ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Технічна історія Коломиї: пошта

Дзеркало медіа розпочинає публікувати цикл нових краєзнавчих розвідок  "Технічна історія Коломиї"/"Історія технічного прогресу в Коломиї": пошта, телеграф, телефон, радіо, телебачення, комп'ютер, автобуси, велосипеди й мотоцикли, а також статті з кулінарного минулого Коломиї. Це маловідома інформація, яка зацікавить не лише краєзнавців, але й ширше коло читачів.

Сьогодні мова піде про пошту в Коломиї.

Здавен люди шукали різних способів комунікації, використовуючи при цьому безпосереднє спілкування, тварин і птахів, а потім і механічний транспорт. З досліджень науковців довідуємося, що першу державну пошту (станиця збору листів) в нашому краї організували у смт. Кути, тепер Косівського району Івано-Франківської області 1 листопада 1791 р. Вона була філією Снятинської пошти. Забрані звідти листи возили в різних напрямках, зокрема й до Коломиї. Хоч цікаво, чи такої станиці в Коломиї не було, чи, можливо, інформацію про неї науковці наразі не виявили.

Коломийське відділення було поштовою філією у тодішньому містечку Гвіздці. І аж 1841 р. Коломийська філія цісарсько-королівської пошти отримала статус окремого поштового відділення. І заки 1864 р. не відкрили філію в Яблунові, то з Коломиї відправляли пошту в гірські села. Отже, у Коломиї пошта існує понад 170 років!

Везли пошту кіньми і спеціальним возом на станцію, де міняли коней. Поштар-візник трубив на дорозі на візників і фірманів, щоб давали йому дорогу, бо ж дороги були вузькі.

У 1864 р. в польськомовній "Ґазеті Львівській" опублікували графік прийняття і достави кутської і яблунівської пошти. З Коломиї поштовіз вирушав о 4-ій годині ранку, через дві години прибував до Яблунова, а о 10 год. 40 хв. — до Кутів. У зимовий період графік продовжувався на дві години. З Надвірної до Коломиї через Ланчин поштовіз відправлявся о 5 год. 30 хв. ранку і прибував о 12 год. 15 хв., тобто їхав майже 7 годин. А з Коломиї вирушав на Надвірну о 1-ій год. дня і прибував о 7 год. 30 хв. вечора.

Від 1 жовтня 1867 р. з Коломиї до Надвірни щодня о 8-ій ранку став їздити поштовий диліжанс, а від 16 жовтня 1867 р. такий диліжанс планували відправляти і до м. Городенки.

А де ж були самі приміщення коломийської пошти? З місцевої преси довідуємося, що 1866 р. коломийська пошта містилася приблизно біля гімназії і римо-католицького костелу Діви Марії (тепер церква священномученика Йосафата УГКЦ), однак досі це приміщення не ідентифіковане. Першого квітня 1895 р. здали в експлуатацію новий поштовий будинок, який тривалий час служив коломийській людности. На початку 1900-х «Русская Рада» повідомляла, що навпроти староства стоїть приватний "одноповерхний" будинок (мається на увазі два поверхи), в якому міститься уряд поштовий і телеграфічний з телефоном, в якому дуже тісно й темно, а тому є потреба побудувати нову пошту. Влада, очевидно, вирішувала цю проблему в той спосіб, що відкривала в місті нові поштові відділення.



Ще 1903 р. "Русская Рада" повідомляла, що дві філії поштові "будут вскорі вже отоворені в Коломиї, а то одна на двірці желізниці Львівсько-Чернівецькій, а друга на надвірнянськім передмістю. За тим послідує откритє складниці почтової на снятинськім передмістю". І справді, 1 травня 1904 р. відкрили першу філію пошти в Коломиї, на Надвірнянському передмісті, в будинку при вулиці Яна Собєського (тепер вул. Михайла Грушевського) на розі Прутової (тепер вул. Гетьманська). Очевидно, така філія функціонувала і на вокзалі, але ще 1907 р. газета повідомляла, що на Снятинському передмісті нема жодних успіхів, хоча у січні 1904 р. відкрили поштове відділення в с. Королівці. Цьому сприяв власник-гебрей тамтешньої броварні.

У 1983 р. відкрили нове приміщення Коломийського районного вузла зв’язку, яке внесло дисонанс у архітектурний ансамбль середмістя, однак вирішило проблему необхідної площі.

