Чорногірський хребет, до якого належить найвища в Україні гора Говерла, розділяє Українські Карпати на Закарпаття і Прикарпаття. По хребту, підіймаючись на найвищі гори-двохтисячники, або траверсом (в обхід) можна пішки перейти з однієї області у другу, пише УП.Життя. Цей маршрут найскладніший і найнебезпечніший, особливо взимку. Крім того, навіть найкраща сонячна погода у високогір’ї може перетворитися на дощ із градом лише за півгодини. Періодично туристи у Карпатах потрапляють у небезпечні ситуації: збиваються з дороги, травмуються, виснажуються, а взимку можуть потрапити у лавину. Для їх пошуку та порятунку існує служба гірських рятувальників. Однак нині, за словами рятувальників, визволяти потрібно їх самих – від реформування. ОСНОВИ АЛЬПІНІЗМУ І ГАСІННЯ ПОЖЕЖІ Гірські пошуково-рятувальні підрозділи є у п’яти областях України: дев’ять у Закарпатській, сім у Івано-Франківській, дві у Львівській та по одній у Тернопільській та Чернівецькій. [caption id="attachment_72269" align="alignnone" width="700"] Гірські пошуково-рятувальні підрозділи є у п’яти областях України. Фото Закарпаття онлайн[/caption] Селище міського типу Ясіня розташоване у Рахівському районі на Закарпатті. Це досить великий населений пункт у порівнянні з навколишніми невеликими гірськими селами – Ясіня "витягнулася" уздовж свіжоасфальтованої траси Рахів-Івано-Франківськ на 10 кілометрів. Через селище широко протікає річка Чорна Тиса, що після літньої спеки помітно зміліла. Із Ясіні можна піднятися як на Свидовецький хребет, так і на Чорногірський. Поруч також розташований гірськолижний курорт Драгобрат із однойменною горою. Ще минулого року ясінянський аварійно-рятувальний загін спецпризначення займав приміщення дерев'яного будиночку туристичної бази "Едельвейс", але зараз їх легко знайти у колишній амбулаторії, у центрі селища. Це досить простора будівля на кілька кімнат зі стійким запахом ліків, що лишився від попередніх власників. На підлозі в центральній кімнаті розкладений намет кольору хакі. На столі лежать каски і спеціальне взуття. Всюди розвішані грамоти та нагороди рятувальників, на шафі біля столу командира загону прикріплена панорама засніженої Чорногори. Біля стіни акуратно складені лижі. [caption id="attachment_72268" align="alignnone" width="755"] Ясінянський аварійно-рятувальний загін спецпризначення займає приміщення колишньої амбулаторії у центрі селища. Фото автора[/caption] Атмосфера у приміщенні ще не досить обжита: у хмарну погоду тут особливо сіро і прохолодно. За часів СРСР в Ясінях функціонувала контрольно-рятувальна служба, де було лише двоє людей: командир загону і один інструктор. Щоб організувати роботу, залучали громадських рятувальників. Це були люди, які працювали на туристичних базах. Двічі на рік кожен із них проходив спеціальний семінар і в обов’язковому порядку змушений був іти в гори, коли траплялася надзвичайна ситуація. Інакше – звільнення. Частині інструкторів така робота подобалася, інші ж ходили на пошуки через силу. Після розпаду союзу, організували державну службу, яка за роки існування неодноразово змінювала назви і підпорядкування. Певний час гірські рятувальники атестувалися разом із гірничими і при перевірках мали знати, як поводитися в шахті при викиді метану. Нині гірські рятувальники є частиною Державної служби надзвичайних ситуацій і на атестації, окрім власної спеціалізації, мусять знати, чим і як гасити пожежу. [caption id="attachment_72267" align="alignnone" width="755"] Половина складу Ясінянського аварійно-рятувального загону спецпризначення. Фото автора[/caption] НАЙБІЛЬШЕ РОБОТИ – У СВЯТКОВІ ДНІ У Ясінях працює шестеро рятувальників, у сусідньому селі Лазещина, звідки починається маршрут на Говерлу – ще шестеро. Майже кожен гірський рятувальник прийшов зі спорту або гірського туризму. Для цієї роботи є дві найважливіші