ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Відомий голкіпер з Коломиї став ді-джеєм "Гуцулом": інтерв`ю з Юрієм Мартищуком

Юрію Мартищуку – майже 33. Мартищук, уродженець Коломиї, облюбував собі Південну Пальміру ( Одесу) і розпочинає нове життя.

"Вік Христа" для голкіперів – ще не вік. До натренованих інстинктів додається неоціненний досвід, тож у багатьох воротарів – це золотий час кар'єри, пише Футбол 24.

Проте герой інтерв'ю вже чотири роки – поза футболом. Він відійшов у затінок тихо і скромно, без пафосних заяв про "цвях для рукавичок". Обірвав своє спілкування із журналістами. Зосередився на пошуку нового "Я".

– Як хлопець із Коломиї потрапив у великий футбол?

– Я зростав поруч із стадіоном – провів там усе своє дитинство. Перейшов дорогу – і вже граєш. А от у професіональний футбол мене привів мій дядько. У той час Коломия мала команду Другої ліги – Покуття. Ця команда навіть перетиналася із донецьким Шахтарем у Кубку України. Вдома поступилися мінімально (0:1), а на виїзді програли, по-моєму, 1:9 (насправді – 1:7, це була 1/16 фіналу Кубка України 1993/94).

Спершу я подавав м’ячі на стадіоні. Коли ж навчався у третьому класі, до нашої школи прийшов тренер Олександр Якович Уткін, який набирав дітей у футбольну секцію. На заняття зголосилися практично всі хлопці, а от залишилося не більше 2-3, серед них і я.

– Місце у воротах ви зайняли одразу? Зріст – дозволяв…

– Зросту мені не бракувало ніколи. У ворота став не одразу, хоча й мав хорошу реакцію і від природи сильний стрибок. Я любив забивати голи, адже форвардам – уся слава. Але своє слово сказав тренер – він звернув увагу, що з усіх хлопців я найкраще проявив себе на позиції голкіпера.

Несподівано для усіх ви відшукали для себе новий виклик в абсолютно іншій сфері. Розкрийте нарешті цей секрет.

– Спочатку я спробував себе у ресторанному бізнесі. Два роки керував баром в Аркадії. Доходило до того, що навіть виконував обов’язки бармена. Стояв вночі і розливав пиво. Така діяльність не припала мені до душі.

Зараз же я зробив перші кроки у музиці. Чому так? У футболі я звик отримувати задоволення від того, що роблю. Музикою зайнявся неспроста. З дитинства дуже любив слухати треки DJ Tiesto та Девіда Гетта.

Коли завершив кар’єру, першим ділом поїхав на музичні фестивалі, побачив найкрутіших ді-джеїв світу – Мартіна Герікса, Дона Діабло. В один прекрасний день мене занесло на Atlas Weekend, після якого чітко зрозумів, що хочу займатися музикою. Тож повернувся в Одесу і одразу записався у школу ді-джеїв. Пройшов увесь навчальний курс, придбав ді-джейський пульт, обладнав домашню студію. Тепер маю можливість займатися цим професіонально. Це – дороге задоволення. Але у власні знання потрібно інвестувати.

Тобто, ви почали з нуля?

– Абсолютно. Щоб ви краще розуміли: я зараз перебуваю десь на рівні першого класу. Якщо для того, щоб стати футболістом-професіоналом, я займався 10 років, то музику освоюю тільки перший рік. Коли до кінця 2019-го мені вдасться випустити реліз свого треку – буду дуже щасливий.

А ще працюю над своїм радіо. Запускатиму його на персональному офіційному сайті, який уже готовий. Це буде танцювальна музика – хауз, ф’юче-хауз, біг рум хауз.

– DJ HUTSUL: чому саме таке творче псевдо?

– Коли почав підбирати собі ім’я, виявилося, що це не так вже й просто. Не хотілося нікого повторювати. "Гуцулом" ще ніхто не називався. Я тільки замінив літери на латинські, розробив свій логотип. Чому "Гуцул"? Ну я ж із Коломиї, серця Гуцульщини. Пригадую, коли приїхав у Карпати, з трибун вигукували "Гуцул! Гуцул!" Чому б не продовжити життя цього прізвиська?

Гуцульські етномотиви вплітатимете у свої треки?

– Є така ідея. Щоб цимбали, трембіта. Це було б круто. У цьому напрямку ONUKA працює. А Руслані звук трембіти приніс перемогу на Євробаченні.

Що ж, я бажаю вам стати українським DJ Tiesto!

– О, то у мене ще є 20 років – Tiesto зараз 50. Сподіваюся, до кінця року вже зможу виступити із дебютом у нічних клубах.