Люди, з якими мав ділові й творчі контакти Михайло Петрів, настільки шоковані трагічним випадком, що наразі відмовляються ділитися спогадами. Бо, по суті, подія ще не остудила емоції і загиблий зримо присутній у свідомості тих, хто його днями бачив живого й здорового.
Михайло Петрів ще не став спогадом про Михайла Петріва. Кілька слів про небіжчика сказали спеціально для нашої газети митець Валерій Дідорак, директор педколеджу Валерій Ковтун та краєзнавець Василь Нагірний.
Валерій ДІДОРАК:
– Мені направду важко щось говорити на цю тему. Коментувати подію не беруся. Про пана Михайла можу говорити тільки в позитивному ключі. Ми з ним співпрацювали, здається, від 2011 року, тоді в мене була персональна виставка фоторобіт. Він мене підтримав фінансово й інформаційно. Пізніше у рамках культурологічного проєкту "Наше місто" замовив мені виготовлення макету будівель середмістя. Знаю, що Петрів дуже підтримував морально й матеріально молодих художників, замовляв у них роботи й популяризував їх. Мої сувеніри на місцеву тематику розповсюджував по різних містах України. Він був палким патріотом України й особливо – Коломиї, її сучасних мистецьких вартостей. Був дуже зворушений, коли його донька народила дитину, і купив у мене картину зі шкіри у подарунок. Одна з моїх робіт прикрашає його помешкання. Як зараз бачу його добродушну й трохи іронічну посмішку…
Валерій КОВТУН:
– Понад 15 років ми з Михайлом Петрівим спільно працювали над культурологічними проєктами, пов’язаними з історією нашого міста. Наприкінці вересня 2010 року ми відкрили пам’ятну дошку "січовому батькові" Кирилові Трильовському. Тоді ж ми започаткували відродження січових свят. Відтоді спілкувалися щотижня, я добре знав і шанував його дружину. Петрів тримав у голові безліч нових проєктів, готував до видання другу книжку з циклу "Коломия – наше місто". Не встиг. Цей чоловік був прикладом громадського діяча нового часу: без декларативного патріотизму й піару.
Василь НАГІРНИЙ:
– Важко втямити, що не стало цього життєрадісного чоловіка, повного ідей та планів. Я ніколи не бачив його в пригніченому стані, тому основна версія поліції про самогубство і вбивство – це шок для всіх, хто Петріва знав. Цей чоловік переймався моїми творчими проєктами, його поради щодо поліграфічного наповнення моїх книжок були для мене цінними. Він популяризував мої краєзнавчі книжки, організовував їхні презентації у "Світовиді".