Додому Авторські колонки Порятуй нас Боже від культурної революції

Порятуй нас Боже від культурної революції

0
Поділитися
Дмитро КАРП'ЯК Коломия

«Коломиї потрібна культурна революція, інакше вона так і залишиться провінцією», – запевнив у газетному заголовку, даючи інтерв’ю, шанований мною службовець ратуші. Заголовок хльосткий, не звернути на нього увагу важко. Так само важко утриматися від асоціацій, які він викликає і які змушують зайвий раз упевнюватися в необхідності вимогливого ставлення до сказаного і написаного.

У минулому столітті людство пережило дві культурні революції. Перша з них, на теренах Радянського Союзу, добре пам’ятна ще багатьом із нас, тому обмежуся хіба нагадуванням про те, що комуністи поставили собі за мету витворити в ході культурної революції новий вид людини – людину радянську. Ця істота мала б бути позбавлена жодних національних сантиментів (допускалася хіба любов до найрівнішої з рівних республік – Росії), мала б бути войовничим безбожником, фанатично віддана справі ленінської партії і засадам колективізму. Розвал Союзу, на жаль, не означав, що затія комуністів з тріском провалилася, деяких успіхів на цьому шляху вони таки досягли. Підстави казати так дають хоча б сьогоднішні маловтішні реалії української незалежності.

Don Yapon

Яскраво вираженим ідіотизмом страждали також творці іншої культурної революції, китайської. Розпочалася вона в середині 1960-их і тривала коротший період, ніж у радянській імперії, проте забрала, за найскромнішими підрахунками, 20 мільйонів людських життів. Тодішній китайський вождь Мао Цзедун, побачивши, що будівництво комунізму в Піднебесній сходить на пси, затіяв широкомасштабну кампанію з виявлення й знешкодження ворогів. Що витворяли хунвейбіни, руками яких Мао впроваджував свою революцію, годі й уявити. Дівчатам забороняли носити довге волосся, за довге волосся їх били й стригли. Короткі спіднички й високі підбори примушували знімати на вулиці, на очах перехожих. Усі зобов’язані були ходити в формі військового покрою, з цитатником Мао в руках.

Поняття всякої революції зводиться до того, що старе безпощадно відкидають, натомість будують нове, прогресивніше. Тут Мао зі своїми хунвейбінами, атакуючи «стару культуру», яка змушувала людину мислити й відчувати, переплюнув навіть радянських вождів, навіть самого Берію. Молодики вривалися в квартири уявних ворогів, спалювали книжки й картини, ламали музичні інструменти, витончено знущалися з університетських професорів… Китайські наука, культура, мистецтво зазнали краху. Світ з острахом спостерігав за тим, що твориться в погано керованому й корумпованому Китаї, як самі ж провідники країни знищують систему освіти, залишаючись без жодного кваліфікованого спеціаліста.

Чи могло дійти до такого ступеня варварства й у нашому краї? Згадуючи одного з присланих до нас комуністичних керівників, думаю, що могло. Просто такі, як цей П…ко, не мали за собою знавіснілого Мао Цзедуна. П…ко, сам етнічний українець, люто дихав на все, що пахло українством. Навіть на вжите газетярем слово «лагодити техніку». Тільки ремонтувати, бо ж «лагодити» в російській мові немає. Достатньо йому було зауважити чоловіка з бородою, як цей тип мало не скаженів. (Хоча наприкінці життя, розповідають, сам запустив бороду й начебто на словах підтримував українську незалежність).

Врятував Китай, як відомо, Ден Сяопін. Уже на початках 1980-их новий уряд висунув лозунг «У розвитку освіти – обличчям до модернізації, до відкритості, до майбутнього!» Сотні тисяч молодих людей послали за кордон здобувати належні знання, на потреби освіти Китай сьогодні витрачає понад 4% ВВП, що непорівнянно з витратами в Україні. І вже сьогодні Піднебесна посідає третє місце в світі за кількістю студентів з різних кінців світу, які приїжджають учитися до неї.

Ось такі малоприємні асоціації навіває «культурна революція». А те, що запропоновано в згаданій на початку статті, – всього лише потреба будівництва в Коломиї нового концертного залу, стадіону, басейну… На революцію воно аж ніяк не тягне. Та й не потрібно нам цих революцій. Нам потрібен клас грамотних менеджерів, спеціалістів, учених, що змогли б витягнути країну з прірви, в яку вона поринає чимраз глибше. З освітою на рівні 1950-их зробити це вельми і вельми проблематично. Боюся, що не допоможе тут і 12-річне навчання, на яке планують перевести школи.

Дмитро КАРП’ЯК