Зараховувати депутата Коломийської міської ради Володимира Харука з його «трохи за 40» до молодої ґенерації коломийців з погляду науки про вікові групи буде, можливо, й неправильно. Проте достатньо поспілкуватися з ним чи то про депутатські будні, чи про підприємницькі справи, а чи й просто про подружнє життя, відпочинок, – і ви відчуєте, що молодечого запалу, енергії, помноженої на тверезий погляд на речі, Володимирові не позичати. У всякому разі це добре відчув у процесі пропонованої читачеві розмови кореспондент «Дзеркала Коломиї». НАСАМПЕРЕД – ПРО РАТУШУ –          Пане Харук, закінчується термін вашої депутатської діяльності, яка, нагадаю, триває п’ять років. Це були й економічно складні, і навіть дуже тривожні, якщо згадати Євромайдан, часи. У вас є відчуття, що ці часи прожито недаремно? –          І я, і мої однопартійці, які балотувалися 2010-ого, мали тверде переконання в тому, що ратуші потрібна, так би мовити, свіжа кров. Свіжа і молода. Ми горіли бажанням робити щось нове, до чого в наших попередників не дійшли руки, якось вирізнитися на загальному тлі. Признаюся, до Революції гідності це було важко, щоб не сказати – неможливо. Не ратуша, а якийсь конгломерат партій, кожен тягне ковдру на себе… –          Революція гідності, наскільки можна судити, змусила депутатів чіткіше усвідомити потребу єднатися навколо європейської ідеї. –          Не тільки усвідомити, але й активно долучитися до загальнонародного здвигу. Особисто я побував на київському Майдані шість разів: тричі ми їхали до столиці майже всім депутатським складом, тричі я їздив сам. Доводилося брати участь у відправці людей до Києва, у продовольчому, матеріальному забезпеченні учасників революції, як співзасновник Міжнародного благодійного фонду «Покуття» допомагаю й нині, наскільки дозволяють можливості, організації «Коломия-Центр», сім’ям бійців АТО. Боляче за пролиту на сході кров наших патріотів, однак додає трохи оптимізму те, що, як співається в пісні, «з тої крові виросте покоління молоде, загартоване до бою». –          Така вже ваша, і наша кореспондентська, доля – бути невиправними оптимістами. Навіть у таких прозаїчних речах, як, наприклад, ремонт доріг. Хоча не буду приховувати, що пересічний виборець оцінює тут діяльність коломийських депутатів з помітною часткою скепсису… –          Знаю. Як знає й виборець, що ремонт доріг – дуже дороге задоволення, а міський бюджет скромний. Будемо надіятися, що децентралізація, розширення повноважень місцевих громад сприятимуть куди кращим дорогам, ніж ті, що маємо нині. Уже на початку каденції нам вдалося зініціювати капітальний ремонт вулиці Миколайчука, що від перехрестя на Гетьмана Мазепи до газконтори, а буквально кілька днів тому розпочали капремонт малої об’їзної дороги, це від Сніжної. Загальний кошторис цього капремонту – 1 мільйон 800 тисяч гривень. Кошти вже виділено, трохи з міського бюджету, допомогла й держава. Є потреба внести в кошторис і ремонт Косівської, що від райлікарні до Міцкевича, краще впорядкувати прибудинкову територію багатоповерхівок на Богуна. Та це вже «заготовки» на наступну каденцію, якщо, звичайно, виборці знову довірять мені честь бути їхнім представником у міськраді. [quote_right]"Мої сусіди звикли покладатися в усьому на себе, навіть лампочку на стовпі, якщо перегорить, самі поміняють, без звертання до електриків. Для держави, маючи таких людей, основне – створювати добрі умови для того, щоб їхня кількість зростала, щоб середній клас успішно розвивався".