Адміністративно-територіальна реформа, про яку, пригадується, було багато розмов ще за часів президентства Віктора Ющенка, стає нарешті доконаним фактом і в наших палестинах. Маю на увазі створення однієї з перших на Івано-Франківщині Печеніжинської об’єднаної територіальної громади. До її складу ввійшли дев’ять навколишніх населених пунктів включно з самим селищем, а це майже 18 тисяч населення. Як пише "Дзеркало Коломиї", на перших порах, агітуючи за втілення в життя Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад», місцеві ініціатори нововведення робили наголос на тому, що Київ зобов’язався виділити на соціально-економічний розвиток громади шість мільйонів гривень. Чим давали підстави думати, начебто рухає ними суто фінансовий інтерес. Однак гроші, хай би які важливі вони не були, – це лише півсправи. Не менше значення має сам факт децентралізації виконавчої влади, виникнення умов, за яких люди матимуть уже значно менше підстав нарікати на погане управління. Тому що нарікатимуть у такому разі не на бездушного чиновника в Коломиї чи Івано-Франківську, а на самих себе. Не так просто створити середовище для таких умов, формальними виборами депутатів уже не до Коломийської районної ради, а до територіальної громади тут не обмежитися. Потрібно вчитися господарювати краще, набувати нового досвіду. Півроку, а саме стільки минає з часу офіційного створення Печеніжинської об’єднаної територіальної громади, – термін замалий, щоб робити серйозні висновки стосовно того, у правильному чи не дуже напрямку йде реформа. Хоча для перших вражень достатній. У листопаді 2015-ого в Печеніжині відбулася перша сесія селищної ради об’єднаної територіальної громади. Стороння людина, необізнана з намірами місцевих активістів демонтувати стару систему державного управління, навряд чи повірила б у рішучість цих намірів. Посудіть самі. Першим питанням порядку денного сесії стояло «Про підсумки виборів депутатів селищної ради та селищного голови…», що нічим не відрізняло його від традиційних сесій. Далі голосували за затвердження порядку денного, з яким виступив селищний голова Ігор Довірак, за утворення лічильної комісії, затвердження тимчасового регламенту ради, тимчасового статуту громади, обрання секретаря селищної ради, утворення постійних комісій, затверджували положення про ці комісії… Перша сесія ухвалила до певної міри революційне рішення – ліквідувати органи місцевого самоврядування територіальних громад, що об’єдналися в Печеніжинську територіальну громаду. Тобто були ліквідовані як юридичні особи публічного права Княждвірська, Сопівська, Малоключівська, Рунґурська, Слобідська, Марківська, Молодятинська сільські й Печеніжинська селищна ради. Обов’язки незвичних наразі для вуха старост до їхнього обрання на перших виборах 28 лютого 2016 р. депутати поклали на дотеперішніх сільських голів. Чи можна на основі сказаного твердити, що мешканці названих населених пунктів відчули подув «вітру змін»? Навряд… Стилістика другої сесії (середина грудня 2015 р.) була та ж, що й першої: «Про робочу групу з розробки статуту територіальної громади…»; «Про утворення виконавчого комітету Печеніжинської селищної ради об’єднаної територіальної громади…»; «Про затвердження структури і загальної чисельності апарату Печеніжинської селищної ради об’єднаної територіальної громади…» і т.