10 березня українці вшановують пам’ять жертв трагедії в Сагрині — одному з найболючіших і найменш відомих злочинів проти українського населення на Холмщині під час Другої світової війни.

Сагринь — нині село в Люблінському воєводстві Польщі. У березні 1944 року воно стало місцем масового вбивства мирних українців. За даними дослідників, під час каральної акції, проведеної підрозділами Армії Крайової та Батальйонів хлопських, загинули від 800 до понад 1200 українських мешканців і біженців, які шукали тут прихистку від війни.

Село вважалося відносно безпечним, тому сюди прибували люди з навколишніх українських поселень Холмщини. Проте 10 березня 1944 року Сагринь була атакована. Під час операції були спалені православна церква, парафіяльні будівлі та понад 260 житлових будинків.

Події 10–11 березня стали частиною ширшої хвилі нападів на українські села Холмщини. Того часу атак зазнали Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, М’ягке, Ріплин, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі та інші населені пункти. Загальна кількість жертв серед українського цивільного населення під час цих акцій оцінюється від 1500 до 2000 осіб.

Про масштаби трагедії свідчать архівні спогади очевидців, зафіксовані у квітні 1944 року.

Зіна Малимон згадувала, як під час нападу була поранена, втратила матір і сестру та дивом вижила, прикинувшись мертвою після пострілів нападників.

Ольга Шидловська свідчила, що нападникам допомагали місцеві провідники, які показували схованки українських родин.

Ростислав Савич описував страшні наслідки трагедії для своєї сім’ї: серед загиблих були його родичі та маленькі діти.

Сагринь залишається символом болю української Холмщини та нагадуванням про тисячі цивільних жертв міжнаціонального протистояння воєнних років. Історики наголошують: пам’ять про ці події не повинна ставати інструментом ворожнечі, але має бути чесно збережена та вивчена.

Шануючи пам’ять усіх невинно загиблих, українці мають право говорити про власні трагедії так само відкрито, як і про трагедії інших народів. Адже справжнє примирення можливе лише там, де є місце для правди та пам’яті про кожну жертву.

На фото — бійці Армії Крайової на тлі палаючої української садиби в Сагрині, березень 1944 року.