умови: гарна фізична форма і відмінне орієнтування у горах. Особливо в туман і дощ, а також вночі. У Ясінях серед рятувальників працюють чоловіки переважно старшого віку. Кажуть, що для молодих занадто низька зарплата. Зізнаються, що одяг і частину спорядження, наприклад рації, купують собі самі – у вихідні ходять до секонд-хенду, аби перевірити, чи не привезли чогось підходящого. Харчування на виїздах гірським рятувальникам також не забезпечують. Євген Гашпарович, командир ясінського рятувального пункту, починав як тренер гірських лиж і уже 15 років працює рятувальником. [caption id="attachment_72266" align="alignnone" width="755"] Євген Гашпарович, командир ясінського рятувального пункту, починав як тренер гірських лиж і уже 15 років працює рятувальником. Фото автора[/caption] За час роботи гірським рятівником, йому сотні разів доводилося пояснювати туристам дорогу по телефону, заспокоювати, шукати загублених людей вночі та зносити вниз тіла туристів, які загинули. Про ситуації, що трапляються в горах, пан Євген розповідає із доброю злістю: "Буває так, що шукаєш людину протягом доби: вдень і вночі. Злий, що туристи нехтують будь-якими правилами: йдуть у гори по одинці, піднімаються у високогір’я в жахливу погоду. А потім знаходиш людину і сльози на очах. Радість від того, що знайшли живого". Найбільше тут працюють взимку та у святкові дні. Майже кожні вихідні рятувальники мають по кілька виїздів. Найперше, що радять туристам рятувальники – не ходити у походи по одинці. Наступне – зареєструватися. Це можна зробити телефоном, через електронну пошту чи особисто у пунктах рятувальників. У разі надзвичайної ситуації це дасть змогу службі зорієнтуватися, де туристи могли заблукати. [caption id="attachment_72265" align="alignnone" width="755"] Найперше, що радять туристам рятувальники – не ходити у походи по одинці. Фото Life is trip[/caption] "Я дивлюся, як він одягнений, яке має спорядження, по якому маршруту йде. Ми, наприклад, знаємо, що у нас в одному місці за останні кілька років тричі було ураження блискавкою. Ми кажемо, щоб люди старалися його обходити. У певних місцях не працює мобільна мережа, їх ми також добре знаємо", – каже Гашпарович. Небезпека у горах може трапитися у будь-який момент. Навіть у мілкій річці під час рясного дощу вода може піднятися на 3-4 метри за кілька годин. Рятувальник пригадує ситуацію, коли дівчина з хлопцем переходили річку. Дівчина йшла спереду і коли озирнулася з пропозицією зняти рюкзаки, побачила, що хлопець впав і його затягує у воду. "Вона не змогла його витягнути. Сама добігла до нас лише через день, але потім не могла пригадати місяця, де це сталося. Ми знайшли тіло через три дні, коли його майже замулило. Здається, у Карпатах немає нічого складного, а ось пройшов дощ і все", – згадують рятувальники. [caption id="attachment_72264" align="alignnone" width="755"] Навіть у мілкій річці під час рясного дощу вода може піднятися на 3-4 метри за кілька годин. Фото автора[/caption] Якось вони всю ніч шукали бабцю, яка заблукала, збираючи чорницю. Один із рятувальників всю дорогу погрожував насваритися на стару, а коли знайшов – перший побіг її обіймати. Ще й потім допомагав їй зносити донизу ягоди. "Питаємо: "Як вам було цю ніч?" Сказала, що не спала і сиділа на дереві, бо внизу ходили кабани. Шкода її стало. Моментом переламується психіка, навіть не знаємо, як це все можна пояснити", – згадують рятувальники. Інша улюблена історія рятувальників – "про попа і прокурора": "Одного разу взимку пішли у гори піп і прокурор. Змерзли і не мали чим навіть розпалити багаття, бо ні піп не курить, ні прокурор. Ми цілу ніч їх шукали і таки знайшли. Зустрічаємося з попом через три-чотири дні, а він каже: "Ой, я май скорше хороню, як ви шукаєте!". [caption id="attachment_72263" align="alignnone" width="755"] Небезпека