Великодні традиції різняться в залежності від регіонів України: та все ж найбагатшими традиціями славиться Західна Україна. В Галичині чи не кожне місто й село мають якісь свої, особливі від інших, передвеликодні чи великодні обряди й приготування. Це й випікання пасок у відповідний день, роблення домашньої ковбаси, фарбуваня яєць, писання писанок, миття вікон у Чистий четвер. Плетені кошики, свічки ручної роботи та, власне, писанки з’являються на ярмарках та базарах Коломийщини ледь не за два-три тижні до свята. Натомість у європейських країнах, де празник Світлого Воскресіння став вже більше комерційним, ніж духовним – святкові атрибути можна придбати навіть за кілька днів до Великого посту. "Великдень у нас починається у четвер або у Страсну п’ятницю із фарбування яєць, – каже Сюзі Шерер, пенсіонерка з кантону Берн. – Мати, бабуся, іноді й чоловіки з родини та діти обвивають яйця листям, травами й фарбують у відварі цибулиного лушпиння, або штучними барвниками червоного, жовтого та синього кольорів. В маленьких містах та селах на великодніх ярмарках ще досі можна знайти чудові яйця, розписані в різноманітних техніках. В суботу діти готуються до свого Великодня: маленькі кошички викладають лісовим мохом чи штучною зеленою соломою, прикрашають квітами, потім кладуть їх перед дверима або в саду. "Вночі приходить заєць й наповнює ті кошики шоколадними зайчиками і писанками, кольоровими курячими яйцями й ховає їх". Найцікавіше наступного ранку, коли діти шукають ці кошики. Потім вся родина збирається за святковим пасхальним столом. Кожен має перед собою паперові конвертики з вареними яйцями, якими всі по черзі стукаються. Переможцем є той, у кого яйце залишається цілим й не розбитим. Опісля пізнього сніданку ми завжди робимо прогулянку до лісу і там діти знову знаходять шоколадні писанки, котрі вночі "погубив великодній заєць". Святкову солодку паску їмо вже пополудні. Великодній понеділок – це продовження неділі й відпочинку. Деякі люди ходять до церкви. Як на мене, великодній заєць, як і Санта-Клаус, не мають нічого спільного ні зі смертю, ні з народженням Ісуса. З мого досвіду праці вчителькою молодших класів я знаю, що більшість дітей не знайома з релігійним підґрунтям і з чим пов’язані такі свята. Але для нас, швайцарців, Великдень – це все одно особливий день, щоб зібратися разом з родиною". У французькомовній частині країни, в кантоні Фрібург, у Страсну п’ятницю відбувається ритуальна хода навколо церкви, коли плакальниці, одягнені в чорний одяг, несуть на червоних подушечках символи страстей Христових. Раніше великого поширення мала традиція спорудження в церквах печери, де було поховане "тіло" Ісуса. У п’ятницю там залишали фігуру чи картину із зображенням Ісуса Христа, яку потрібно було стерегти аж до недільної ночі, робили це, переважно, підлітки, молоді хлопці-міністранти. В пасхальну ніч тіло забирали й замінювали на фігуру, яка возноситься в небо. У кантоні Тічіно, де переважають католики, як і в Коломиї, чи інших містах Галичини, перед Великоднем відбуваються Хресні ходи. Особливо популярною є така хода у місті Мендрізіо, що на кордоні з Італією. Ця подія відбувається впродовж Страсного тижня й привертає увагу безлічі туристів. В ході беруть участь майже 200 учасників в історичних костюмах, їх супроводжують вершники. Процесія відображає сходження Ісуса Христа на Голгофу. Перші костюми були придбані у 1898 році в театрі "Ла Скала" в Мілані, на жаль, не збереглися до наших днів, хоча є детально відтвореними. У Страсну п’ятницю відбувається хода із образом знятого із хреста Ісуса. Велика процесія із майже 600 учасників проходить вузькими вулицями міста, несучи прапори, старовинні статуї Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці. Саме свято Божого Воскресіння в кантоні Тічіно проводять переважно вдома з родинами, а вже в понеділок тут прийнято їхати на пікнік за місто на весь день з дітьми, бабусями-дідусями й собаками. Виїзд називають "Fuori la porta", тобто "назовні", "за дверима" – походить від древньоримського виразу, коли міста ще були оточені мурами. Якщо для кожного галичанина є зрозумілим, чому паска та яйце є символами Великодня, то щоп’ятий німець, згідно з опитуваннями, не може асоціювати великоднього зайця із Воскресінням Ісуса Христа. Чому в німецькомовних країнах та північних кантонах Швайцарії саме ця тварина приносить дітям шоколадні писанки? Великодній заєць або кролик, що символізує плодовитість, як і яйце, стали символами пробудження природи і оновлення ще в дохристиянські часи. В давній германській міфології вважалося, що заєць своїми весняними витівками розважає богиню весни й плодючості Остару. А вже десь з 14-го століття у германських християн "адаптований" заєць з’являється саме, як символ Великодня. У будь-якому випадку від початку 20 ст., коли почала бурхливо розвиватися шоколадна індустрія, фігурка великоднього зайця стала масовим атрибутом й предметом для подарунку. На Коломийщині дітям хрещені батьки здавна дарують писанки, хоча останніми роками похресники часто отримують шоколадки. Не варто відходити від традицій, а треба дарувати й справжню писанку – чи то з яйця, чи дерев’яну, адже хрещена мати чи батько були присутніми при охрещенні дитини й пережили таїнство, початок нового життя. В останні роки на великодніх столах коломиян та мешканців району біля нашої паски все частіше займає й своє почесне місце італійська "Colomba Pasquale" – солодка паска з родзинками, цукатами, мигдалем у вигляді голубки, яка також є традиційною й для італомовного швайцарського кантону Тічіно. Разом з величезними шоколадними яйцями, які всередині наповнені різноманітними сюрпризами чи маленькими писанками із шоколаду, італійські Коломби мандрують до України через кордони з Італії від наших жінок-заробітчанок, котрі, не маючи змоги приїхати до родини на свято, стараються хоч якось потішити рідних закордонними смаколиками. Не бракує тепер й німецьких шоколадних зайців, які чомусь так і не прижились в Галичині за часів Австро-Угорської імперії. Та все ж серед великого вибору закордонних великодніх товарів не забуваймо й про наші традиційні. Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК, Швайцарія Читайте також: Швайцарія старша за Швейцарію