В Отинії раніше буяла промисловість і сільське господарство: завод "Індуктор" клепав оборонну техніку, працювала меблева фабрика, льоно-насіннєва станція та колгосп імені Жданова, не кажучи вже про менші підприємства.
Тепер у їхніх стінах гуляє вітер, окремі приміщення викупили приватники і чимось там потроху займаються, як-от переробкою деревини.
Щодо приватних підприємців, то їх в Отинії багато, а от підприємств набереться до десяти одиниць, не більше, – пояснює пан Кінащук. – Функціонують дві автозаправки, вони наразі платять податки до селищної казни, а в майбутньому платитимуть до обласної. Отже, будемо в мінусах...
ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ?
З аргументації селищного голови випливає висновок: створювати ОТГ – затія ризикована у плані спроможності фінансування установ тих населених пунктів, які до Отинії приєднаються та й самого містечка.
"Субвенцій не вистачить, потрібні будуть кошти на зарплату медикам, учителям, чиновникам, а де ми їх візьмемо? У нас є велика загальноосвітня школа, художня школа, музична школа на 150 учнів, це все треба утримувати. А якщо додадуться села? Сумніваюся, що ми спроможемося утримувати школи в маленьких селах. Нам зверху скажуть: ви є влада, отож і самі думайте, як проблему вирішити.
Ось торік ми доплачували зі своєї кишені бюджетникам замість того, аби ці кошти спрямувати на прокладку тротуарів, на освітлення.
Мусимо ще й лікарню підтримувати, аби її зберегти. Лікарня – у підвішеному стані. На зарплату в червні гроші є, а далі? Лікарі звільняються, бо не бачать перспективи. Головному лікарю рекомендували перевести персонал на 0,75 ставки.
А крізь наше селище проходить залізниця та головна дорожна магістраль міжнародного значення, трапляються аварії. Якщо лікарня зупиниться, то не буде кому навіть покаліченого пальця зашити...".
До речі, про головну магістраль і про аварії. Нещасних випадків могло б бути менше, якби дорогу через центр огородити від тротуару бордюрами, – так вважає інший наш співбесідник колишній багаторічний Отинійський голова Богдан Тимчишин, – бо бордюр таки трохи зупинить пішохода від раптового виходу на проїжджу частину.
Тепер дещо про справи духовні. Нам про них розповів настоятель греко-католицької церкви отець Василь Мельничук.
На Отинійщині панує міжконфесійна злагода. Мирно між собою проживають і нічого одні в одних не відвойовують віряни п’ятьох традиційних конфесій: греко-католики, римо-католики, православні УПЦ КП, яких налічується найбільше, УПЦ МП, віряни УАПЦ.
Окраса містечка – величний греко-католицький храм Зіслання Святого Духа, який споруджувався дев’ятнадцять років. На подвір’ї храму продовжується розбудова духовно-катехитичного центру. Щодо культурних закладів, то осередком різних масових дійств є будинок культури; нещодавно у ньому провели реконструкцію залу за кошти як з місцевого, так і з обласного бюджетів.
Успішно справляється зі своїми обов’язками комбінат комунальних підприємств. Щороку селище укладає договори з коломийським сміттєзвалищем. Двічі за тиждень побутові відходи туди вивозять вантажівки самого комбінату й фірми "АВЕ". – Колись ми планували, – каже селищний голова, – облаштувати сміттєзвалище у великому котловані, однак зіштовхнулися зі спротивом мешканців. Тому від наміру відмовилися...
Так газдують в Отинії. Щодо адміністративно-територіальної реформи, то "обережний" голова прямим текстом не висловився, але можна здогадатися, що в селищній раді очікують на результати першого реформаторського експерименту з ОТГ у Печеніжині, Нижньому Вербіжі, П’ядиках, Матеївцях.
АВТОР: Андрій МАЛАЩУК