Розмова з керівником Коломийського відокремленого підрозділу громадської організації "Всеукраїнське об’єднання "Українці Донбасу і Криму", переселенкою з Донбасу Ольгою Золотарьовою. –          Як змінилося життя переселенців зі Сходу та Криму протягом двох років у Коломиї? –          Якщо ви маєте на увазі ключове слово «життя», то майже нічого не змінилося – оренда житла, пошук роботи за професією та очікування змін щодо державної політики у справах переселенців. Але, слід зауважити, що цей термін змінив настрої людей у бік усвідомлення невідворотності своєї долі. Ці люди шукатимуть засоби для виживання на новому місці, боротимуться за свої права і доведуть місцевим громадам свою громадянську позицію і благонадійність. Для Коломиї цей відсоток переселенців невеликий. Більшість людей повернуться додому за першою нагодою остаточного припинення бойових дій на Сході України. Коли це станеться – невідомо, і це є одним з негативних факторів очікування. –          То ви чекаєте, коли ситуація зміниться? –          Ні, ми не чекаємо з «моря погоди». Коли людина опиняється на межі виживання, вона шукатиме засоби утриматися на хвилі і не потонути. Звісно, не всі переселенці писатимуть свою біографію з чистого аркуша на новому місці проживання. Має бути «залізна» мотивація своєї причетності до місцевої громади, до правил суспільного життя, виписаних традиціями мешканців міста, усвідомлення єдиного життєвого простору, де є місце для переселенця. А це непросто. Знаєте, як воно жити «під мікроскопом» громади і водночас, не втрачати гідності? –          Ви натякаєте на упередженість до переселенців у Коломиї? –          Упередженість існує, це так. Є проблеми у працевлаштуванні на законних підставах. Тобто, я маю на увазі, офіційного працевлаштування. Наразі, привертає увагу проблема, що вдарила блискавкою серед ясного неба. Коломияни стали масово відмовляти переселенцям в оренді житла. Разюча зміна у прихильності до цієї категорії людей наштовхує на думку, що комусь це вигідно. Кому і для чого вигідно сіяти розбрат серед місцевих мешканців і людей зі сходу країни? Щоб тримати міф про «бандерівців» та «східняків» на вістрі конфлікту? –          Чи відомо Вам про якісь прикрі випадки негідної поведінки когось з переселенців? –          Авжеж, трапляються такі випадки, і уникнути їх не завжди вдається. Якщо ж одна «вівця» зганьбила себе, це не дає приводу засудити всю спільноту добрих і чесних людей-переселенців. Зважте, що усі люди геть різні, як серед переселенців, так і серед мешканців міста. Саме створення громадської організації переселенців в місті Коломиї стало своєрідним запобіжником виникнення будь-яких неподобств з боку членів організації. Слава Богу, за два минулі роки ми не зганьбились перед коломийською громадою і маємо моральне право заявляти про свою благонадійність і претендувати на прихильність мешканців міста і спільне існування у майбутньому. [button color="" size="" type="outlined" target="" link=""]"Ви питаєте, чим приваблює Коломия? Мабуть, українством – справжнім, глибоким, на генетичному рівні. Це наше – спільне, рідне".[/button] –          Є люди, які бажають залишитися в Коломиї? Чим їх приваблює наше місто і чи є перспективи у вирішенні житлових питань? –          Звичайно, є. Не скажу за усіх переселенців (їх у Коломиї і районі більше сотні сімей), а серед членів нашої організації претендентів на житло стане приблизно 10-13 сімей. Це люди, які чітко визначилися щодо постійного місця проживання в Коломиї і претендують на житло. Щодо професійного складу претендентів на житло, то є у нас спеціалісти IT-технологій, медичні працівники, юристи, журналісти, педагоги, архітектор-дизайнер, водії. Та, на жаль, не всі працюють за фахом. Ви питаєте, чим приваблює Коломия? Мабуть, українством – справжнім, глибоким, на генетичному рівні. Це наше – спільне, рідне. То як тепер відібрати у людей цей скарб, який вони шукали, можливо, все своє життя? Вони не змирилися з «руським миром» і