Додому Авторські колонки Освіта? Висча!

Освіта? Висча!

0
Поділитися
Дмитро КАРП'ЯК Коломия

Щось нехороше твориться з незалежним тестуванням наших абітурієнтів. Таке враження, начебто те, що не вдалося полковникові історичних наук Дмитрові Табачнику, успішно довершується з відбуттям пана Табачника на історичну батьківщину його однодумцями. «Системі ЗНО зламали хребет, – ставить сумний діагноз керівник Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти Богдан Томенчук, – ми опинилися на рівні 2007–2008 років». І хоча новопризначений директор всеукраїнського центру Вадим Карандій запевняє, що «все потихеньку повертається в робочий стан», віри в успішне ЗНО-2016 майже не залишається.

Незалежне тестування – це практично все, чого ми домоглися на сьогодні в освіті. Не рахуючи хіба факту відновлення Києво-Могилянської академії з ініціативи такого подвижника, як В’ячеслав Брюховецький. Тестування дає можливість позбутися врешті-решт хабарництва у вишах, яке набрало загрозливих масштабів, і значно поліпшити якість претендентів на здобуття вищої освіти. «Ну, нарешті є надія на те, – тішився, пригадую, один мій знайомий років шість-сім тому, – що наші гумористи не жартуватимуть більше так, як жартували за Союзу в журналі «Перець»: «Яка у вас освіта?» – «Висча».

Don Yapon

Тим часом ЗНО – це не останнє слово в царині освіти найрозвиненіших країн. Нові технології приводять тут до колосальних змін. Японці, наприклад, винайшли для оцінювання абітурієнтів штучний інтелект. Створена ними система успішно справляється із завданнями, особливо в математичному і фізичному напрямках, які є фундаментом для подальшого науково-технічного прогресу. Вступними іспитами переймаються вже не європейські виші, а незалежні компанії. TOEFL або GMAT ніхто не складає в університеті… Рубаючи під корінь незалежне оцінювання, держава ризикує серйозно поглибити прірву між Україною й рештою цивілізованого світу. Хоча, здається, прірва й без того достатньо серйозна.

Не біда, пробують переконувати нас невиправні оптимісти, у світі є такі кузні знань, як Сорбонна, Гарвард чи Єль, мудрих українських дітей треба посилати туди вчитися. Все одно ж ми не зуміємо створити в себе щось подібне. Такі ідеї, пригадаймо, активно витали в повітрі з приходом до президентської влади Віктора Ющенка, не випарувалися вони й нині.

З цього приводу варто навести міркування грузинського реформатора Кахи Бендукідзе, який співпрацював з Україною впродовж останніх місяців свого життя. У книжці розмов з ним «Ґудбай, імперіє», що вийшла зовсім недавно у Видавництві Старого Лева, автор Володимир Федорін заторкує й цю тему. І Бендукідзе, як не дивно на перший погляд, виступає противником навчання молодих грузинів чи українців у найпрестижніших університетах світу. Причому він не тому проти, що боїться власних пол потів, які отримають виховання в лівацьких кампусах і приїдуть додому будувати на крові світле майбутнє. «Якщо в маґістратуру і бакалаврат відправляти в Сорбонну, – застерігає Бендукідзе, – то ми протягом двадцятьох п’ятьох років втратимо грузинську мову».

Готовий битись об заклад, що серед українських ново(чи недо?)реформаторів немає жодного, хто болісно переймався б і мовним питанням. А намір проголосити 2016-ий роком англійської (а не державної української!) мови став зайвим свідченням того, наскільки велика різниця в мисленні реформатора грузинського і першого-ліпшого українського. Сказане вище не означає, що Бендукідзе ні в гріш не ставить європейсько-американські університети. Ні, хоче дитина вчитися там, нехай їде і вчиться, він за вільний вибір. Але грузинська чи українська дитина має знати: ні в Сорбонні, ні в Гарварді з тамтешніми налаштованими по-троцькістськи викладачами потрібних економічних знань вона не здобуде. А також не стане, повернувшись додому, хорошим грузинським чи українським юристом. Бо право – річ локальна, неможливо бути юристом абстрактно, завжди існують рамки якогось конкретного права.

З усього цього неможливо не зробити висновок про те, що обшуки в офісах керівників центрів незалежного тестування, арешти, недостатнє фінансування ЗНО – не той шлях, який мав би привести нас до глибоко реформованої освіти. Властиво, навіть не до глибоко, а до злегка реформованої. Бодай до того, щоб, відповідаючи на запитання про отриману освіту, молодий фахівець твердо казав: «Освіта – вища!»

Дмитро КАРП’ЯК