Додому Новини Суспільство Остап Дроздов у Коломиї: “За що маю любити країну У.?”. ФОТО

Остап Дроздов у Коломиї: “За що маю любити країну У.?”. ФОТО

0
Поділитися

Відрекомендовувати політично заанґажованим людям Остапа Дроздова немає потреби, цей телеведучий ЗІКу добре впізнаваний. Достатнє уявлення мають про Остапа й ті, хто стежить за його інтернетблогами. А ось як письменник він мало кому відомий. Тим часом тележурналіст Дроздов прибув зразу ж по Покрові до нашого міста саме як письменник, автор двох романів.

Кореспондент “Дзеркала Коломиї” зустрівся з гостем перед початком репрезентації його творчого доробку в музеї Гуцульщини і Покуття, після чого був у музеї. І покинув репрезентаційну залу з двояким враженням.

Don Yapon

-Зважаючи на те що в своїх публіцистичних статтях ви, Остапе, називаєте Романа Шухевича “гауптштурфюрером СС” і нарікаєте на “героїко-патріотичне уявлення про світ” наших краян, навіть боюся спитати: ви відзначали вчорашній День захисника України?

-Звідки ви взяли, що я так називав Шухевича?

-Прочитав в інтернеті, звідки ж іще. Та все ж таки: ви відвідували урочистості з нагоди патріотичного свята?

-Ні, не відвідував, вважаю це радянським рудиментом. Атмосфера на таких урочистостях нещира, на основних героїв там претендують здебільшого люди, не помічені в  добрих справах. Хоча останнім часом цей день насичується змістом. Що ж до героїко-патріотичної боротьби, то я ставлюся до неї спокійно. Ті люди усвідомлювали, що їхня ідея ніколи не буде реалізована, вони просто випередили свій час. Так, це наша героїка, наша історія, але вона вже мертва, жити історією —глупо, воно вже ніколи не повернеться. Я знайомий, наприклад, з сином Шухевича, питав його: оце, що маємо, є плодом жертви вашого тата? І пан Юрко відповів, що ні.

-Стосовно зневіри в ідею, то тут маємо масу протилежних прикладів. Бо хіба вартувало йти на такі муки й не вірити в справедливість своєї боротьби? Отож я нагадаю ще одне ваше давніше висловлювання, після Майдану-2004. “На захист власної національної гідності, мови українці ніколи не постануть”, —запевнили ви тоді. Чи ви не вважаєте події 2014-ого Революцією гідності?

-Для мене це цікаве питання. Українці в масі своїй спокійно ставилися до перспективи втратити Європу, все змінилося з побиттям студентів. Причому кардинально змінилося.

-Ще маю запитання з тих, що їх називають каверзними. Відгукуючись на 20-ті роковини незалежності, ви закликали до творення в країні “такого собі полігону толерантності”. Як узгодити ваш заклик до толерантності з тим фактом, що ви вигнали цього літа зі студії співрозмовника за його принципову російську мову? Розчарувалися в толерантності?

-Це різні речі, толерантність і моя реакція на небажання людини спілкуватись українською, володіючи нею. Толерантність — важлива європейська засада, ми ж антиєвропейська країна. Здорову мовну політику запровадили, скажімо, в республіках Балтії, там не запрошують на телеефіри противників державної мови й не дискутують з ними. Я взагалі-то проти зневажливого ставлення до людини, але ключовим на тому моєму ефірі було: не хочу. Тобто людина в очі тобі заявляє, що не хоче підпорядковуватися загальноприйнятим правилам співжиття.

-Зайво запитувати, мабуть, чи підтримуєте Закон про освіту, зокрема його багатостраждальну сьому статтю?

-Я незадоволений цим законом, він м’яко написаний. Якби моя воля, я не ставив би питання про мови національних меншин, мовою освіти має бути тільки державна мова. А нацменшини нехай собі культивують свою мову, для цього є багато можливостей поза державним освітнім процесом.

-Ігор Лосєв обізвав вас українофобом. Як вам його аргументи стосовно вашого україноненависництва?

-А хто такий Лосєв?

-Філософ, викладає в Києво-Могилянській академії.

-Мені нецікаві недалекі люди. Це кримський неофіт в українстві, він не вміє читати контексти.

-Ваша візія Галичини як краю, орієнтованого на Євразію, не змінилася?

-Ні, не змінилася, в галицької еліти немає внутрішньої волі переорієнтуватися на Європу. Ми не  мислили себе самодостатнім регіоном, не поспішаємо й сьогодні проявляти свою внутрішню ідентичність. У Карпатах російський шансон лунає таки частенько, проте в Криму й раніше почути коломийку було немислимо.

-А справжня Євразія починається вже за Збручем?

-Саме так.

Після цієї розмови ми пішли на репрезентацію двох романів Дроздова в музей. Мушу визнати, що тележурналіст і романіст в одній особі майже не торкався порушених у наведеному інтерв’ю тем, більше говорили про його літературних персонажів, до яких приходить щастя лише поза межами України.

“Бо за що я маю любити країну У.?” — провокував аудиторію Остап. Аудиторія, наскільки можна було помітити, намагалася письменника зрозуміти.

“Ми, галичани, — вважає Дроздов, — автоматично полюбили свою Україну тільки за факт її наявності. Але колядка чи щедрівка — це ще не те, заради чого треба любити. Необхідно переоцінювати своє ставлення до себе самих, питати самих себе: хто ж ми є? І працювати з майбутнім, а ми працюємо з минулим”.

Дмитро КАРП’ЯК
Фото: Андрій КАНЯ