***


Усі вищезгадані поштові відділення, в т. ч. й Коломийське, у 1774 — 1812 рр. обслуговували клієнтів нашого краю і належали до І поштового округу австрійської держави, який обслуговував поштовий тракт Відень — Сучава. Пошту відправляли спочатку кіньми, т. зв. возова пошта, потім ще й залізницею, а від 1906 р. навіть були поштові автомобілі.

Листоноші заносили додому листи й бандеролі, а від серпня 1898 р. і судові повістки. Поштові працівники працювали без відпустки, лише у травні 1902 р. вони отримали право на 14-денну відпустку за свій рахунок. У 1903 р. трудовий стаж (після кількох страйків) зменшили з 50 років до 35 років. Службовці І і ІІ класу мали однострої: мундир синього кольору, підперізувалися пасками з бляхи білого (І кляса) і жовтого (2 кляса) кольору з двоголовим орлом. Носили шапки з жовтими та жовто-помаранчевими шнурками.

Пошта надавала різноманітні послуги, зокрема й транспортні. Поштові вози практикували не лише перевезення пошти, але й пасажирів. З приводу цього цікаво прочитати скаргу відомого адвоката Михайла Дорундяка з Кийданча, яку опублікувала 17 (29) липня 1893 р. щоденна львівська газета "Діло":

"До Хв. дирекції пошт у Львові! Дня 6 н. ст. цвітня 1893 р. купив я в Коломиї на стації почтовій два білєти їзди до найближчого воза почтового з Коломиї до Косова та заплатив 3 зр. 4 кр. Куферок мій з речами вартости 60 зр. приймив до себе почталіон і казав мені ждати на віз почтовий в ринку, де на него всяду і поїду разом з моїм товаришем. О годині 12-ій в полудне жду на віз почтовий в означеному місці, однако ж застаю, що місця мною куплені на возі почтовім засіли інші гості, а підпитий почталіон сказав мені, що він везе тих, котрі сидять на возі і, не хотячи навіть мого куферка мені видати, поїхав в дальшу дорогу. Я остав на місці і за заплатою 7 зр. ав. мусив по кілька-годиннім гляданю поїхати фіякром (себто уже під вечір свят пасхи жидівської) до Косова, де мав я на другий день судовий термін. Куферок мій поїхав почтою без мене. Того самого дня, 6 цвітня 1893, вніс я жалобу до ц. к. дирекції почт і маю на се в руках рецепіс, виданий в ц. к. уряді почтовім в Коломиї. До нині не звернено мені ані грошей, ані не дано ніякої сатисфакції, крім хіба тої, що на моє письмо досі на дармо жду відповіді.  Позволю собі в сій дорозі запитати ся, чи маю ждати ще дальше по чотирьох місяцях незалагодження моєї жалоби, чи може удатися в тій справі до вищих властей, бо ж годі вже довже ждати?"

Безперечно, пошта насамперед пересилала листи й кореспонденційні картки, передплату, а також різні державні повідомлення. Для цього використовували спочатку штемпелі, а від 1 червня 1850 р. — марки, які колись у Галичині називали значками. Конверти з маркою в поштовий обіг в Австрійській державі ввели 15 січня 1861 р.

Від 1 жовтня 1869 р. місцеві поштові відділення почали продавати поштові листівки з краєвидами місцевостей і найвідоміших архітектурних пам’яток Австрійської держави. Відтоді бере свій початок українська філокартія, а україномовні листівки й картки з ХІХ ст. являють собою велику рідкість. Коломия у філокартії, яка тісно пов’язана з поштою, посідає своє особливе місце, адже саме в нашому місті чи не вперше з’явилися фотографовані  й мальовані україномовні листівки.

Від 1871 р. поштові відділення в Австро-Угорщині приймали грошові перекази, а від 21 травня 1882 р. при поштових відділеннях дозволено відкривати ощадні каси з 3% ставкою. Від 30 листопада 1904 р. пошта почала проводити продаж і передплату періодики.

Від 1 травня 1906 р.  пошта приймала і відправляла листи з повідомлення про вручення.

Від 16 січня 1907 р.  подорожчали поштові послуги, а саме: за листи місцеві — від 6 до 10 гелерів, а за тяжчі — 20 гелерів. Карткові листи — від 10 до 11 гелерів, поштові перекази — з 2 до 3 гелерів. Телеграфічні бланки (блянкети), які до того часу можна було брати задарма, вже коштували по 2 гелери за штуку. Місцеві телеграми відтепер оплачували на рівні позамісцевих.

