Науковці Коломийського навчально-наукового інституту провели онлайн-семінар «Леся Українка і сучасність» з нагоди ювілею відомої української геніальної письменниці Лесі Українки.
В заході взяли участь студенти денної та заочної форм навчання спеціальностей «Середня освіта (українська мова і література)», «Початкова освіта», «Історія» та викладачі кафедри філології і кафедри педагогіки та психології. Всіх учасників привітав директор інституту Юрій Плекан, наголосивши на важливості вивчення творчості Лесі Українки в контексті новітніх викликів ХХІ ст. Завідувач кафедри філології Микола Васильчук висловив цікаву доповідь: «Не дивина, що в кожного з нас (залежно від віку, начитаності, світогляду, життєвого досвіду) свої Шевченко і Рильський, Іван Франко і – Леся Українка. Як це давно прийнято в європейській традиції, декілька штрихів від себе. Тим більше, що Леся Українка (формально піддана Російської імперії і царя) насправді була вільною людиною з європейськими обширами світорозуміння і мистецького творення.
Рік 2020-й випробовував нас карантином і коронавірусом. На самому початку року, до запровадження карантину, разом з колегами-філологами ми побували з профорієнтаційною місією в селі Яворові на Гуцульщині, де при школі діє кімната-музей Лесі Українки. Серед багатьох цікавих матеріалів, є там і фотознімок хати священника Іполита Окуневського, в якій дорогою на відпочинок (з 21 на 22 липня 1901 року) ночували Леся Українка і Климент Квітка. Про цю зупинку Леся детально писала Ользі Кобилянській. Серед іншого, вона слухала фортепіанну гру доньки священика Ольги Окуневської, знайомої їй з Києва (вчилася музики в самого Миколи Лисенка).
Перебування в Карпатах обізвалося у творчості Лесі Українки не лише згадками у листах, а й низкою поезій. Її ліричній героїні праглося: «заглянути в таємную безодню, / з потоками прудкими сперечатись, / поміж льоди дістатись самоцвітні, / збудити в горах піснею луну!».
Ну а тоді, як карантин затягнувся, я декілька разів бував у Карпатах. У Чернівецькій області, у Вижниці (майже Карпати – 356 метрів над рівнем моря) зберігся дім, у якому перепочивали Ольга Кобилянська, Леся Українка, Іван Франко. Місто в карантин майже безлюдне. Лиш у меморіальному будинку з-поза дрібної сітки-завіси на вікні визирають двоє чорних котів. Передвечірня прохолода і цвіт каштанів. Неймовірний чар передвечірнього міста, позначеного давнішою (колишня територія Османської імперії, діяльність Лукіяна Кобилиці) і новітньою історією (початок творчості Назарія Яремчука і Левка Дутківського).
А на початку грудня, коли в Коломиї й не заповідалося на сніг, я поїхав у гори. Лесиним шляхом. Через Яворів, Криворівню, Ільці. Вздовж Чорного Черемошу. На Дземброню і на Зелене. До Буркута – села, яке притулилося майже до самого кордону. Чим далі в гори, тим зима ставала зимовішою. Черемош виявився вкритий товстим шаром криги. А подекуди ріка зірвала десятисантиметровий шар льоду і порозкидала його зарінками. За прикордонною заставою у Шибеному, за чотири кілометри до Буркута, дорогу перекрив невеличкий потічок, який утворив справжнісіньке озеро. Довелося вертатися, бо вже сідали ранні сутінки.
