„... ЗГАДУЙТЕ ЧАСОМ ТУ, ЩО ВСЕ ЖИТТЯ ПРО ВАС ДУМАЛА”
До 155-річчя від дня народження Олени Кисілевської

24 березня 1869 р. в с. Фольварки Бучацького повіту (тепер у складі міста Монастириська) на Тернопільщині у родині священника о. Лева та Доміцелі (Домінікії) Сіменовичів народилася донька Олена, якій було суджено стати найяскравішою постаттю серед коломийського жіноцтва першої половини ХХ сторіччя, справжнім прикладом для наслідування не одному поколінню українок. Літературна творчість, журналістика, видавнича справа, організація жіночого руху, робота в кооперативі „Сільський господар”, політична діяльність – важко собі навіть уявити, як у той надто повільний і розмірений, як нам тепер видається, час ця жінка встигала однаково плідно працювати у всіх цих напрямках. А ще ж були численні мандрівки різними куточками України та світу й, зрештою, обов’язки матері та дружини. А розпочалося все у 1884 р, коли після смерті батька Олена вступила на навчання до виділової школи в Станіславові. Тут вона опинилася у вирі прогресивних ідей передового українського жіноцтва, в який влилася з властивими їй сміливістю та рішучістю. Саме Кисілевська стала наймолодшою учасницею установчого з’їзду першого в Галичині Товариства Руських Жінок, заснованого Наталією Кобринською, що відбувся 7 жовтня 1884 р. Їй, 15-літній дівчині, потрібна була тоді неабияка відвага, бо, як згадувала потім, в певних колах побутувала думка про аморальність таких товариств і з’їздів, а „добрі” сусідки нашіптували Олениній матері, що таку „здеморалізовану панну” ніхто не візьме за дружину. Але, незважаючи на розмови, на підсміювання деяких чоловіків, почувалася гордою і щасливою: „Та це ж ми, жінки, зачинаємо нову добу”. І цій справі – організації жіночих товариств, боротьбі за права і можливості жінки, розкриттю її духовного світу і піднесенню ролі в суспільстві – вона присвятила все своє життя.

Наприкінці ХІХ ст. Олена Сіменович оселилася в Коломиї. Одружилася з Юліаном Кисілевським, тут народилися її діти. Чоловік був прихильником москвофільства і спочатку не схвалював захоплення своєї дружини громадською працею. Попри це, Олена брала участь в аматорських виставах, була солісткою „Коломийського Бояна” і однією з найдіяльніших членкинь „Жіночого Кружка” майже від його заснування у 1893 р. Проживаючи недовго перед Першою світовою війною у Львові, активно включалася в роботу „Жіночої Громади” й там.

В роки війни працювала в цензурному відділі разом із сотником УСС Іваном Коссаком та в „Жіночому допомоговому комітеті для січових стрільців та інших вояків” при „Червоному хресті” у Відні. За сумлінну працю навіть отримала від австрійського уряду високу нагороду – Срібний хрест.

З 1919 р. Олена Кисілевська знову в Коломиї. Впродовж тривалого часу від 1923 р. до 1937 р. була організаційним референтом Союзу Українок (СУ) Галичини. Та, мабуть, не посада, а внутрішня потреба і щире вболівання за загальну справу заставляли її їздити від села до села, від містечка до містечка, спілкуватися з галичанками, бувати на численних зборах та з’їздах, промовляти, підтримувати, допомагати. Цікавим фактом є те, що саме Олені Кисілевській належить ініціатива відзначення в Галичині Дня матері, який вперше відсвяткували 1929 р.

Брала вона активну участь і у підготовці Всеукраїнського жіночого конгресу, що відбувся з 23 по 27 червня 1934 р. у Станіславові і, без сумніву, сколихнув усю Галичину. „Мрія, сон, казка стали дійсністю, що перевищила всякі сподівання. Такого гармонійного, організованого, змістовного і поважного з’їзду давно вже не бачив український народ”, – згадувала Ірина Вільде. Олена Кисілевська, чия поява перед учасниками конгресу супроводжувалася гучними оплесками, у своїй зворушливій промові зокрема сказала: „Я одна з тих, що були на першім жіночім з’їзді тому 50 літ в Станіславові. Бачу тепер велике жниво з малого зерна, яке розсіялося по всій нашій землі. Ми боролися тоді за право жінки до науки, до праці за кусень хліба. Тепер наші жінки мусять боротися за право до науки, праці та хліба для своїх дітей, за волю всего свого народу. Нехай же жиє українське жіноцтво, український нарід, наша Україна!”

Цей конгрес дав новий поштовх до праці і О. Кисілевська розширила географію своїх поїздок, допомагаючи засновувати жіночі гуртки вже й поза межами Галичини, за що була обрана почесним членом Союзу Українок Волині, „Жіночої громади” на Буковині та ін.

1938 року, коли польський уряд тимчасово припинив діяльність СУ, найпередовіші представниці українського жіноцтва Галичини – Мілена Рудницька, Олена Кисілевська, Олена Шепарович, Костянтина Малицька – при співучасті інших створили суто політичне жіноче товариство під назвою „Дружина Княгині Ольги”, яке існувало до початку Другої світової війни.

©Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї Мирослава Кочержук

На світлинах:

Олена Кисілевська. Фотограф І. Антиховські (Станіславів). 1890-і рр.

Січові Стрільці, які здали „матуру” в гімназії УСС, з викладачами. Сидять посередині: д-р Кирило Трильовський, Олена Кисілевська, Дмитро Катамай, начальник станиці УСС у Відні. Відень, 26.05.1915 р.

Дажерело: Музей історії міста Коломиї