***


Коломийська періодика народилася 1865 р., коли видавець Михайло Білоус став продукувати першу українську провінційну газету "Голосъ Народный" (1865 — 1868). Ця газета мала невелику кількість пренумерантів. Доходила до читачів вона в різний спосіб: дехто забирав її безпосередньо в друкарні чи в редакції, декому передавала через руки, а деякі передплатники отримували поштою.

У 1871 р. згаданий Михайло Білоус заснував у Коломиї популярну громадсько-політичну газету "Русская Рада", яка виходила стабільно аж до 1912 р. і була під ту пору найдовговічнішою руською (українською) газетою в Галичині. Видавці організували видавничий процес на європейський кшталт і намагалися втримати його, хоча з заслуженої народної газети вона невдовзі перетворилася на рупор москвофілів. Але суть не в цьому, а в тому, що і в 1870-і рр. пошта не завжди сумлінно справлялася з доставою преси передплатникам. Так у Ч. 6 за 1872 р. "Русская Рада" писала: "Деякі селяни з Косівщини зрікаються комунікації почтової і два рази місячно приходять пішки з гір до нашої редакції, щоби відбирати собі газету".

Дуже добре сформований коломийський журнал "Наука", який виходив у 1870-і рр. містив на кольорових сторінках-вкладках списки своїх передплатників. На основі цього ми можемо тепер дізнатися, хто з містян і селян Коломийщини отримував цей часопис. На жаль, цю практику коломийські видавці не продовжили.

Гостро стояла у коломийській пошті мовна проблема, тому місцева українська преса радила, щоби місцеві люди "допоминалися о руські кореспондеційні карти, перекази, послібранія і т. д., щоби госп. почтмайстри не говорили, же «нікто о нє нє пита, для теґо нє тшимали»." Тобто, щоби українці вимагали поштові документи (листівки, бланки і т. д.) друковані українською мовою, щоби поштарі чи поштові працівники-поляки потім не казали, що ніхто цим не цікавився і тому вони не тримали документації руською (українською) мовою.

У газеті "Коломийське слово" за 26 лютого 1914 р. читаємо: "З ріжних кругів тут[ешньої] рускої суспільности доходять до нас наріканя на непорядки на тут[ешній] ц. к. почті. Всі ті наріканя дадуть ся звести до слідуючих питань, які ми ставимо до Управи тут[ешнього] ц. к. Уряду почтового зглядно і до ц. к. Дирекциї Почт у Львові: 1. Чому на тут[ешньому] Уряді почтовім нема нігде написий руских? 2. Чому декотрі почтові фунционарі в поведеню з рускими сторонами не хочуть відповідати мовою сторони, а часом навіть наглядно об’являють своє легковаженє стороні, що говорить по-руски (се відносить ся головно до телєґрафічного бюра та до бюра, що принимає вартостеві посилки і поручені листи)? 3. Яким правом відносна функционарка рускій стороні при надаваню депеші дня 22 с. м. написане латиньскою азбукою місто "Kulykiw" казала справити на "Kulykоw", додаючи "zeby nie poszlo do Rosyi" ("Щоб не пішло до Росії" — пер. М. Савчука). 4. Чому не всі листоноші знають руске письмо, та чому наслідком сего густо-часто посилки адресовані по-руски попадають до невластивого адресата? 5. Чому декотрі улиці, як прим[іром] Україньска, не мають почтової скринки?

У період Австро-Угорщини на коломийській пошті працювали й українці. Так відомо, що у 1880-і рр. поштовими службовцями були Теодор Кузьмич та Юліан Кисілевський; поштовими офіціалами працювали Михайло Добрянський і Йосиф Якимецький, поштовим підурядником був Пилип Билиця (Филип Биліца), а листоношею — Петро Корчинський. Тривалий час поштовим офіціялом працював у Коломиї п. Гнатюк, але 1903 р. на власне прохання його перевели до м. Кракова.

У Львові існував Краєвий союз українських почтовців, до якого 2 квітня 1918 р. вписався під №179 Володимир Балицький з Коломиї.

АВТОР: Микола САВЧУК

(Далі буде)