у горах може трапитися у будь-який момент, потрібно бути правильно одягнутим та спорядженим. Фото vetal1983/Depositphotos[/caption] КАРПАТИ ВІДКРИТІ ДЛЯ СВІТУ Українські Карпати відкриті для будь якого мандрівника. Реєстрація у рятувальників не обов’язкова і навіть на пунктах входу до Говерли у Лазещині на Закарпатті та Заросляку на Івано-Франківщині, турист може відмовитися від реєстрації. У цьому рятівники вбачають проблему на законодавчому рівні – відсутність жодних правил дозволяє туристам свідомо піддавати власне життя небезпеці з розрахунком, що гірські рятувальники все одно по нього прийдуть. Це рятувальників дивує і водночас обурює: "Зараз турист такий, що пішов у гори і потім дзвоне, каже: "Я замерзаю". Ми йому радимо повертатися назад, а він каже, що не дійде. То чого ж ти туди пішов? Взимку на лавинонебезпечних територіях ставимо попереджувальні знаки. А вони все одно туди ідуть. Чого ти під нього йдеш, думаєш, ми там щось від тебе заховали? Це як уявити, що ти вішаєшся на мотузці, а я маю встигнути її над тобою обрізати". [caption id="attachment_72262" align="alignnone" width="755"] Відсутність жодних правил дозволяє туристам свідомо піддавати власне життя небезпеці. Фото panaramka.ukr.net/Depositphotos[/caption] За кордоном поширена практика страхування життя перед походом у гори. Таким чином виклик рятувальників покривається страховою компанією. Якщо ж проблема сталася, коли турист свідомо заїхав чи зайшов у заборонене місце – потрібно буде заплатити штраф. Цілодобово на посту рятувальників має бути черговий, який фіксує усі звернення. Після виклику група збирається за 40 хвилин, ще приблизно годину займає дорога. Якщо турист перебуває у важкому стані, його кладуть до акьї (спеціальні рятувальні сани) і акуратно звозять донизу. Потім передають медикам. Раніше ці сани використовували лише взимку, а потім для літнього часу приварили до них колесо. Рятувальники Чехії та Німеччини віддали кілька таких Україні, як гуманітарну допомогу, тому тепер їх використовують на кожному витязі. [caption id="attachment_72261" align="alignnone" width="720"] На таких спеціальних рятувальних санях акьях постраждалих акуратно звозять донизу. На фото волонтери клуб екстремальних видів спорту "Вікінг Екстрім" допомагають рятувальникам, 2015-й рік. Фото Репортер[/caption] У радянські часи правила для гірських походів були більш суворі, особливо взимку. Наприклад, на гору Стіг, що входить до Свидовецького масиву, могли йти лише альпіністи. З того часу з’явилося багато підйомників і витягів, та й вже ніхто не перевіряє, чи вміє взагалі лижник кататися. Кожен витяг має власних інструкторів, які проходять навчання у гірських рятувальників. Інструктор має вміти звести з гори людину і зняти з підйомника. В обслуговуванні рятівників є автомобіль Mitsubishi L 200, якому трохи менше десяти років. Але й він не всюди може проїхати. Рятівники кажуть, що в найбільш складні місця може дістатися хіба що старий ГАЗ66. Найскладніший маршрут рятівники долають пішки. "Для нас немає поганої погоди. Туман, дощ, сніг, вітер – ми йдемо. У кожного є сім’я, діти. Одинадцять місяців у рік ми маємо постійно бути на телефоні", – розповідають рятувальники. Мобільні номери кожного пункту опубліковані в мережі. Ще один спосіб викликати допомогу – дзвонити на 101. Диспетчер сам направить до туриста потрібну рятувальну службу. Однак, гірські рятувальники зазначають, що диспетчери не завжди орієнтуються на території і потім, якщо з туристом зникає зв’язок, не завжди можуть пояснити, де людина загубилася. Таким чином втрачається час. [caption id="attachment_72260" align="alignnone" width="755"] Для рятувальників немає поганої погоди. Фото "Вікна"[/caption] "Карпати не добрі, і не злі. Вони просто не вибачають нехтування небезпекою. Можна думати: "Я був на Кавказі, в Гімалаях, що мені ті