21 січня 1978-го 66-річний Олекса Гірник (український дисидент, політв'язень, Герой України (2007) з Калуша, що на Івано-Франківщині, вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка, на Тарасовій горі в Каневі, на знак протесту проти русифікації. У своїй передсмертній записці написав: «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». Олекса Миколайович Гірник народився 28 березня 1912 р. у прикарпатському містечку Богородчани в убогій родині бойків-верховинців. Дід та батько були знаними у краї просвітянами. Батько, Микола Гірник, закінчив українську гімназію в м. Станіславі (нині – Івано-Франківськ), служив у війську Речі Посполитої, зазнав польських в’язниць та російських таборів. Мати, Катерина Білічак, була простою селянкою. Олекса навчався в польській школі, а потім у Станіславській українській гімназії, яку закінчив 1933 р. Він завжди прагнув правди. Батьки сподівалися, що син навчатиметься в духовній семінарії. Однак він обрав інший шлях. У гімназії вступив до «Пласту», привозив заборонену літературу, читав людям «Кобзаря». Вступив у «Сокіл», «Просвіту» та ОУН. Коли його забрали до польського війська, розмовляв тільки українською мовою. 1937-го був засуджений на 5 років за український патріотизм. З в’язниці у вересні 1939-го втік і почав шукати підпілля націоналістів. Знову потрапив на вісім років таборів за членство в ОУН і пропаганду. 11 листопада 1939 р. «найгуманніший» суд на світі ухвалив: – «За предательство Родины» засудити Гірника О. М. за статтею 54-10 ч. 1 КК УРСР до позбавлення волі терміном на вісім років таборів та згідно зі статтею 29 п. «А» і статтею 30 КК позбавити виборчих прав після відбуття кари терміном на п’ять років». Вирушив відбувати покарання на Урал. У Норильську та Магадані пиляв ліс, бив камінь у кар’єрах, працював на підземному заводі, неодноразово опинявся у карцерах. У січні 1978 р. вирішив учинити акт самоспалення. Відомості про Гірника спочатку поширювало радіо «Свобода», і лише після проголошення незалежності України «Літературна Україна» опублікувала правду про подвиг Гірника. Коли Олекса Гірник учинив акт самоспалення, його синові Євгену було 23 роки. Пригадуючи той день, він розповів, що це була доволі шокова ситуація. До їхньої хати в Калуші прийшов дільничний міліціонер з якимись невідомими людьми, які почали розпитували, де батько. «А він нас обманув, сказав, що їде до Львова, хоча насправді сам поїхав до Києва, а потім до Канева», – сказав Євген. Мати вирішила приховати це, сказала, що батько пішов «на пиво», і відправила сина його «шукати». Повернувшись через дві години, Євген побачив, що в хаті все перекидано й обшук тривав далі. Що ж тоді сталося, родина Гірника відразу й не дізналася, їх тільки розпитували, з ким останніми днями Олекса спілкувався, де бував, що робив. Про все Євген дізнався пізніше, коли в прокуратурі їх уже офіційно допитували. Хоча до того дружині Олекси казали, що чоловік загинув в автомобільній аварії. Такою була офіційна версія КДБ. Олекса Гірник спалив себе на знак протесту проти знищення України комуно-московськими окупантами. Такий подвиг могли вчинити тільки люди видатного патріотизму й величі духу. Олекса Гірник був саме з таких, за що йому вічная пам’ять. Підготувала Ганна Врублевська, спеціально для «Вголосу»