОР: Іван ДЖИНДЖУРА
ФОТО: Андрій КАНЯ
ВІДЕО: Ярослав КОНИК