Карпати". За статистикою, гинуть багато людей, які мають дуже великий досвід. Відбувається переоцінка своїх сил. Так, наприклад, кілька років на Близниці загинув командир групи, досвідчений чеський альпініст Даніел Грауп. Навігатор неправильного його повів і його накрило дві лавини". Із кожним роком кількість туристів в українських Карпатах збільшується. Багато мандрівників, які раніше ходили у Кримські гори, відкрили для себе Західну Україну. У липні-серпні лише на Говерлу щодня піднімається до трьох тисяч людей. ТАЄМНИЙ НАКАЗ ПРО РЕФОРМУВАННЯ НА ПРИКАРПАТТІ Біля входу до пункту Верховинських рятувальників на Івано-Франківщині ростуть пальми, лимонні дерева та олеандри. Місцева група рятувальників працює на другому поверсі будинку, на першому ж – офіс туристично-інформаційного центру "Верховина". Його виконавчий директор Василь Кобилюк також займає посаду керівника Верховинської групи гірських рятувальників. Кабінет Кобилюка відкриває його дочка – батько ось-ось має повернутися з походу. [caption id="attachment_72259" align="alignnone" width="755"] Василь Кобилюк, керівник Верховинської групи гірських рятувальників. Фото автора[/caption] У невеличкій кімнаті затишно – багато рослин, альбомів із фотографіями, дипломів та нагород. На столі у керівника загону карта Сполучених Штатів Америки – навесні він кілька тижнів там подорожував. Вперше на Говерлу Василь Кобилюк вийшов 40 років тому і тепер водить туди туристів. З 17 липня основна тема для прикарпатських гірських рятувальників – реформування. Керівний склад отримав повідомлення про скорочення. Василь Кобилюк цитує такий лист: "Повідомляємо, що Наказом ДСНС України від 30.06.2017 року №357 "Про здійснення організаційно-штатних заходів в підрозділах обласного ДСНС" посада начальника третьої групи скорочена. У зв'язку з цим в разі неможливості обіймати вищезгадану посаду вам буде запропоноване інше місце роботи в аварійно-рятувальному загоні в управлінні ДСНС в області. В разі відмови після закінчення двомісячного терміну з моменту одержання персонального попередження згідно зі ст. 49 Кодексу законів України "Про працю" ви підлягаєте звільненню з роботи за п. 1 ст. 40 в зв'язку зі скороченням штату працівників". У Державній службі з надзвичайних ситуацій на запит "Української правди. Життя" повідомили, що суть реформування гірської служби полягає у її перейменуванні, збільшенні чисельності працівників на 17 одиниць та введенні додаткового кінологічного відділення. У той же час, наказ ДСНС №357 у відповідь на запит не надали. [caption id="attachment_72258" align="alignnone" width="755"] У Державній службі з надзвичайних ситуацій пояснили суть реформування гірської служби[/caption] Самі ж рятувальники розуміють суть реформи інакше: 17 додаткових посад займуть атестовані працівники пожежної служби, які не розуміються у специфіці порятунку у горах. Гірські ж рятувальники інших посад не хочуть і про це сміливо заявляють у місцевих медіа та на прес-конференціях. У Верховині переконані, що залучення воєнізованих посад до управління – не найкраща ідея. Гроші, які витратять на цих людей, краще було би використати на спецодяг для рятувальників, снігоступи та інше спорядження. Василь Кобилюк також зазначає, що замість збільшення кількості рятувальників, варто розбудовувати мережу громадських рятувальників, які би допомагали службі у надзвичайних ситуаціях. Подібні системи працюють нині у Німеччині та Чехії. За словами керівника загону, рятівники у Верховині, у разі такого реформування, не будуть продовжувати працювати у службі, а знайдуть собі іншу роботу. Реформувати службу планують 17 вересня у символічний день – свято Дня рятівника. [caption id="attachment_72257" align="alignnone" width="755"] Рятувальники вважають, що потрібно розвивати мережу їхніх помічників. Фото Outdoor Ukraine[/caption] КАРПАТИ – ОДИН ІЗ НАЙСКЛАДНІШИХ РЕГІОНІВ У ОРІЄНТУВАННІ Розповідаючи про свою роботу, Василь Кобилюк приймає дзвінки від колег, які в цей час рятують туриста із Маріуполя. Четверо спасителів годину тому виїхали у гори. Хлопець із Донецької області отруївся грибами біля озера Марічейка. Керівник групи записує дані туриста, його товариша, що повідомив про біду, і передає їх у Івано-Франківськ. Туриста забирає карета швидкої допомоги ледве живого і без свідомості. За словами Василя Кобилюка, Карпати – один із найскладніших гірських масивів у орієнтуванні. Карпатське високогір’я, альпійські луки – однотипні. Верхи Карпат, на відміну, наприклад, від Кавказу, не гострі, а пологі. На таких вершинах дуже легко заблудитися. Влітку тут орієнтуватися дуже важко, а взимку – майже неможливо. "Верхів’я гір зливаються з туманом і хмарами тож утворюється таке "молоко". Коли ти там опиняєшся, не розумієш куди йти", – пояснює Кобилюк. [caption id="attachment_72256" align="alignnone" width="755"] Верхів’я Карпат зливається з туманом і хмарами тож утворюється таке "молоко" і дуже важко орієнтуватися. Фото автора[/caption] "Це особливість Карпат. На Кавказі є вершина, є перевал, є скала. Зимою тут не видно стежок і немає ніяких інших орієнтирів. Іноді, опинившись на крутому схилі, ти не можеш зорієнтуватися де верх, а де низ – настільки це молоко тебе обступає", ­ – додає рятувальник. Ще одна складна особливість – субальпійський пояс гірської сосни. Гуцули називають її "жереп". Ці кущі створюють непрохідні зарослі, що стеляться спочатку по землі, а потім підіймаються вверх на 2-4 метри. Якщо зайти вглиб жеребу, можна залишитися там назавжди. Гілки під ногами колишуться і йти по них неможливо. [caption id="attachment_72255" align="alignnone" width="755"] Якщо зайти вглиб "жерепу", можна залишитися там назавжди. Фото panaramka.ukr.net/Depositphotos[/caption] Інша важлива річ – багато туристів вважають, що якщо заблудився, треба знайти потічок і йти за течією. Так можна вийти до села. В Карпатах це не допоможе. Тут потоки глибокі і завалені. Гуцули називають це "заломи". Дерева падають і створюють захаращені ділянки і пройти днищем потоку нереально. Паралельно долині має йти стежка, яку треба знайти і виходити в село саме нею. Для альпіністів зимові Карпати не складні: це категорія 1Б чи 2А з п’яти можливих. Але для піших походів – це четверта категорія складності, тож будь-який похід в зимові Карпати потенційно небезпечний. За час існування служби, усіх туристів знайшли – живими, або ні. Самі рятувальники не приховують, що також потрапляли у ситуації, коли не могли знайти дорогу – обходили одну гору по кілька разів чи йшли у хибному напрямку. Про такі місця кажуть, що там на людину нападає "блуд". Василь Кобилюк на запитання про те, скільки людей урятував, рятувальник відповідає скромно – жодного. "Я нікого не врятував, лише зробив багато для того, щоб люди залишилися живі. Я це не рахую, – каже він. Людина зламала ногу, ми її знесли вниз, чи померла би вона? Напевно, що ні. Насправді, за своє життя я врятував одну людину, але це було на Центральному Алтаї". Він називає три категорії людей, які йдуть у гори взимку: альпіністи, рятівники і самогубці. "Промисловість випускає масу туристичного спорядження. Люди дивляться пригодницькі канали їм здається, що все під силу. Насправді, більшість зимових туристів – непрофесійні, але переконати їх у чомусь важко, – каже він. Одного разу ми шукали тіло хлопця, який пішов у гори сам у листопаді. Знайшли аж у травні. Коли зносили тіло, сіли перепочити і зустріли іншого самотнього туриста. Я спитав у нього: "Що ти маєш із спорядження?". Він відповів, що нічого, бо екстремал. Я відкриваю накриття, він дивиться на чорну людину, яка півроку лежала у горах і каже: "Зі мною такого не станеться". Наталія Патрікєєва, спеціально для УП.Життя