д. Це була «бюджетна» сесія, причому оптимістична. Відповідно до неї, бюджети майже всіх сільських рад, об’єднаних у громаду, мали б збільшити дохідну частину. Так, Марківка мала б збільшити свої доходи в новому році на 4.930 грн, Молодятин – на 10.000, Слобода – на 13.400… За рахунок чого збільшувати? Здебільшого за рахунок податку на нерухоме майно, який, очевидно, зростатиме, проте аж ніяк не за рахунок впровадження інноваційних технологій чи чогось подібного. До речі, стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. З нового року не оподатковуватимуть лише об’єкти житлової і нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, гуртожитки, житлову нерухомість, непридатну для проживання тощо. Всім іншим фізичним чи юридичним особам, які мають у власності нерухомість, доведеться платити. Ставка податку для житлового будинку садибного типу – 0.1 % розміру мінімальної заробітної платні на 1 січня звітного року. Трохи виплутавшись із суто організаційних питань, депутати перейшли, зібравшись на свою третю, а потім четверту сесію, до планів на майбутнє. Тобто приймали різноманітні програми, як це заведено і в сільських радах, які наразі не об’єдналися в громади. Без особливих дебатів проголосували за програми благоустрою і зовнішнього освітлення населених пунктів на 2016-2018 роки, розвитку культури, спорту, цільову соціальну програму з оздоровлення і відпочинку дітей… А ось що стосується будинків культури або фельдшерсько-акушерських пунктів, то тут намітилися певні «паперові» зміни. Заклади охорони здоров’я і культури передані вже зі спільної власності конкретної сільської громади в комунальну власність об’єднаної територіальної громади. Та чи означатиме це, що Будинок культури чи фап запрацюють по-новому – питання відкрите. [pull_quote_left]"Печеніжин як центр об’єднаної територіальної громади став, по суті, селищем обласного підпорядкування, ми на таких же правах, як Івано-Франківськ".[/pull_quote_left] –          Загалом я оцінюю децентралізаційний процес позитивно, – ділиться враженнями голова бюджетної комісії селищної ради Ярослав Бакай. – Наша громада перебрала вже на себе повноваження, які стосуються фінансування закладів освіти, що означає унезалежнення від районного управління освіти. У Печеніжині діятиме своє управління, кадри для якого підбере конкурсна комісія. Те саме стосується первинної медицини, хоча зарплатню медикам перераховуватимемо наразі в районне управління первинної ланки. Зі вторинною ланкою ситуація така ж, отож наші люди мають повне право лікуватися в Коломийській центральній райлікарні. Заклади культури, які фінансувалися до цього з обласного бюджету, ми теж взяли під свою опіку, не зменшивши фінансування порівняно з попереднім роком. У безпосередньому підпорядкуванні громади і соціальні служби, розширюємо коло функціональних обов’язків комбінату комунальних підприємств. Печеніжин як центр об’єднаної територіальної громади став, по суті, селищем обласного підпорядкування, ми на таких же правах, як Івано-Франківськ. Схвальну оцінку діяльності об’єднаної територіальної громади дала й заступник голови Коломийської РДА Любов Михайлишин. Беручи участь у роботі першого засідання виконкому в Печеніжині, пані Михайлишин навіть запевнила присутніх, що вони, маючи на балансі добрих 40 мільйонів гривень без трансфертів, перебувають у виграшнішому становищі, ніж весь район. Бо район не може похвалитися, як об’єднана громада, 12-місячним забезпеченням з усіх статей видатків. А якщо вдасться реалізувати новий українсько-польсько-канадський проєкт, господарські справи громади взагалі підуть угору. Згаданий проєкт, передбачаючи залучення солідних інвестицій, мав би й справді підняти якість життя селян на новий ступінь. У всякому разі це пообіцяли недавні гості Печеніжина з Люблінської мерії (Польща). За словами представника мерії Кшиштофа Льондки, новоствореній громаді необхідно розробити стратегічний план розвитку на найближче десятиліття (що аж ніяк не нагадує банальні місцеві програми на 2–3 роки, переписані зі спущених столичних програм і не забезпечені належним фінансуванням). Залежно від достатньої обґрунтованості розробленої програми Євросоюз розгляне питання про виділення коштів на її реалізацію, тобто надасть свою допомогу задля європейського устрою Української держави. [pull_quote_right]"Об'єднана громада, маючи на балансі добрих 40 мільйонів гривень без трансфертів, перебувають у виграшнішому становищі, ніж весь район"[/pull_quote_right] На