Літературний рік у Коломиї завершили презентацією книжки Артема Чапая «Понаїхали».
«Я виступав з презентаціями безліч разів, звик вже не хвилюватися, але у рідному місті - це є зовсім по-інакшому. Коломия – місто мого дитинства і сьогодні особлива зустріч: тут я вперше разом зі своїми читачами», - розповів "Дзеркалу Коломиї" напередодні презентації Артем Чапай. Довідка. Артем Чапай — літературний псевдонім Антона Водяного (*2 грудня 1981, Коломия) українського письменника, мандрівника. Артем Чапай півтора року мандрував Америкою. За результатами цієї тривалої подорожі написав свою першу книгу «Авантюра», що вийшла друком у 2008 році. Три наступні книги поспіль потрапляли до топ-5 конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі. У квітні 2015 року вийшла спільна з Катериною Сергацковою книга репортажів із Донбасу «Война на три буквы».«Псевдонім «Чапай» - зі старих-добрих анекдотів»
Про свій життєвий і творчий шлях Артем Чапай розповів під час зустрічі в «Книжковій Хаті» у Коломиї, яка відбулася 25 грудня. «У 1998 році я закінчив Коломийську гімназію, а в 2004 році вже працював журналістом: вів колонки проти Януковича і Кучми, тож виникла потреба створити псевдонім. «Чапай» постав зі старих-добрих анекдотів. Уже зовсім скоро я вів блог про подорожі під цим ім’ям. 2006 року випала нагода поїхати до Америки на півтори роки, тож я кинув роботу, навчання, позичив грошей у друзів і відправився. Саме тоді я відчув бажання писати. В основному, описував власні спостереження і враження у блог, з якого згодом і вийшла у світ моя перша книжка «Авантюра». Більше писати я не мав наміру. Цю книгу сприймав не художньо, більше як інструкцію, як подорожувати без грошей. Саме тому «Авантюра» стала популярною серед молоді. Через три роки разом з дружиною на мотоциклі відправилися у подорож по Україні. Обирав третьорядні дороги, відшукував людей, ставлячи їм питання «Що для них є Україна?». Усе описував і відсилав на сайт «Texty.org.ua», репортажів назбиралося стільки, що залишалося трішки «почаклувати» і видати книжку «Подорож із Мамайотою. В пошуках України». Саме це «дітище» подали на «Книгу року BBC Ukraine», і вона відразу потрапила у фінал. Кращої мотивації продовжувати писати годі було шукати. Коли мене почали називати «travel writer», мушу зізнатися: мені це не сподобалося, відразу виникло бажання спробувати себе в іншому амплуа. Так виникла наступна книжка «Червона зона», а згодом і «Понаїхали», головною темою якої є трудова міграція українців на Захід, а також в Москву. Я подався на стипендію Центральноєвропейської стипендії і коли отримав її, поїхав до Італії - більше дізнаватися про долю українських заробітчанок».[quote_box_right]«Коли ви візьмете книжку до рук і почнете читати, відразу помітите схожість вигаданого мною місця – Білого Саду з Коломиєю: райони Моцарта і Богуна, завод «Білосадмаш», що є прототипом «Сільмашу».[/quote_box_right]
«У книжці кожен впізнає своє місто»
«Коли ви візьмете книжку до рук і почнете читати, відразу помітите схожість вигаданого мною місця – Білого Саду з Коломиєю: райони Моцарта і Богуна, завод «Білосадмаш», що є прототипом «Сільмашу» тощо. Проте це тільки описи, сюжету Коломия аж ніяк не стосується. Я спеціально намагався вмістити у Білий Сад риси як західних, так і східних міст. Для чого? Щоб показати місто, в якому впізнала б себе вся Україна. Ця книжка чистої води реалізм, у якій присутній трагічний факт, утім є іронія, сарказм і навіть сатира. Можливо, її назвуть песимістичною, утім я не будуватиму рожеві фортеці. Моя книжка чітко відтворює ту реальність, в якій ми живемо. «Понаїхали» заявлена як перша книжка трилогії про Білий Сад. І я вже можу припідняти завісу і розкрити таємницю щодо другої частини. З січня 2015 року кожного тижня я їздив на Донбас – робити репортажі з місця подій. Гадаю: друга книжка переміститься саме туди, а тема стосуватиметься Майдану і Антимайдану».«Писати тоді, коли є що сказати»
«Свого часу Ліна Костенко сказала: «Письменник повинен мати долю, а не кар’єру». У мене поки біографія виходить цікавішою, ніж кар’єра. Узагалі, зараз письменникам не надаються привілеїв, квартири, як було це за «совка». Я заробляю на життя журналістикою і перекладацтвом, а письменництво для мене скоріше хобі, а не кар’єра. Утім, я намагаюся творити якісну літературу. А якісна література не повинна орієнтуватися на читача. Адже смаки змінюються, проте як журналіст можу запевнити, що після Революції Гідності читачі стали більш адекватними, покинули сприймати статті, як на кшталт про корупцію в АТО, як щось геть українофобське. І це є добре, адже я вірю в те, що письменник чи журналіст повинен відтворювати дійсність, а писати тоді, коли є що сказати». Тетяна БОЙЧУК