Тепер маю ще одну нагоду (теплої пори року) вибратися у далеку курортну місцину, де були колись світочі нашої культури. Там уже давно ніхто не живе. Але й досі б’ють ті самі живодайні джерела з цілющою водою, з яких пили вони. І ми пам’ятаємо про них, читаємо їхні твори, носимо їх у серці. А, отже, припадаємо не лише до джерел з водою, а й до джерел нашої історії і культури». Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури Олександр Солецький вів мову про Лесу Українку і Василя Стефаника: «Леся Українка мала особливу симпатію до західноукраїнського літературного середовища, шанувала багатьох тутешніх письменників. Особливо шанувала творчість Василя Стефаника, про що писала у статті «Писателі-русини на Буковині». Стефаника вона вважала наступником Федьковича, водночас підкреслювала його надзвичайний оригінальний талант. Василь Стефаник також відчував світоглядну та естетичну спорідненість до Лесі». Доцентка кафедри філології Ольга Русакова розповіла про Музей Лесі Українки в Ялті і про враження від відвідин від Музею в нашому Криму, доцент Михайло Ковальчук зазначив про використання волинських говірок у творчості Лесі, на перекладацькій діяльності поетеси акцентував увагу доцент Євгеній Лепьохін, цікаву інформацію про психологічні аспекти сприйняття біографії Лесі Українки подала доцентка кафедри педагогіки і психології Галина Микитюк, про вплив образотворчого мистецтва на формування естетичної парадигми творчості Лариси Петрівни Косач вела мову викладачка кафедри педагогіки і психології Юлія Федюк. Про свої враження від сприйняття творчості Лесі Українки на сучасному рівні розказав студент 2 курс спеціальності «Середня освіта (українська мова і література)» Роман Остащук, студентка 4 курсу спеціальності «Початкова освіта» Олена Морочило продекламувала «Соntra spem spero». Модерувала захід викладачка кафедри філології Галина Волощук, яка в кінці заходу прочитала монолог Мавки з «Лісової пісні» Лесі Українки».
В рамках святкувань ювілею Лесі Українки на запрошення Віділу освіти П’ядицької ОТГ Галина Волощук провела захід «Хто Вам сказав, що Я слабка?» для вчителів, вихователів і активних громадських діячок ОТГ з дотриманням карантинних вимог. У заході взяли участь 20 учасників. Галина Волощук розповіла присутнім про життєвий і творчий шлях відомої письменниці, акцентувавши: «Лариса Петрівна Косач – поетеса, видатний драматург, прозаїк, літературний критик, публіцист, перекладач, фольклорист, громадський діяч. Кращі твори поетеси позначені намаганням поєднати «гармонію ідеалу з життєвою правдою», що стало однією з істотних особливостей її творчого методу визначеного самою Лесею Українкою як новоромантизм. Поетеса вважала, що високий пафос у запереченні старого, а отже, й утверджені нового як найкраще відповідає суспільним настроєм періоду наростання визвольних змагань. Авторитетом для Лесі Українки був її дядько, Михайло Драгоманов, не випадково в передмові до циклу «Сім струн» написано: «Посвята дядькові Михайлові». Цикл був написаний у 1890 році. Леся Українка «щиро прагне волі, і ідеалу», спрямовує своє слово – зброю на те, щоб була «зломлена зима» тогочасної дійсності, задумується над тим, як знайти шлях до щасливої долі народу, бажає чути «вільні співи, гучні голосні в ріднім краю». Учасниці заходу продекламували цикл «Сім струн», де розкрито тему любові до України та вірного служіння їй. Студентки інституту спеціальності «Середня освіта (українська мова і література)» Марта Кобилянська, Романа Огородничук розповіли присутнім про актуальність циклу «Сім струн», зазначивши, що цей цикл - це гімн на честь стійкого, нескореного, волелюбного, щирого народу, який бореться за вільне життя, за своє щастя, не підкоряється долі, прагне всього найкращого собі і своїм нащадкам. Студентка 1 курсу спеціальності «Початкова освіта» Надія Гаврилюк виконала пісню на слова Лесі Українки «Давня весна», а студентка 3 курсу Романа Шевчук, яка водночас працює в бібліотеці села П’ядики П’ядицької ОТГ, представила виставку книг за творчістю Лесі Українки. Варто сказати, що захід відбувся в рамках проєкту «Діяльність громадського простору «Рівні можливості» П’ядицької сільської ради в інтересах жінок.
