ПРОВІДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ В КОЛОМИЇ (1860-і – 1870-і)
1860-і рр. були для Коломиї знаковими. Саме в те десятиріччя розпочався бурхливий розвиток усіх царин міського життя. Так 1861 р. відкрито Коломийську гімназію, 1862 р. зав’язано українське (у той період вживали термін «руський») літературне товариство, у 1864 р. засновано першу українську друкарню і видавництво, засновано першу українську громадську організацію – церковне братство Св. Архістратига Михайла, у 1865 р. започатковано періодичні видання (перша газета – «Голосъ Народный»), яка впродовж 1865-66 рр. публікувала перший історичний нарис про наше місто; у 1866 р. через Коломию пролягла перша в Галичині залізниця, запрацювала «Фабрика машин Любіна Біскупського»; вже існували поштовий зв’язок, садівнича школа та музична школа з оркестром. Згодом виникає багато громадських організацій, а 1875 р. – Гончарна школа. У 1871 р. гімназія отримала статус державної вищої, а 1875 р. перейшла в нове приміщення (тепер тут перша школа). У 1870-і в місті заклали парк, виростали нові будівлі. Гімназією і Гончарною школою опікувалася держава, вона допомагала фінансами при спорудженні церкви Св. Михайла. Тут нам, українцям, не можна забути коломийського голову того періоду, Матвія Курцвайля, очевидно, австрійця, який сприяв містянам-українцям у різних ініціативах і якого нам годилося б в якийсь спосіб ушанувати. Справи культурні були полишені на місцеву українську еліту. Які ж були її успіхи? Впродовж 1865-80 рр. у Коломиї виходило 7 українських журналів і газет різної тематики, доволі високого рівня як на той час; упродовж 1864-80 рр. побачило світ понад 160 книжок і брошур на різну тему (релігійні, історичні, фольклорні, драматичні, популярні, наукові; перекладна література); вирувало театральне життя, яке творили і коломийці, і гастрольні трупи, відбувалися різноманітні літературно-мистецькі та розважальні вечори (вечерниці). У 1880 створено українське літературно-драматичне товариство, яке в перший рік свого існування подарувало глядачам 11 вистав і вечорів. Існувало кілька інших товариств, які, зокрема, утримували бурси – гуртожитки для бідніших учнів-українців. Якщо на культурно-мистецький поступ місцевих русинів-українців чужі середовища ще дивилися крізь пальці, то політичний ріст українців їх лякав і лютив. Тому коломийські українці не могли дати з-поміж себе депутата до австрійського парламенту і спромоглися лише на депутата Галицького сейму. Ним упродовж 1861-66, 1871-76 рр. був директор гімназії, педагог і письменник Теодор Білоус. Відтоді більше ніж 20 років коломийські українці не могли забезпечити мандат своєму кандидатові. Перемагали гебреї, поляки і спольщені вірмени. Основна причина полягала в тому, що у той період чисельність коломийських українців була менша за єврейських і польських. Безперечно, українським осередком залишалася місцева греко-католицька церква та священича інтеліґенція. У 1860-і-70-і рр. настоятелями церкви св. Михайла були о. Лука Данкевич, о. Василь Залозецький, о. Іван де Коблянський, сотрудиками служили о. Михайло Левицький, о. Лев Лаврецький, о. Іван Заревич, о. Микола Лепкий, о. Микола Волошинський, о. Ілярій Шушковський, о. Антін Волошинський. Катехитами в гімназії працювали о. Іван Лопушанський, о. Михайло Левицький, о. Юліан Войнарович, о. Тома Березовський, о. Микола Лепкий. Найбільшою постаттю того періоду був безперечно о. Л. Данкевич (1791 – 1867). Він народився на Львівщині і тривалий час служив на парафіях Бойківщини, був блискучим проповідником і оратором. Під час т. зв. Весни народів очолював Стрийську окружну раду. У 1855 р. перебрався до Коломиї, де очолив міську парафію. Був одним з засновників Українського літературного товариства в Коломиї (1864), одним з фундаторів бурси для бідних учнів, доклав зусиль до спорудження в Коломиї церкви Св. Михайла. Знаний як один з перших українських байкарів, писав та публікував вірші й ін. твори в галицькій періодиці, згодом його оцінив І. Франко. Автор колись надзвичайно популярних віршів «Гуцули в Парижі 1814 року» та «Коломия» (1860-і). Треба наголосити, що до Першої світової війни в Коломиї не було таких яскравих священичих імен як о. Л. Данкевич. Хіба що о. Теодозій Курп’як. Другою церковною постаттю того часу був довголітній декан коломийський о. І. Коблянський (1818 – 1901). Родом з Дебеславців, але не з корінних, висвячений 1846 р., довголітній настоятель церкви Св. Михайла (1869 – 1901). Це була церковна людина, яка користувалася авторитетом парафіян і громади. Був на прийомі у цісаря Франца Йосифа І. Свій маєток записав на Братство Св. Архістратига Михайла в Коломиї. Новим осередком українського громадсько-політичного й культурно-освітнього середовища стала відкрита 1861 р. Коломийська гімназія. Треба наголосити, що більшість провідників міського життя походила з Львівщини, яка здавен тримала марку столиці. Так 1861 р. в Коломиї опинився видатний галицький громадсько-політичний і культурно-освітній діяч Теодор (Федір) Білоус (1827 – 1892). Уродженець Львівщини, він навчався у Львівському університеті, вчителював у Львові й Тернополі, а 1861 р. його призначають першим директором Коломийської гімназії. На цій посаді він пропрацював упродовж 1861-68 рр., залишивши по собі славу блискучого педагога, доброї людини, справжнього патріота. Стояв горою за місцевих учнів, заснував бурсу для бідних гімназистів з сіл та позичкові фонди для бідних українських селян і містян, учнів і вчителів, придбав для навчального закладу бібліотеку. Сам ходив по навколишніх селах та переконував батьків віддавати своїх дітей навчатися до Коломиї. Підтримував молодих М. Павлика та І. Франка. Редагував коломийські часописи, разом з братом заклав тут відому друкарню. Подорожував, писав статті й видав понад 20 книжок. І. Франко вважав, що якби Т. Білоус не писав язичієм, то з нього міг би бути першорядний письменник. Упродовж 1861-66, 1871-76 рр. його обирали послом до Галицького сейму, де він домігся відкриття в Галичині майже 30 промислових шкіл, в т. ч. й Гончарної школи в Коломиї. Власне навколо такого авторитетного й енергійного директора гімназії сформувалося коломийське світське українське середовище. І хоч навчання в гімназії велося німецькою мовою, Т. Білоус свідомо намагався запросити на посади гімназійних учителів своїх краян-русинів. Так упродовж 1865-72 рр. тут учителював, був заступником директора гімназії, а коротко й виконував обов’язки директора Амвросій Шанковський (1832 – 1906) з Львівщини. Походив зі священичого роду, закінчив богословські студії у Львові й Відні, Львівський університет, висвячений, викладав у гімназіях. Саме він активно допомагав молодому М. Білоусу налагодити видавничу справу в Коломиї, дописував до «Голосу Народного», був за літредактора, коректора й розповсюджувача цієї газети. А. Шанковського любили гімназисти, шанувала громада, а місцева влада нагородила його званням «Почесний громадянин Коломиї». У 1870-і в гімназії вчителювали ще українці – письменник Евген Згарський (1834 – 1892), який публікував свої матеріали в коломийській пресі і навіть видав тут книжку «Народная русская філософія» (1874), та Корнило Полянський, який згодом отримав високу цісарську нагороду. Але чим скінчилася активна діяльність першого директора гімназії Т. Білоуса і його заступника А. Шанковського? Місцеві шовіністи доклали зусиль, аби цих осіб вигнали з Коломиї, як подібно колись директора Окружної школи М. Верещинського. І 1868 р. Т. Білоуса засилають до польського м. Бохні біля Кракова, 1872 р. А. Шанковський опиняється у Львові... [caption id="attachment_8509" align="alignnone" width="640"]
На фото: о. Лука Данкевич та Григорій Кульчицький[/caption]
Поміж еліти 1860-х-70-х варто нагадати й тодішнього директора Головної окружної школи Григорія Кульчицького (1819 – 1904). Це був відомий педагог і культурно-освітній діяч: довголітній голова Братства Св. Архістратига Михайла, почесний член Свято-Михайлівського інституту, член усіх українських товариств у Коломиї, в т. ч й Інституту «Народний дім», який організував будівництво Народного дому.
