31-шу річницю Незалежності ми зустрічаємо із понад двома тисячами кілометрів фронту. На кожній ділянці — молоді командири та командирки, які в різний спосіб потрапили до війська — за вибором, за покликанням, за необхідністю. Цього дня ми хочемо показати їхні обличчя. Усіх наших героїв об’єднує бажання бути зі «своїми людьми, там, де найважче». 

«Да Вінчі» — Дмитро Коцюбайло, 26 років, родом з Івано-Франківська. Командир спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» ЗСУ, Герой України

«Да Вінчі» на війні з 18 років, туди потрапив одразу після Революції гідності. До початку повномасштабного вторгнення був добровольцем, потім вступив у ЗСУ. Вісім років готувався сам та готував інших до «великої» війни. 

«Спочатку наш підрозділ направили на запорізький напрямок, щоб не дати росіянам пройти до Запоріжжя і прорватися до Дніпра. Потім мене покликали у Київ, бо маю досвід роботи з артилерією. Коли російські війська почали рухатися на Бориспіль, ми нанесли якісне вогневе ураження, знищили понад 20 одиниць техніки та “Бук”», — розповідає Дмитро.

Далі були дніпровський та херсонський напрямки, а згодом Луганщина: «Ми були у Лисичанську, Білогорівці, Золотому. А зараз воюємо за мою рідну Донеччину, мій другий дім».

Щоб потрапити до спецпідрозділу Дмитра, «Вовків Да Вінчі», треба відповідати двом критеріям — ідеологія та бойова підготовка. Утім, беруть і новачків. «У нас не стоїть питання — їхати чи не їхати. Кожен боєць буде йти до перемоги», — говорить командир спецпідрозділу. Найскладніше для Дмитра втрачати побратимів, товаришів, друзів: «Командири, молоді командири батальйонів, бригад — у цій війні гинуть всі». 

Ось що для «Да Вінчі» незалежність: «Це можливість говорити українською, носити шеврон та захищати свою країну».

«Кудрява» — Христина, 29 років, родом з Івано-Франківська. Заступниця командира мінометної батареї 4-ї бригади оперативного реагування Нацгвардії України, у званні старшої лейтенантки

Христина потрапила в армію з біржі праці, будучи 19-літньою студенткою в Тернополі. Йшов 2013 рік. Їй пообіцяли «класну посаду» та призначили начальником культурного дозвілля військовослужбовців: «Простими словами — це начальник клубу. Так відбулася моя “лагідна воєнізація”».

На війну «Кудряву» не взяли, бо жінка. Це її зачепило, тому вирішила вступити у Харківську академію Нацгвардії України. Підтягнула також і бойову підготовку.

Після випуску служила в бригаді швидкого реагування в Гостомелі. Зараз воює на рубежах Бахмута: «Коли є агонія до бою, все робиться просто, бо розумієш, що від твоєї участі залежить вся ця двіжуха».

«Незалежність — це про відчуття свободи у місці, де ти живеш. Це вільне волевиявлення, можливість вільного розвитку. Це все, за що ми стоїмо», — говорить «Кудрява».

Про командирів з інших регіонів можна прочитати за посиланням. 

Команда фотопроєкту:
Авторка проєкту, фотографка — Аліна Смутко
Фоторедакторка — Вікторія Курчинська
Продюсерки — Наталія Шимків та Анастасія Ісаєнкова
Авторка ідеї та редакторка проєкту — Христина Гаврилюк

За допомогу в створенні фотопроєкту вдячні: пресофіцерці 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр» Ірині Рибаковій; речниці Українського добровольчого батальйону «ОДЧ Карпатська Січ» Василині Наконечній; старшому солдатові 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр» Владиславу Косовському.

Джерело: Суспільне Івано-Франківськ