По-друге, дарунки під подушками — то справді від Миколая. Бо саме цей святий допомогає нам при виборі подарунку. Дуже непомітно для нас.

Лише пригадайте, як, шукаючи дарунки, знаходили те, що давно шукали. Або те, що було чиєюсь невимовною мрією (а Ви думали — просто так, для настрою)… Миколай таки сходить на Землю, ходить з нами по магазинах чи подає необхідні матеріали, коли творимо щось руками. То все Він. Але ми — Його руки, ноги, усмішки… Його посланці. І наші діти також.

По-третє, маємо пам’ятати, що є люди, для яких посланцями Миколая можемо бути тільки ми. Бо, якщо не ми, то більше не буде Миколаю через кого передати… Діти з кризових сімей, люди літнього віку, люди з інвалідністю, військові і часом просто наші сусіди. За місяць, тиждень, день до свята варто запитувати себе: “Чи справді я вже зовсім-зовсім не можу стати посланцем Миколая ще для когось у цьому році?”

По-четверте, в Миколая, передусім, маємо просити чогось, що не купиш за гроші й не потримаєш у руках. Дитячі листи не мають починатися з піжам з єдинорогами і машинок на радіоуправлінні! І про це дітям маємо казати змалку. Бо так цінно, у час перебування Миколая на Землі, просити в Нього духовних дарів! Бо Він дуже поруч, дуже близько. Просити всього, що зможе випросити в Бога лише Він! Чого не купить тато за найбільші гроші, чого не замовить мама в наймасштабнішому Інтернет-магазині. Просити, мріяти, бажати, аби Він знав, що нам принести. Бо мрії — то плани Бога щодо нас на Землі.

АВТОР: Наталя Сиротич

Будьте помічниками св.Миколая...