цю допомогу в Печеніжині покладають неабиякі сподівання. Шукаючи разом з тим фахівців, які в достатньому обсязі володіли б англійською мовою, без чого розраховувати в сучасному світі на осягнення нових горизонтів проблематично. Якщо взагалі можливо. Отакі перші кроки діяльності новоствореної громади, покликаної показувати іншим шлях до європейської України. І сам керівник громади І. Довірак, і депутати, відчувається, усвідомлюють потребу переймати неоціненний досвід розвитку місцевого самоврядування в сусідній Польщі, яка вважається однією з найуспішніших постсоціалістичних країн у цій царині. Але чи ставлять собі в гуцульському селищі амбітне завдання – досягти рівня незалежності першого-ліпшого очільника польської ґміни від центрального виконавчого органу? Є в тому сумнів. Поглиблюють його, цей сумнів, і приватні розмови з місцевими бюджетниками, які побоюються можливих скорочень кадрів, і песимістичні розмірковування деяких представників селищної адміністрації з приводу того, що окреслюється словом – політика. Навіщо, мовляв, перейматися пересічним громадівцям політичним життям, краще спрямувати енергію і сили на побудову заможної й здорової родини. Думаю, набагато більше рації мають ті, хто застерігає якраз від неприязні до політики. Головні ж важелі змін – усе-таки в держави, а не в територіальної громади, а держава – це організм передусім політичний. Навпаки, нам дуже потрібні політичні партії нового, горизонтального типу, створені завдяки відкритим спискам, з використанням праймеріз. Сенс останнього, нагадаю, в тому, щоб кандидати від однієї партії не забирали один в одного голоси на основних виборах. І насамкінець – про найважливіше. На розгляд Верховної Ради, як відомо, подано законопроєкт про внесення змін до Конституції в частині децентралізації, найближчим часом народні обранці мали б його розглянути. На жаль, чути тривожні голоси, і то непоодинокі, що в згаданому законопроєкті передбачено не стільки умови для подальшого розвитку децентралізації, скільки криються загрози для вдосконалення місцевого самоврядування. Першою серйозною загрозою є нечітко прописане в законопроєкті питання із землею. Децентралізація тісно пов’язана із земельною реформою, місцеве самоврядування без землі, яка не належить до комунальної власності, – це окозамилювання. Тим часом у комунальній власності перебуває лише земля в межах населених пунктів, поза цими межами вона належить райдержадміністрації, тобто державі. Затверджуючи на останній сесії розпорядження про використання земель територіальних громад сіл, які входять в об’єднану громаду, печеніжинські депутати не особливо цікавилися долею територій поза населеними пунктами. А дарма… Ще один дражливий пункт законопроєкту – інститут т. зв. префектів, названих чомусь на французький лад, вони мали б діяти на рівні області й району. Тобто мали б здійснювати виконавчу владу на місцях. Повноваження призначати й звільняти префектів будуть у президента. А відповідатиме за роботу виконавчої влади на місцях уряд. Логіка тут спотворена. Не кажучи вже про те, що український префект, на відміну від французького, отримає повноваження наглядати за додержанням органами місцевого самоврядування Конституції і законів. Легко передбачити, що голова громади вважатиме префекта своїм безпосереднім начальником і радитиметься з ним з приводу найдріб’язковішої справи, з приводу, скажімо, того, варто йому встановити навколо клубу новий паркан чи ще почекати. Чи зможуть органи місцевого самоврядування, маючи над собою постійних наглядачів, стати направду самостійними? Чи не спотворює це сенс децентралізації? Зрештою, найближчі дні, коли народні депутати нарешті візьмуться за свої безпосередні обов’язки, покажуть, будемо сподіватися, обґрунтовані чи ні ці побоювання. Отож і матимемо відповідь на питання питань – у правильному чи не дуже напрямку йде адміністративно-територіальна реформа. Дмитро КАРП’ЯК