Розмова з головою Печеніжинської об’єднаної територіальної громади про те, як виглядає децентралізація влади і як її впроваджують у реальне життя. –          Пане Довірак, минуло рівно сім місяців з часу вашого перебування на посаді голови Печеніжинської об’єднаної територіальної громади. Як почувається сьогодні першопроходець-реформатор? Упевненіше, ніж після виборів 25 жовтня 2015-ого? –          Тепер уже впевненіше, можу навіть сказати, що розвинулося відчуття потрібності справи, за яку ми взялися. Хоча на перших порах було дещо тривожно. Переживали сільські голови, що вирішили об’єднатися навколо Печеніжина, переживав і я, обраний на таку відповідальну посаду. Підстави до того були. Державний реєстратор, скажімо, спочатку не знав, як нас реєструвати, потім нарешті розпочав працювати, а відкрити в казначействі рахунок ніяк не вдавалося. Не уявляли, яким кількісно має бути адміністративний апарат територіальної громади. Пробуємо консультуватися в Мінсоцполітики – теж не знають. Закінчувався перший місяць нового року, а ми ще не орієнтувалися, як маємо видати 1 лютого вчителям заробітну платню. Але якось потроху все внормувалося, навіть платню видали вчасно, без затримки. Усе це дуже непросто з цією децентралізацією, але коли втягуєшся в процес, він стає тобі чимраз цікавіший, з’являється якийсь ніби азарт. Не можна ж вічно критикувати центральну владу і не пробувати самому щось змінити на краще. –          Чи правильно буде стверджувати, що місцеве самоврядування на прикладі вашої громади перестає бути суто декларативним, а набирає реальних рис? –          Держава передала нашій громаді, як і іншим таким новоутворенням, чимало повноважень. На нас лежить обов’язок управляти освітою, медициною, піклуватися про пожежну безпеку… Печеніжин вибудував тепер прямі бюджетні відносини з Києвом, без посередників, по суті, ми як місто обласного підпорядкування, як Коломия. Річний бюджет громади – 48 мільйонів, що неспівмірно з бюджетами сіл до об’єднання. Понад вісім мільйонів становить базова дотація з боку держави, маємо шість мільйонів власних доходів… Практично кожне з наших восьми сіл має отримати цього року не менше 850 тисяч гривень. –          Але це не означає, що Київ переказує на ваш рахунок колосальні гроші, а ви розпоряджаєтеся ними на власний розсуд? –          Звичайно, що ні, існує порядок освоєння державних коштів. Потрібно узгоджувати свої фінансові операції з Кабінетом міністрів, тоді звертатися до казначейства… Велике значення має також уміння наших депутатів грамотно, мудро використати наявні фінанси. [caption id="attachment_16050" align="alignnone" width="4928"] Адмінбудівля Печеніжинської ОТГ[/caption] –          Не здивуюся, якщо поширяться чутки про якусь не зовсім належну увагу до потреб того чи іншого села. Де ділять гроші, там здебільшого завжди є незадоволені. Але в фінансуванні таких галузей, як освіта чи медицина, мусите діяти злагоджено. –          Так, тут власна ініціатива чи самодіяльність недопустимі. На медицину й освіту держава виділяє субвенції. На дев’ять навчальних закладів нам потрібно майже 23 мільйони, на медицину майже 12. Із освітою трохи простіше, а оскільки держава не прописала дорожньої карти формування первинної медицини в об’єднаній громаді, тому наразі медичну субвенцію ми передаємо, як трансфер у районний бюджет. –          Повернімося, однак, до питання, чи насправді відчувають мешканці й селища, і навколишніх сіл, що місцеве самоврядування – це вже не пустопорожні балачки, що влада стає до них ближчою. –          Упевнений, що люди і відчувають, і в найближчому майбутньому ще краще відчують переваги децентралізації. Як ми ламаємо радянську бюрократичну систему? У Печеніжині, наприклад, діє центр надання адмінпослуг, який опрацював уже понад 700 звернень. Взяти хоча б одну з них, реєстрацію місця проживання. Людині вже не потрібно їхати для цього, як раніше, до Коломиї, все робиться на місці, за два дні. Усі сільські старости отримали гербові печатки, це не просто зміна назви посади – був сільським головою, став старостою, це й додаткові повноваження. Староста, окрім довідок, може вчиняти певні нотаріальні дії, посвідчувати заповіти. До Печеніжина сопівські чи рунґурські люди їздять хіба в разі потреби реєстрації факту народження дитини, шлюбу чи смерті. Відстань від селища до найдальшого села, Слободи, невелика, вісім кілометрів, тож подолати її нескладно. –          Ви згадали про посвідчення заповітів, тобто про передачу майна в спадщину. Ця процедура стала в нашій державі доволі складною і затратною, тоді як старше покоління ще пам’ятає давніші часи, коли оформити спадщину можна було в сільській раді, без звертань до різноманітних коломийських контор, яких наплодилось, перепрошую за банальне порівняння, як грибів