[/quote_right] –          Більше половини ваших виборців проживає на т. зв. Долинах, їх можна вважати заможними людьми, середнім класом. Не надто докучають депутатові претензіями? –          Я й сам проживаю на Долинах, там же й мої батьки. Ні, не сказав би, що надокучають. Мої сусіди звикли покладатися в усьому на себе, навіть лампочку на стовпі, якщо перегорить, самі поміняють, без звертання до електриків. Для держави, маючи таких людей, основне – створювати добрі умови для того, щоб їхня кількість зростала, щоб середній клас успішно розвивався. Інколи я й сам уже задумуюсь: що б такого вдосконалити в нашому мікрорайоні? Мабуть, дитячий майданчик не завадив би, бо молодих родин у нас багато, а майданчика немає. Та, знову ж таки, це плани на завтрашній день. ТЕПЕР – ПРО НОВОБУДОВИ –          Пане Харук, ви походите з відомої в Коломиї лікарської родини, самі закінчили престижну медичну академію, однак займаєтеся в реальному житті справою, далекою від медицини. Як так сталося? –          Просто ми з дружиною вирішили, що достатньо буде їй одній з нашої сім’ї ходити в білому халаті. Жартую, звичайно, та прив’язаність Надії до здобутої в академії професії, а вона працює з апаратом УЗД в приватній клініці «Медлюкс», викликає в мене повагу. Дружина, як і я, співзасновниця фонду допомоги бійцям АТО, отож тут наші інтереси цілком збігаються. –          А для неї ваш бізнес у будівельній сфері не виглядає нуднуватим? –          У всякому разі сварки між нами з цього приводу я не пригадую. Хіба може бути нудним заняття, внаслідок якого в місті зростає ще один красень будинок?! –          Треба визнати, що дизайн сучасних новобудов таки приємний для ока, це вже зовсім не ті кострубаті бетонні конструкції, що їх за Союзу пекли, як млинці, на Богуна чи на Леонтовича. Ми колись, правда, і таким були раді, коли надходила наша черга в міськвиконкомі й ми поселялися. Але час іде, технології вдосконалюються, і люди звикають жити в комфорті, стають вимогливішими до побуту. –          Уявіть собі, що я теж пережив немало приємних хвилин, коли ми здали перший у житті будинок. З тих пір минуло 14 років, впродовж яких на нашому рахунку вже шість зданих в експлуатацію багатоповерхівок. Приблизно одна багатоповерхівка на два роки. Останню щойно здали під ключ на Гетьмана Мазепи, № 43. Ми намагаємося розбудовувати, отже, Коломию і в прямому, і в переносному, тобто займаючись депутатською діяльністю, значенні. Як і належиться, сплачуємо всі податки, соціальні внески, перераховуємо гроші в Пенсійний фонд. Лише в фонд соціального розвитку Коломиї перерахували з останньої новобудови на вулиці Миколайчука 70 тисяч гривень. Своїх працівників від податкової не приховуємо, всі 12 осіб трудяться на законних основах. –          Що я хотів би сказати, раз уже зайшла мова про новобудови. Прикрашають вони місто, погоджуюся. Але ще краще було б, якби й зелені зони росли в нас такими ж темпами, бо рубаємо дерева часто-густо просто нещадно. –          Так, тут нам, депутатам, годилося б бути вимогливішими. За розмовами про потребу різноманітних реформ у нас якось губиться чи не найосновніше – турбота про здорове навколишнє середовище. А НА ЗАКІНЧЕННЯ – ПРО ВСЕ ПОТРОХУ –          Як ви ставитеся до факту реєстрації в місті такої політичної сили, як опозиційний блок? –          Негативно. У Коломиї, яка асоціюється в усій Україні з патріотизмом, неможливо знайти виправдання блокові, що тягне людей не в Європу, а в зовсім протилежний бік. –          Скільки у вас дітей? –          Двоє синів, Андрій вчиться в гімназії, а Святослав ходить поки що в дитсадок «Дударик». До речі, це один з небагатьох садків, де діють санаторно-курортні групи, групи з аутизмом. Наскільки їм потрібна допомога, ми зрозуміли, коли побачили щасливі очі цих дітей, які взялись освоювати подаровані нами тренажери. –          Маєте якесь захоплення? –          Якогось надзвичайного не маю. Люблю, як з’явиться час, порибалити, взимку – лижі. Ще дуже люблю захоплюватися людьми старшого віку, їхньому почуттю обов’язку. Навіть мого батька взяти. Він ще до травня цього року навчав майбутніх лікарів у Коломийському медичному коледжі, перебуваючи на пенсії...   Володимир Харук. Штрихи біографії Народився 3 серпня 1973 р. у Коломиї Навчався в ЗОШ І-3 ст. № 1 ім. Василя Стефаника 1988-1992 рр. – навчання в Коломийському медучилищі У 1992- 1998 рр. – студент Івано-Франківської медакадемії Перший багатоповерховий будинок на вул. Коновальця як підприємець у будівельній сфері здав 2002 р. 2010-ого обраний депутатом Коломийської міськради шостого демократичного скликання. Дзеркало Коломиї|Новини Коломиї