Третім руським центром у Коломиї від 1864 р. стала друкарня братів Білоусів, а незабаром лише друкарня Михайла Білоуса. Молодший брат Теодора Білоуса, Михайло (1838 – 1913) за порадою старшого приїхав 1863 р. до Коломиї, щоб закласти тут друкарню, книговидання та друк періодики. Це був культурологічно-бізнесовий проект. До того цей чоловік мав уже 10-річний досвід праці в друкарнях Польщі, Чехії й Австрії. А 19 березня 1864 р. в місті над Прутом запрацювала друкарня (печатня), яка відіграла особливу роль у житті коломийців і Галичини. Під орудою М. Білоуса ця друкарня проіснувала 49 років, видавши чимало вартісної й цікавої літератури та низку газет, які є неоціненним джерелом до місцевої історії. Сам М. Білоус був надзвичайно активною людиною, який у Коломиї творив різні громадські організації, виставки, належав до різних комітетів, був причетний до різних соціальних, екологічних і культурологічних проектів.
Навколо друкарні М. Білоуса сформувався видавничо-друкарський колектив, літератори, журналісти. Так першу коломийську газету «Голосъ Народный» редагував вищезгаданий гімназійний професор А. Шанковський, у 1869 р. тут вишколювався на журналіста й літератора випускник Дрогобицької гімназії Осип Марков (1849 – 1909), згодом відомий галицький редактор москвофільського спрямування; працював у друкарні й син власника – Корнелій Білоус. У 1866-70-х рр. у друкарні працював помічником метранпажа Федір Гуцуляк з Мишина. Це був один з перших представників місцевої технічної інтеліґенції, який не тільки виконував свою безпосередню роботу, але й переклав з польської українською відомий твір «Ґеновефа». Працював у друкарні і юний сестрінець М. Білоуса, гімназист Михайло Юзв’як.
У 1870-і до Коломиї зі Львова переселився театрал, драматург Ізидор Трембицький (1847 – 1924), який публікував на сторінках коломийських часописів свої драматичні твори, був одним з ініціаторів створення Українського літературно-драматичного товариства в Коломиї, упродовж 1878-80 рр. видавав тут літературний журнал «Весна», а в Білоусовій друкарні побачила світ низка його книжок. Належав І. Трембицький і до проводу коломийської філії «Просвіти». Працював учителем другої народної школи в Коломиї.
Можливо, до міської еліти цього періоду належало кілька коломийських лікарів та правників українського роду, хоча наразі це не вдалося встановити.
З культурно-мистецькою Коломиєю підтримували постійний зв’язок о. І. Наумович з с. Стрільчого Городенківського повіту, о. М. Кульчицький з Корнича, о. Й. Кобринський з Мишина, о. Й. Левицький з Заболотова, о. М. Петрушевич з Печеніжина, доктор богослов’я о. Ю. Никорович з Товмачика.
Коломийська еліта 1860-х-70-х ще остаточно не визначилася зі своїми симпатіями. Згодом запеклих галицьких москвофілів тоді ще називали твердими русинами, старорусами. Ці ранні москвофіли були активними романтиками, які любили свій народ і дбали про його духовне, культурне й соціальне піднесення. Однак згодом, коли цим рухом зацікавилася російська царська розвідка і почала підгодовувати їх срібними рублями, – галицькі москвофіли перетворилися на ворогів українства в галицькому суспільстві, аж доки на поч. ХХ ст. не зійшли на пси.
Головними ідеологами галицько-московської дружби, глашатаями «єдіного русскава народа» була більшість тогочасних греко-католицьких священиків. Дехто з них навіть перейшов на православ’я та виїхав до Російської імперії. За такими парохами пішли неосвічені селянські маси. Відтак передовим галичанам коштувало великих зусиль повернути ці симпатії в інший бік.
У 1874 р. староруси створили в Коломиї Общество им. Качковского (Товариство ім. М. Качковського), яке діяло тривалий час і в початковий свій період переслідувало культурницьку й соціальну мету. Однак незабаром почало хилитися в бік політики і пропагування російської ідеї «братніх народів».
На противагу москвофілам у Галичині сформувалася інша партія, народницька. Народовці, або українофіли заявили про себе у ті самі 1860-і рр. Вони створили у Львові 1861 р. культурологічне товариство «Руська бесіда», у 1864 р. – театр «Руської бесіди», у 1868 р. – товариство «Просвіта», у 1873 р. – Літературне (згодом – Наукове) товариство ім. Т. Шевченка.
Філія «Просвіти» в Коломиї заснована 27 лютого 1877 р. Першим її головою був о. Іван Левицький – парох у с. Корничі, його заступником – о. Микола Лепкий з Коломиї, секретарем – учитель і театрал І. Трембицький. Історики відзначають, що перший період філія вела мляву діяльність. Можливо, через те, що її опанували місцеві москвофіли.
Микола САВЧУК
Далі буде...