Найбільшого розквіту велика промисловість Коломиї досягла в післявоєнний час. Тоді в місті працювало не менше 30 підприємств. Деякі збудовані задовго до війни – завод "Сільмаш", щетинно-щіткова, ткацька, паперова фабрики, цегельня. Від 50-х років постали нові – швейна, взуттєва, гардинна фабрики, килимарня імені 17 вересня, заводи ДОЗ, КРП, "Електрооснастка", металозавод, консервний завод, потужний м’ясокомбінат та інші дещо менші. Як засвідчує авторитетний молодий коломиєзнавець Іван Монолатій, за рахунок припливу свіжої робочої сили у 60 – 70 роки населення Коломиї збільшилося ледь не втричі.

З розчленуванням СРСР єдина централізована торгівельна мережа луснула, великі підприємства залишені самі на себе. Їх почали дерти на окремі шматки приватники. Мало хто з промислових голіафів у Коломиї зміг устояти на ногах. Підприємства можна поділити на три категорії: одні – такі як "Сільмаш", консервний завод, металозавод (ледь-ледь) ще потроху дихають; інші – такі як КРП, ДОЗ, завод "Електрооснастка", килимарня – хоч і не дихають, але офіційно не ліквідовані, на деяких навіть щось там ворушиться. Третя категорія – ті, які ліквідовані, це гардинна, взуттєва, щетинно-щіткова, ткацька, паперова (майно якої нещодавно продано) фабрики. Єдиним живчиком серед групового анабіозу є цегельня – заводо­управління будматеріалів. Взуттєва фабрика

Тепер поглянемо на них окремо. Відразу обмовимося, що здійснити обхід ледь-ледь жевріючих підприємств виявилося справою вельми клопітною, місцями навіть ризикованою, як-от проникнути на територію колишнього заводу КРП, на воротях якого написано "металобаза". Туди можна лише машиною заїхати, а кожного пішого візитера підстерігають злющі собаки. Колись, хто пам’ятає, завод КРП випускав популярну електропомпу "Малятко". Тепер цей бездиханний монстр, який спочиває на 8 гектарах политої мазутом землі, власним прикладом застерігає: народе, не хворій на гігантоманію!

Схожа з заводом КРП доля судилася й ДОЗові. Сьогодні його територія розкраяна й розділена. Тут діють станції техобслуговування та ремонту автівок, надаються послуги з вантажних та пасажирських перевезень.

Завод "Електрооснастка", який сусідував зі старим кладовищем, розпроданий по кавалках. Він розвалювався довго й болісно. Звільнені давно працівники, котрі досягнули пенсійного віку, судилися з керівництвом через плутанину з власними трудовими стажами. Людина працювала на одній посаді, а їй записувалася інша, декому взагалі нічого не записувалося. Рухаємося вперед. Беремо металозавод. Фактично, життя там жевріє лише у розважальному залі для весіль, та й то нерегулярно. Нині металозавод – це ЗАТ "Прикарпаття". На вицвілому обдертому щиті вказуються численні послуги, які буцімто надає підприємство. Однак, як нам тут пояснили, крім кабелів на підприємстві вже нічого не випускається і жодних послуг (крім весільних) не надається. Ось так.

Котимося в інший керунок битим (навіть у прямому значенні слова) шляхом – на околицю міста до зарінків Пруту. Там, де тепер розміщується консервний завод з абсолютно неконсервною назвою "Консерваторія", написано: "Ремонт кузовів". Проникнути туди важче, аніж колись у бункер Гітлера "Вервольф", що стояв у лісі під Вінницею. На територію нас не впустили, натомість на прохідній журналістів люб’язно зустріли співвласники підприємства. Незважаючи на скрутні часи, "Консерваторія" консервує свої огірки й помідори, ще й відправляє продукцію до Польщі, Німеччини, країн Прибалтики. До Росії, кажуть, уже не відправляють задля уникнення скандалів. Робота сезонна – від червня по жовтень. У сезонний період на виробництві задіяно до 30 працівників. Заявляють, що їм треба більше робочої сили, однак бажаючих – що кіт наплакав.

Консервний завод

На місці фабрики килимів ім. 17 вересня, що на вулиці Криничній, від 1991 року діяла фабрика художніх виробів "Карпатські візерунки". У 1997 році фабрика відійшла на вічний спочинок, а інший її корпус на колишній вулиці Менжинського (тепер Верещинського) "спочив" ще раніше. Нині там блимає сліпими віконницями купа безформного залізяччя. Ветха ж споруда колишньої килимарні на вулиці Криничній (лівіше від кляштора) має власників, але там не робиться нічого. Сусіди оповідають, начебто територію килимарні наразі орендує автодор. (Хочеться наголосити, що дізнатися щось з офіційних джерел майже нереально!).

Успішно уникнула повного дефолту швейна фабрика на вулиці Театральній в особах «живого потенціалу». Ні, сама споруда вже давно швейною фабрикою не рахується, перший її поверх займають магазини та організації, а другий поверх має власників з Івано-Франківська, котрі, за словами "завжди компетентних персон", планують там зробити кап­ремонт під продаж або здачу в оренду житлових приміщень. Швейна ж фабрика реінкарнувалася у філію Львівської швейної фабрики "Ролада", яка знаходиться на вулиці Петлюри. Там працює до 100 осіб, шиють жіночий одяг, мають закордонних замовників з 16 країн.

Сільмаш На місці гардинної фабрики успішно функціонує підприємство шведської компанії "ТРОКС" (до цього – "ТЕНМАРК", що належить до "ТРОКСу") – тут шиють чохли до автівок. На виробництві зайнято майже 500 працівників.

На квасний десерт нашого побіжного огляду ми залишили "Сільмаш". У старі добрі часи на заводі випускали грейдерні навантажувачі, вони пливли через океан на Кубу. Тут, на величезній території 30 гектарів, працювали до 5 тисяч людей. Зараз на заводі рахуються 16 працівників, які, за словами директора заводу Ігоря Зарічного, вже й забули, коли отримували зарплату. Не один рік підприємство перебуває в стані санації. Директор скаржиться: якби держава не блокувала різні фінансові операції, то завод вже давно мав би багатого власника і відродився б заново, нехай і не в такому вигляді, як за Союзу. Про тернисту долю промислового гіганта в алегоричній формі розповідає забита наглухо дошками прохідна. Мертва прохідна так знущально контрастує з живим, хоч і постраждалим, корпусом економіко-правового коледжу, що не розчулитися просто неможливо.

М'ясокомбінат АВТОР: Іван ДЖИНДЖУРА ФОТО: Андрій КАНЯ