свідомо їхали в Західну Україну до своїх, до українців. Чи це не аргумент, щоб дозволити їм жити разом з коломиянами і мати своє житло? Як вирішити це питання? Це залежить не тільки від законотворчих процесів на рівні держави, але й від людської волі та бажання допомогти людям на рівні органів місцевого самоврядування. От тільки у жодному напрямку зрушень, наразі, не спостерігається. Ще невідомо, коли почне діяти новостворене міністерство з питань тимчасово окупованих територій і вимушених переселенців, коли запрацюють державні програми щодо соціальної адаптації переселенців та їх інтеграції в нових умовах проживання. А місцеві органи самоврядування, звісно ж, апелюють своєю неспроможністю діяти, посилаючись на державу. Мовляв, опікуватися долею переселенців має держава, а наша хата – вона скраю, до того ж, своїх проблем вистачає. Тому, найбільше, що ми зараз маємо – нас просто слухають і розводять руки: «коштів немає, житла немає» і хочеться додати з нашої сторони: «бажання немає, волі немає». Наразі ми просимо депутатів Коломийської міської ради розглянути на черговій сесії питання про визначення об’єктів комунальної власності, які підлягають реконструкції, і передати такий об’єкт в управління громадській організації для відновлення під житло для переселенців. Минулого року це питання вже піднімалося, але на рівні усних домовленостей з головою міської ради Ігорем Слюзаром. І об’єкт визначили за адресою вулиця Коцюбинського, 7а. Розглядався варіант реконструкції будинку по вул. Франка, 83. Тепер потрібно усну домовленість перевести у формат ділових відносин. Це перший крок. Затверджене сесією рішення міської ради надасть знедоленим людям упевненості на майбутнє та головне – дозволить вести конструктивний діалог щодо залучення коштів потенційних інвесторів та допомоги різного рівня, матиме юридичну підставу для залучення кредитних коштів на відбудову приміщень. Коломийська громада нічого не втрачає, навпаки – матиме відновлене замість напівзруйнованого. [button color="" size="" type="outlined" target="" link=""]"Наразі ми просимо депутатів Коломийської міської ради розглянути на черговій сесії питання про визначення об’єктів комунальної власності, які підлягають реконструкції, і передати такий об’єкт в управління громадській організації для відновлення під житло для переселенців".[/button] –          А якщо ви не знайдете інвесторів, за які кошти будете будувати? –          Поки що не знаю. Та без першого документа – рішення сесії, немає сенсу сподіватися на будь-яку допомогу, бо перш за все інвестору потрібно чітко розуміти, куди він вкладає кошти, а будь-який благодійник захоче побачити об’єкт, який відбудовується за його допомоги. Це ж логічно. Навіть, якщо ми не зможемо відновити будинок, він не втрачає статусу комунальної власності. –          Якщо депутати не приймуть позитивне рішення? Що в такому випадку ви робитимете? –          А у нас є вибір? Єдине, що залишається, – відстоювати свої права на гідне життя у законний спосіб. А способів у цьому полі чимало. У кого не вистачить снаги – повернеться у пекельне середовище Сходу, де на цих людей чекає повільна, якщо не раптова, смерть. У кращому випадку, існування на межі добра і зла. Враховуючи стан речей, більшість переселенців працевлаштовані, і це є вагомим аргументом для розбудови нових умов життя за наявністю постійного житла. У кожної сім’ї своя історія переселення, пов’язана з війною. Тому, мотивація людей, переміщених з окупованих територій, очевидна, і не потребує особливих аргументацій щодо вирішення їх житлових проблем. Ми щиро сподіваємось, що серед людей коломийської громади та місцевих депутатів не стане причин, аби відмовити людям. –          Припустімо, що справдяться ваші надії. Яким ви бачите майбутнє? –          По-перше, ми нарешті позбудемося статусу переселенців і станемо частинкою громади Коломиї. Будинок під реконструкцію на вул. Франка, 83 Будинок під реконструкцію на вул. а вул. Коцюбинського, 7а