після дощу. Чи не можна знову спростити оформлення спадщини, пішовши ще далі, ніж право старости посвідчити заповіт? –          Можна і треба, надіюся, що Верховна Рада колись та візьметься за це спрощення. Як і за те, щоб землі поза межами населених пунктів об’єднаної громади належали таки громаді, бо без цього місцеве самоврядування не справлятиметься повністю зі своїми завданнями. –          Знову пропоную повернутися до грошей, оскільки ніщо так не сприяє розв’язанню першої-ліпшої проблеми, як належне її фінансування. У вас вистачає коштів на утримання об’єктів комунальної власності? –          Було б явним перебільшенням сказати, що ми вже не знаємо, куди дівати гроші. Тим паче що будівлі, які належать до комунальної власності, далеко не всі в належному стані. Взяти Печеніжинську загальноосвітню школу. Від середини 1980-их тут якщо щось і робили, то хіба поміняли вхідні двері. Конче потрібно замінити віконні блоки на енергозберігальні, а це 800 квадратних метрів вікон, затрати неабиякі. На території нової громади два десятки закладів культури – клуби, народні доми, будинки культури, бібліотеки, школа мистецтв. На утримання даних закладів культури необхідно понад 3 мільйони гривень, фінансування здійснюється з бюджету тергромади. –          Стосовно фінансів, то держава, бачимо, серйозно підставляє вам плече. А як з тим, щоб самим шукати джерела фінансування? Тепер же розповсюджені різні ґранти, міжнародні проєкти, потрібно лише вміти скористатися ними. –          Печеніжин бере активну участь у двох зарубіжних проектах – «Українська адміністрація майбутнього» і «Академія лідерів партисипації», спрямованих на залучення громади до управління. Відчутно допомагають нам представники польського Любліна, які взялися за розробку стратегії розвитку нашої громади. Хоча мушу визнати, що досвіду написання проектів для отримання закордонних ґрантів у нас малувато, немає відповідних фахівців. Перебуваючи недавно в Печеніжині й вивчаючи стан справ у громаді, народний депутат Андрій Іванчук запевнив, що ініціюватиме навчання наших людей у цьому напрямку за кошти ЄС. Отож бачу потребу в створенні в структурі адмінапарату відділу економіки, який взявся б за залучення різних інвестицій. –          На сайті вашої громади, до речі, зовсім непоганому, можна прочитати, що кілька днів тому польські фахівці провели соціальне опитування мешканців, щоб вивчити найпроблемніші питання розвитку Печеніжина й навколишніх сіл. Цікаво знати, що відповідали люди на запитання? –          Що найпроблемніші – дороги і ще раз дороги. –          Це як у популярному вислові про Росію, всі біди якої зводяться до поганих доріг і дурнів при владі. У нас в Україні, на жаль, є ще й третя біда, сама Росія. Але поговорімо про дороги… –          Доріг обласного значення на території громади 40 кілометрів. Це Сопів – Слобода, інші. Заасфальтувати їх усіх нереально, торік облавтодор заасфальтував кількасот метрів дороги, що обійшлося в півмільйона гривень. Робимо наразі ямковий ремонт. Відповідно до рішення нашої ради, 400 тисяч виділили на співфінансування доріг обласного значення, хочемо також просити допомоги в облавтодору. Бо говорити без добрих доріг про розвиток туризму, незважаючи на наші мальовничі місця, – це лише потрясати повітря. –          Ви обговорювали це питання і на недавній нараді в облдержадміністрації? –          Так, і не тільки це. Мова йшла також про закупівлю шкільних автобусів, про зарахування зборів від надання адмінпослуг до бюджетів новостворених громад, про пожежну безпеку, про те, що пора будувати в Печеніжині пожежне депо, мати новий автомобіль для пожежної команди. У нас, вважаю, нормальна співпраця як з обласною, так і з районною владою, без такої співпраці навряд чи об’єднана територіальна громада могла б повноцінно функціонувати. –          Пане Довірак, а яку найближчу серйозну мету ставите ви перед собою? –          Збудувати в чотирьох селах мобільний спортивний зал. Щоб там і опалення було, і підлога дерев’яна… Бо ми любимо критикувати молодь за невміння з користю для себе організувати вільний час, проте якоїсь альтернативи молоді не пропонуємо. –          А що вважаєте першим досягненням на новому для себе шляху? –          Те, що нам вдалося забезпечити безоплатним харчуванням всіх наших школярів 1-4 класів. Таким було рішення ради, виділили під це кошти, тож і діти, й батьки задоволені. Не можу не сказати також про інше досягнення, яке хоч і не пов’язане безпосередньо з діяльністю громади, однак ми дуже гордимося ним. Маю на увазі успіх Іванки Червінської, яка вийшла в півфінал «Голосу країни». Минулої неділі ми вболівали за Іванку всім селищем, усією об’єднаною громадою, і хоч вона не вийшла в фінал, усе ще в цієї талановитої дівчини попереду. Дмитро КАРП’ЯК