Цього разу в рамках партнерського проекту "Книга для тебе" разом із "Книжковою хатою" ми поспілкувалися з координаторкою літплатформи "БукМенті", кураторкою літературної студії "П’єц", книжковою блогеркою Нікою Кричовською. Дівчина обрала книгу "НепрОсті" Тараса Прохаська. 

Про читання як спосіб життя

Моя любов до худліту розпочалась з антиутопії Рея Бредбері "451 градус за Фаренгейтом". "Ковтнула" її за вечір і сама собі здивувалась, якою потужною і цікавою може бути література такого штибу. На стипендію раз на місяць дозволяла собі одну книгу. Кожен похід до "Книжкової хати" був сакральним і радше нагадував квест за хорошими книгами. Усе, що в мене на той час було, – кілька імен кітчових авторів, хоча траплялись й вартісні речі серед масової літератури. Маленькими кроками я розпочала назбирувати власну бібліотеку. До слова, зараз у ній близько 240 книжок. З часом читацька сверблячка все більше муляла. Я читала по п’ять книг паралельно і часом ледь давала собі з цим раду. Бувало, не дочитувала, але обіцяла собі до цих книг повернутись, коли "доросту". Пригадую, однокурсниця принесла з собою до коледжу збірку віршів Андрія Любки "40 баксів плюс чайові" і читала вголос нашій дівочій аудиторії. Отак я дізналась, що поезія буває відвертою. Згодом вона відкрила мені творчість Сергія Жадана. До мене міцно вчепився образ – "золоті скорпіони непослуху", надиктований рядком з одного його вірша, вже навіть не пригадую котрого. Отак я дізналась, що добра поезія, одного разу вчепившись, залишається з тобою назавжди. Зараз взяла за звичку писати невеличкі відгуки на прочитані книги та знимкувати їх. 

Яким книжкам надаєш перевагу?

Відверто кажучи, такі питання одразу викликають заціпеніння. Бо одразу подумки починаю відсортовувати авторів за країнами, книжки за жанрами і складати списки мастрідів, яких страшенно не люблю, бо це, як на мене, свого роду нав’язування. Від книжки я прагну одного – аби вона викликала в мене сильну емоцію, незалежно від настроєвого відтінку. Аби не вдаватися до довжелезного списку, назву кілька авторів, чиї книги зачаровували, перевертали мій світ, вертіли ним у всіх можливих напрямках і формували трішки досконалішу версію мене. Гарпер Лі, Туве Янссон, Софія Андрухович, Юрій Андрухович, Дж. Р. Р. Толкін, Річард Фленеган, Діана Вінн Джонс, Кадзуо Ішіґуро, Тоніно Ґверра, Вітольд Ґомбровіч, Ернест Гемінґвей, Елізабет Ґілберт, Сильвія Плат, Жоржі Амаду, Девід Герберт Лоуренс, Хорхе Луїс Борхес та ін. Список можна продовжити, написати ще й про нон-фікшн, але то будь-хто знудиться читати. Одна річ, котру можу сказати напевне – я обожнюю дитячі книжки-картинки. 

Передісторія "НепрОстих"

Про Тараса Прохаська я чула багато хорошого, але якось до читання не доходило. Певно я інтуїтивно вичікувала, аби в правильний час відчути всеохопну закоханість у його тексти. Все почалося з оповідання "Спалене літо". А далі – як у мареві. Кілька років потому я заходжу до "Книжкової" і бачу її: естетично довершену, котра випромінює яскраве сяйво і звідусіль лунають янгольські наспіви. Перевидання "НепрОстих" поєднало в собі якісно пропрацьовану візуальну складову і майстерно написаний текст. Я одразу взялась мацати і гортати арт-бук.

Роман "НепрОсті" – це така собі альтернативна історія Карпат першої половини XX сторіччя, гуцульський епос, написаний у жанрі магічного реалізму. Книга структурована дещо незвично, бо кожен розділ має пронумеровані абзаци. Всупереч цьому наратив майже позбавлений лінійності. У тексті багато автентики, еклектики та гірської романтики. Тарас Прохасько бавить вигадливими образами, колоритними персонажами та красою деталей, що й створюють щодення жителів курортного містечка Ялівець, на тлі якого народжується любов Себастьяна до Анни, точніше кілька його заборонених любовей. Хто ці жінки, і чому їх було декілька? То вже дізнавайтесь зі сторінок. 

Сюжет та інтрига книги

До переповідання сюжету не вдаватимусь. Хто хоче, може почитати критику, наштовхнутись на гору спойлерів і принагідно зіпсувати собі враження від книги, навіть не читаючи її. Роман має багацько смислових пластів, тож кожен віднайде щось для себе. Бо хто ж не мріє залишитись серед природи, цмулячи ялівцівку, або ж міцну каву з ґрейпфрутовим соком? Раптом хто проводить свої вікенди за вивченням герменевтики, то накопає ще більше. Книга – то свого роду портал. Куди ти втрапиш, залежить тільки від твого сприйняття. Головне зважитись на першу сторінку.

АВТОР: Віталій БИРЧАК