Про красу та самобутність українського одягу свого часу досить влучно сказав Ілля Рєпін, порівнявши українок з парижанками: "Тільки українки та парижанки вміють одягатися зі смаком! Ви не повірите, як чарівно одягаються дівчата, парубки теж спритно: ... це дійсно народний, зручний і граціозний костюм. А які дукати, моністи, головні убори, квіти! А які обличчя! А яка мова! Просто краса, краса і краса!" Презентуємо підбірку світлин Майстерні "Треті Півні", які показують всю красу та вишуканість святкового традиційного жіночого вбрання різних регіонів України. Опис про різновиди технік вишиванок кожного регіону люб`язно надала Роксоляна Шимчук, знана етнограф та колекціонер давнього одягу, пише uaмодна. Причорномор’я (Одещина) Весільне вбрання нареченої. Наречена одягнута у сарафан (шарафан) – одяг початку ХХ ст. Традиційний стрій Причорномор’я вирізняється особливою поліхромністю та наявністю орнітоморфного мотиву у вишитті сорочок. Жіночі сорочки мали тут особливо розкішне пошиття: різноманітні декоративні шви і викінчення лиштви зубчиками. Нашийні прикраси з коралу і перлів обрамлювалися низками "баламутів". Середня Наддніпрянщина (Черкащина, Полтавщина) Сорочки були дуже різноманітні. Вишивали чорними, білими й червоними нитками. Вражає величністю і стрункістю силуету, несхибним смаком і поєднанням виразних кольорів. Лемківщина Багатими на оздобу відзначалися у строї лемків жіночі та чоловічі безрукавки – лейбики. Вишиття на них, зазвичай, вовняне, гладдю, орнаменти квіткові. Білі сорочки – опліччя, декоровані неширокою смугою геометричного орнаменту на вуставці та характерними брижами, стягнутими над зап’ястям або в лікті з вузьким вишитим манжетом. Покуття (Снятинський та Городенківський райони Ів-Франківської обл.) У геометричних та квіткових орнаментах покутських сорочок, як і в інших елементах одягу, домінують червоні та бордові кольори. Сорочки багато зашиті. Розповсюджено різні техніки: низинка, хрестик, виколювання, об’ємні рельєфні шви. Крайки та пояси щедро прикрашені кутасами та сухозолотом. Галичина Зазвичай сорочки в Галичині носили з домотканого полотна. Але міські пани могли собі дозволити купувати дорожчу ткану фабричну тканину. Вишиття було заполоччю, техніками стебнівка, настилування, обметування, мережка, хрестик, кіска. Кілька різних регіонів, що входили до складу Галичини, вирізнялися і колористикою, і орнаментикою. Однак можна виділити переважання поєднання геометрії з флористикою. Гуцульщина Барвистість одягу гуцулів становить їхню основну специфічну рису. Стрій здалеку виказував соціальний статус людини, був своєрідним атестатом зрілості. Деякі елементи одягу чи оздоби починали носити з певного віку. Дівчата заплітали одну чи дві коси довкола голови. Через всю косу вплітали червоний гарус, металевий обріч, уплітки. Молоді жінки одягали на голову хустку, зав’язану ззаду. Середнє Подніпров’я (Полтавщина) Сорочки на Полтавщині переважали з великим шийним викотом та з уставками. Вузький комір, чохли та пазуху не вишивали. Основні кольори ниток – чорні, червоні та білі лляні. Рясно покривали флористичною орнаментикою. Також часто для молодичок на сорочках використовувалася техніка вирізування. У літніх жінок вишиття було значно менше. Полісся (Чернігівщина) Дівчата на Чернігівщині носили характерного вишиття традиційну лляну додільну сорочку (з виложистими комірами суцільні), давній зшиваний саян (андарак) з тканим вишиваним орнаментом. Елементи вишивки – гладь, стебнівка, заполоч червоного і чорного кольорів та біла лляна нитка – біль. Орнаментика переважно геометрична. Вінничина (Центральне Поділля) Сорочки цього регіону відзначалися стриманістю кольорів, виточнченістю й філігранністю роботи. На Поділлі часом використовували срібні нитки у вишитті, майстерно поєднуючи їх із чорним та червоним шовком у техніці гладді та стебнівки. До прикрас незмінно додавалися "баламути" - назва каменю є народною трансформацією слова "перламутри".