Коли мова заходить про опришків, то в уяві сучасників постають хоробрі народні месники. Вони мають риси не лише відваги й відчайдушності, але й своєрідного благородства. Грабують багатих, роздають бідним. Такий образ опришків виховали в нас радянські історичні та художні книжки і комуністична система, яка оспівувала боротьбу за соціальну справедливість. Дещо інакше розуміли опришків у дорадянський період. Під цим словом мали на увазі розбишаку, грабіжника, бандита. Знали ж бо, що опришки грабували не лише гебрейських корчмарів, вірменських купців та польських дідичів, але й своїх заможних господарів. А ще ж мали любок по всіх горах тії опришки. Не все награбоване вони віддавали пограбованому народові. Дехто взагалі нічого нікому не віддавав, а брав собі або ж ховав у гірських печерах, у дуплах старих ялиць чи закопував у сиру землю. Тому, коли таких "месників" ловили панські посіпаки чи державна поліція – ніхто особливо їх і не боронив та не оплакував. Навіть відома пісня про Довбуша, або як правильно кажуть самі гуцули, "Спиванка за Добушя" ("Співанка за Добуші"), залишає нам чимало запитань. Як то ішов ватажко Олекса, щоби Кути не минути і до Косова повернути? Чому до Косова та й до Дзвінки, а не до Космача? Ніхто в цій пісні так і не розібрався. А вмирає найславніший опришківський провідник у каятті... Отже ж, тривалий час вважалося, що з опришківством покінчено 1878 р., коли Юрка Драгирука (Драгирюка) повісили в Коломиї. Однак 1909 р. Коломийщину сколихнула тривожна новина – у місті та в околиці з’явилася пачка бандитів, які ночами грабували людей та яких газета назвала опришками. Перекажемо те, що писала в кількох числах коломийська "Русская Рада"... Дванадцятого лютого 1909 р. в касино товариства "Родина" зібралися українські коломийці на вечірку. Була поміж них і вдова, пані Филипович з доньками. Мешкали вони на вул. Гетьманській чи Прутовій, тепер вул. Василя Атаманюка. Недалеко від них жив інспектор поліції і поліційний референт. Пані Філіповичева залишила вдома двох студентів, одному з яких було 12, а іншому 14 років. Та раптом уночі, приблизно між дванадцятою і першою, до кімнати вдерлися два опришки і почали грабувати те, що було під руками: білизну, віно, яке мама приготувала на випадок одруження доньок. Все це невідомі грабівники хутко позабирали і склали на фіру, яка чекала при брамі, та швидко від’їхали у бік Пруту. Під час грабунку пробудився один з гімназистів, але опришок погрозив йому ножем і наказав заткати пельку. Коли ж грабівники зникли, – хлопці зчинили крик, але ніхто не побіг за опришками. Перед цією подією невідомі напали на священика у с. Воскресінцях, вдерлися до його хати і пограбували, хоча грошей не знайшли. Третього лютого на кутськім передмісті Коломиї невідомі обікрали містянина Йосифа Стадниченка і забрали з його помешкання багато речей. Третього березня вдерлися опришки до кантинаря Нухима Снепа та забрали багато речей і трохи грошей з куфра біля ліжка, на якому спав господар. Уночі з 7-го на 8-е березня залізли грабівники до резиденції п’ядицького пароха, о. Павлюка. У перестрашеного господаря зажадали грошей. Тут вони забрали 100 корон, срібне начиння на 700 корон і кожух. При тому опришки, як пише газета, з’їли два слоїки конфітур (варення). Великого розголосу набула подія в оселі декана коломийського, пароха в с. Корничі, о. Олександра Русина. На нього напали вночі з 8-го на 9-те березня, вирвавши вікно в одній з кімнат. Обнишпорили одну й другу кімнати, а потім два з них зайшли до спальні, де застали в ліжку священика з їмостею. Один з опришків скочив до о. Олександра і, вхопивши його за горло, став душити та питати: "Де маєш револьвер?". Переляканий духовний отець ледве промовив, що не має зброї, а бандит обмацав стіну і, не знайшовши нічого, кричав далі: "Давай гроші!". Священик показав на штани, які лежали неподалік, і промовив, що там є гроші. У той час збудилася дружина і, побачивши що діється, кинулася на кухню з криком, аби збудити слугів. Інший опришок побіг за нею, вхопив за волосся, але їмость вирвалася і через інші двері побігла до стайні збудити фірмана. Коли вона повернулася – грабівників не застала. Збіглися люди, фірман погнав до Коломиї до жандармерії. Але вартові правопорядку пояснили, що то не їхня дільниця, і що треба вдатися до постерунку в с. Матіївцях, куди належить с. Корнич. Усі вищеназвані події, особливо в резиденції о. Русина, наробили великого переполоху в самій Коломиї та в усій окрузі. Зрозуміло, що найбільше переживали містяни, адже саме в місті жили найзаможніші громадяни. Додавали страху і повідомлення львівської преси про різні банди, які пожвавили свою чорну роботу в Галичині. Поліція змушена була проявляти активнішу діяльність, залучивши до справи і свої досвідчені кадри, і різну аґентуру. Навіть заарештували деяких підозрілих осіб. Однак це були не ті, кого вони шукали. А ті, очевидно, сиділи в якійсь хаті, тішилися зі своїх нічних успіхів та планували нові пограбування. Однак до пори дзбан воду носить... (Далі буде) Микола САВЧУК Читайте також: На початку ХХ століття у Коломиї були також свої Кессіді, Ромео та Джульєтта і Галілей