Минулого четверга у мистецькому центрі “Світовид” відбулась презентація нового театрального проекту Franco-театр. Franco-театр - це перший професійний недержавний театр у Коломиї. Недержавний театр в Києві, Львові, Одесі - це наше сьогодення, це вже звична реальність. У місті, де мешкає всього 50 тисяч осіб, де вже є один театр - державний - це сміливість, це ризик, це відчайдушність. Але колектив новоствореного театру надіється, що в місті, де зародився перший український театр ще в далекому 1848 році, забагато театру не буває. Презентували першу роботу - моновиставу  “Панна, що возить фортепіано на возі”про життя оперної співачки Соломії Крушельницької, її кохання до Василя Стефаника і гастролі в Коломиї, що докорінно змінили її життя. Автор - Ігор Юзюк. Текст написаний за романом В. Врублевської "Соломія Крушельницька". "У Києві створюють нові театральні проекти і я не кажу, що їм легко. Сьогодні нікому не легко займатися мистецтвом. Але це Київ. У Коломиї інша ситуація.  Народитися можна завжди, але важливо продовжити жити. “Караван іде, а собаки гавкають. Караван має йти.” Franco (з італ. - “вільний”) - термін, який використовується в міжнародній торгівлі. Тому проект Franco-Театр - це об`єднання вільних творчих особистостей, які понад усе люблять театр. Вільні, без будь-якого диктату, без цензури, без заборон. Новостворений театр пообіцяв глядачеві бути максимально чесним і вести відверті розмови. Керівник проекту “Franco-Театр” Ірина Ярмоленко: "У мене давно була мрія створити театр. Я працювала в Коломийському театрі імені Іван Озаркевича, потім потрапила в Київський театр оперети. Я не планувала повертатися з Києва до Коломиї, але деякі події звмінили моє життя. Я повернулась в Коломию і навколо мене почали збиратись ті люди, які теж люблять театр, які розділяють мою думку, ті, які хочуть вільно працювати в театральному просторі. У мене народилася думка - “А чому б ні?”. Створити свій вільний театр без диктату, без цензури і бути ближчим до глядача. Народжувати нові проекти, нові форми. Ми прагнемо створити більш європейську форму театру. Камерний театр, де на сцені немає сорок акторів, які сидять без заробітної плати. Робота має приносити дохід.  З’явились люди, які почали підтримувати цю ідею. От, це наша перша вистава - “Панна, що возить фортепіано на возі”. Зробили її власними силами. Цією сьогоднішньою презентацією ми отримали посил від глядача. Ми повинні продовжувати працювати над цим проектом. За глядача варто боротися, бо театр без нього – ніщо". Роль Соломії Крушельницької зіграла Мар`яна Кодіна-Іванович: "Коли я працювала в театрі, у мене була робота на двох. Було одне ліжко, а навколо сиділи глядачі. Я мала маленький досвід з камерною сценою. Але вже тоді в мене виникло бажання зробити моновиставу. Я раніше збирала інформацію про Соломію Крушельницьку, їздила в музей і в дитинстві багато слухала її записи на платівках. Це не могло не надихнути. Її всі знають як оперну співачку, що увійшла в число найвідоміших солісток світу. Але її ніхто не знає як жінку. А що ж у неї відбувалося в душі?  Тому у виставі “Панна, що возить фортепіано на возі” я наголошую про те, що вона - жінка. Сьогодні я відчула тепло від глядача. Коли актор працює, то він хвилюється, як сприйме його глядач. Коли я грала на здачі цю моновиставу, мені було важко. Час тягнувся. А сьогодні було все по-іншому. З першої фрази: “Кажуть, що я божество”. А на закінчення: “Це так важливо прагнути жити”. Ця вистава для мене один подих. Мені хочеться, щоб ця дитинка, котра сьогодні народилась, щоб вона жила. І мені дуже хочеться, щоб люди подивились на Соломію Крушельницьку з іншого боку як на жінку". Надія СТЕФУРАК ФОТО: Михайло ПЕТРІВ, Ірина ЯРМОЛЕНКО