Як анонсували, з 5 по 12 вересня у Коломиї відбуватиметься XII Всеукраїнський
фестиваль “КОЛОМИЙСЬКІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ”.
У неділю, 5 вересня, відбулося урочисте відкриття фестивалю. Першого дня Національний академічний український драматичний театр ім. Івана Франка (м. Київ) показав виставу “ТРАМВАЙ “БАЖАННЯ”.
Коломийський драмтеатр пропонує думки експертів щодо вистави:
Ростислав КОЛОМІЄЦЬ, заслужений діяч мистецтв України:
Про виставу варто говорити одразу після перегляду, а не після обдумування. Ось це безпосереднє враження цінніше інколи, аніж раціонально вибудувані театрознавчі побудови.
Я сам режисер, але я дивився виставу по-людськи, а не по- режисерськи і театрознавчому. Я, напевно, вперше бачу виставу, у якій так правдиво, чесно і без приховувань показано драматично про те, що таке любов…
Що таке любов тілесна і духовна, і як важко вони поєднуються, і скільки вони приносять миттєвостей щастя, і скільки завдають страждань і болю. Любов - це одна із тих цінностей, яка робить людину щасливою. Так мало щасливих людей ми побачили у цій п’єсі. Бо не просто знайти своє кохання і поєднати тілесне і духовне. Тілесне єднання - інстинктивне, а духовне - душевне доповнення одне одного. Важливо коли чоловік і жінка не схожі поглядами, а доповнюють одне одного. Саме тоді створюєється ось те єдине і неповторне кохання, одне на все життя.
У п’єсі - драматичні долі людей, які так і не здобули цього. Дуже часто так трапляється і в житті, набагато частіше, аніж відбувається поєднання тілесного і духовного.
Алла ПІДЛУЖНА, театрознавеуь, лауреат премії НСТД України у галузі театрознавство та театральної критики:
“Трамвай Бажання” дивлюся вже вдруге, це дуже метафорична вистава, вона потребує зосередженості й уваги глядача. Як на мене, режисерський задум вдало розвиває сценографія. Що таке, по суті, цей вагончик, у якому й відбувається сценічне дійство? Це своєрідний мікрокосмос, уміння автора всесвітньо відомої п’єси Вільямса показати на прикладі вчинків і діалогів чотирьох дійових осіб, ніби в мініатюрі, все людське суспільство. Причому й режисер, і актори також продемострували нам це уміння.Як і в усьому суспільстві, в уявному трамваї триває протистояння між ницістю, вульгарністю, і виразним прагненням творчої, неординарної особистості стати вище від тих, хто обрав шлях примітивного існування. Фінал вистави начебто переконує глядача, що ницість і бездуховність перемагають, адже тягне трамвай уперед той, що їх уособлює, проте насправді перемагає Бланш. Душа цієї нещасної дівчини б’ється об шибку, мов метелик, і це справляє на мене як глядачку глибоке враження.
Сталося! Буквально ще вчора ми переживали, чи вдасться відкрити “Коломийські представлення”, чи не перейде область знову на карантинний режим у зв’язку з ковідом. Вдалося, тож маємо вагому підставу порадіти як за весь наш театр, так і за коломийського глядача, який явно занудьгував без театральних вистав такого високого рівня.Франківці поставили на нашій сцені добротну мистецьку річ, їхній “Трамвай Бажання” гідно відкрив театральний фестиваль. Попереду - нові постановки інших українських театрів, серед яких дві прем’єри. Сподіваюся, коломийські театрали матимуть добру естетичну поживу і надалі виходитимуть із салі театру переповнені враженнями, якими хочеться поділитися і в колі родини, і зі знайомими. Я вдячний їм за увагу до наших намагань залучити до Коломиї найкращі мистецькі колективи з усієї держави.
Це мій рідний театр, в якому я працюю вже 25 років. Прийшовши в театр, я зрозуміла, що він володіє надзвичайними акторськими і режисерськими талантами. Тоді головним режисером був Данченко. І ця традиція сильних акторських енергій нуртує по сей день. Отак само як внизу, в пивниці, є джерело, і воно невичерпне, так, на мій погляд, невичерпне джерело творчої енергії франківців. Мало того, що це театр Франка, мало того, що Франку 165 років, що там пам’ятник прекрасний Франку, що в білій залі на другому поверсі стоїть білий пам’ятник Франку…
П’єса була написана Вільямсом Теннесі в 1947 році, в 1948 автор отримав Пулітцерівську премію, був номінований на Оскар… Відтоді п’єса вже 70 років крокує по світу, з театру в театр, і всі на ній відточують своє мислення, своє світобачення, в собі плекають і назовні дають це людям…
Чисто по-режисерськи вистава дуже сильно зроблена. Вона задіяна ритмічно, по звукоряду, по пластиці, по лінії в просторі. Думаю, що це найсильніша робота молодого режисера Івана Урицького. Він талановита людина, я бачила й інші його вистави. Єдине, що вистава трошки «просіла» в кінці, треба було режисеру підштовхнути її якось.
Безсумнівно, що це вистава про незмінність жорстокої людської природи, про «чорні діри» в людському характері, які можуть все чисте, все гарне всотати – і на цьому кінець…
Вистава у нас йде на камерній сцені, тобто, це планшет і амфітеатр. Тут же сцена припіднята, і ця припіднятість цілком інакше сприймається. Вона гіпертрофована в подачі енергії, в драматизмі, в трагедійності. Дуже сильна актриса в головній ролі, Таня Шляхова! Я теж, до речі, колись хотіла зіграти цю роль. А зараз думаю: для чого вона нам? Що вона несе? В які точки людської психіки б’є і що звідти виринає? Де тунель зі світлом у кінці? Що мав на увазі молодий хлопець, ставлячи сьогодні цю виставу?..
Валерій Невєдров, народний артист України,театральний режисер (м.Київ):
Ми схвально сприйняли цю прем’єру. Вистава сучасна, це перша постановка режисера, яку я бачив, і вона мене приємно здивувала. Задіяні молоді актори – за віком, за стажем, мабуть, бо я не всіх знаю. Режисура така вся зіткана з самоцільних якихось варіантів – так, що не завжди можна ці коди розгадати. Але те, що відбулося, дуже чітко промальовано в самій атмосфері театру і в стилістиці. І все те, що умовно відображено у виставі, дуже сприймається, я це помітив по глядачах, і дуже вражає – митців насамперед. Тому я кажу колегам: так тримати, так продовжувати свої пошуки! І ця молодь, яку я вже бачив в інших виставах, – це основа того нового театру Франка, який міцно посів лідерські позиції. І якщо ми всі йдемо у Європу, то можу сказати, що це вистава на рівні Європи.
Петро КОБЕВКО, заслужений журналіст України:
“Трамвай ‘Бажання” - це дуже потужно робота, передусім режисерсько. Адже дія відбувається без достатнього простору, а часом і без слів. Проте актори показують всі ці емоції філігранно. Ми звикли, що дія може відбуватися в хаті, в печері, в палаці, а тут - трамвай. І на трьох вікнах - на одному великому і двох малих - вони показали всю експресію. Це свідчить про велику силом артистів та режисера.
Принагідно нагадуємо програму фестивалю:
Фото Коломийського драмтеатру.
Підписуйтесь на нас у Facebook, Тelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.
