Через місяць Коломия святкуватиме 775-річний ювілей. В Україні є багато районних центрів з населенням понад 50 тисяч, проте мало який з них настільки відомий, як Коломия. Це одне з найцікавіших, найкрасивіших і найзатишніших міст у Західній Україні. Коломийські вулиці зачаровують своїм затишком і красою, пам’ятками культури та великою кількістю цінних зразків старовинної архітектури. При тому ж, переважна більшість будівель – у добротному стані. А ще Коломию вважають воротами в Гуцульщину. З коломийських будинків, які розташовані на березі ріки Прут, видніються мальовничі Карпати. Все це зробило великий вплив на творчий смак мешканців міста, тому серед коломийців так багато талановитих митців. Серед них також і Олег Лобурак. Те, що пан Олег є майстром на всі руки, сказано без перебільшення. Талант художника передався Олегові генетично. Батьки – з мистецького роду. Свого часу вони навчалися у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, де і познайомилися. Батько закінчив відділення різьби по дереву, а мама – кераміки. [caption id="attachment_22481" align="alignnone" width="300"] Олег Лобурак з батьком Ярославом.[/caption] Після закінчення училища батьків скерували на роботу у Коломийську філію Івано-Франківської художньої майстерні, яка займалася художнім оформленням. Але оскільки мама тяжіла до улюбленої справи – кераміки, то згодом пішла працювати на завод будматеріалів (цегельню), у цех майоліки. Була оформлена художником. Робила зразки для виготовлення посуду, сувенірів та ін. Попри основну роботу, займалася керамікою. А коли треба було організовувати першу виставку, то у неї було понад тисячу керамічних робіт. Творчість Олега Лобурака починалася з… дренажних труб. Поруч із цехом майоліки, де працювала мати Олега, був цех, де виготовляли дренажні труби. "Коли я придивився до виготовлення труб, то побачив, що іноді з конвеєра йде брак і вони це викидають, – пригадує пан Олег. – Якось викинули скручену трубу. Я почав приглядатися до неї і побачив сучасну скульптуру. Почав над нею працювати, а мама, побачивши моє захоплення, внесла свої корективи, і з того вийшла мистецька річ. Зробити таку річ гончарним способом дуже важко, а тут береш трубу і за півгодини виходить художня річ. Протягом одного літа ми з мамою зробили сто робіт із бракованих труб. Роботи сподобалися людям, і вони розхапали їх, немов гарячі пиріжки. Часто мама дарувала ці витвори людям, зокрема, на день народження. Розійшлися вони не лише в Україні, але й в інших країнах світу. Коли ці роботи оглядає людина, котра розуміється на мистецтві, може оцінити, що це є унікальна мистецька річ. Виточувати таку річ – нераціонально. Бо ти виточив, а потім треба її ніби знищувати. Майже фізично неможливо зробити метрову чи півметрову вазу. Гончар може зробити глечик: ну такий, такий, але ніхто не буде робити глечик для того, щоб його занесли у Книгу рекордів Гіннеса. Він хоче масовки". Згодом виготовлення ваз із бракованих труб автоматично перенеслося на тарілки та інші невеличкі керамічні речі. Великою заслугою було те, що мама пана Олега – професійний митець у царині пластики і кераміки. Вона немовби відчуває глину. "Я виріс у художній майстерні і змалку бачив, як твориться мистецтво, – ділиться спогадами пан Олег. –  Брат і сестра виховувалися в дитсадку. Вони обоє далекі від мистецтва. Хоча у сестри, котра вийшла заміж за капітана корабля на Фарерах, у 35-річному віці проявився талант до малювання. І це завдяки тому, що в неї з’явився вільний час. Все ж таки, гени прокинулися". У шкільному віці пан Олег захопився живописом. "Щодня після уроків я приходив до батьків у майстерню, – пригадує пан Олег. – Майстерня була невеликою, поділеною на 6 секторів, де були серйозні художники. Там я щодня бачив, як твориться диво. А мій батько у цей період створював художню школу у Коломиї, де працював талановитий художник Богдан Боднарук. Він часто на подвір’ї малював свої етюди. Одного разу каже: «Ставай і малюй». І за якихось півроку він зробив з мене художника. Це був мій перший учитель, і його наука тримає мене дотепер. Він мені показав оті ази, що таке природа, що таке кольори та інші тонкощі". Пан Олег має дві вищі освіти. Після школи вступив у Прикарпатський університет імені В. Стефаника на графічно-художній факультет, який успішно закінчив. Згодом закінчив архітектурний факультет Львівського університету "Львівська політехніка". У студентські роки пан Олег найбільше малював акварелі та портрети у техніці пастель. І вже зараз деякі відомі художники зазначають, що його роботи мають високу мистецьку цінність. Свої картини пан Олег малює у звичайному натуралістичному (класичному) стилі. Постійно експериментує і перебуває у творчому пошуку. Картини Олега Лобурака легко відрізнити від робіт інших коломийських майстрів. Його родзинка – вміння швидко вловити момент настрою, того, що його оточує в Коломиї. Тобто природа, архітектура Коломиї. "У своїх роботах намагаюся підкреслити особливість Коломиї, – розповідає пан Олег, – і те, що мене навколо оточує, і те, що десь схопив, чим воно відрізняється від іншого… Я зараз сконцентрований на тому, щоб показати людям, що у нас є щось особливе, і це особливе я передаю через пензель і полотно. Художник не повинен малювати картину тиждень, місяць чи рік. Це повинно виглядати так: вдихнув, зробив, видихнув. У такий спосіб я передаю настрій. Це є мить, і ця мить мене вирізняє". Талановитому митцеві не цікаво займатися чимось одним, тому його творчість є періодичною. Протягом п’яти років у художника був період, коли писав полотна, які відображають рідний край. Це були банальні картини: гуцули-скрипалі, карпатські пейзажі. Має приблизно 50 робіт, які відображають той період. А ще пан Олег – талановитий дизайнер інтер’єру. У цій роботі продукує свої власні ідеї, і вони завжди мають шалений успіх. Коли приходить у приміщення, у дизайнера одразу з’являється ідея, як його оформити. Цій праці майстер присвятив 20 років. Авторським винаходом Олега Лобурака є мініатюра на річкових камінцях або плитках. Цього матеріалу є достатньо на річці Прут, на березі якої мешкає пан Олег. Це досить цікавий вид мистецтва. Художник малює на камінцях натуралістичні речі у класичному стилі, зокрема, знаки Зодіаку, пейзажі, архітектуру, гори і навіть людей. За декілька хвилин на маленькому камінці художник може зобразити велику Коломию. Камінці дуже різних розмірів – від двох до 20 см. Є такі маленькі, що можна вішати на шию як медальйон. Дуже цим зацікавилися діти. Допомагає в цьому напрямку і мати пана Олега. Вона малює на камінцях народні речі, зокрема, орнаменти косівської кераміки. Часто пан Олег проводить у своїй майстерні майстер-класи для дітей із малювання камінців. Приходять як місцеві коломийські діти, так і приїжджі. Попри основну роботу, пан Олег займається коренепластикою. Часто поєднує свої картини з корінням дерев. Уміє творити мистецтво з непотрібних речей та відходів. Колись сусід викидав стару дошку. Олег попросив її, і протягом двох днів зробив з неї гарне крісло, яке вражає своїм мистецьким смаком. Також робить зі старих дощок столики і скрині. Експериментує зі склом. Виготовляє мистецькі люстри і бра. Зі старих матеріалів оформив своє помешкання, надавши йому казкового вигляду. [caption id="" align="alignnone" width="300"] Мініатюра на річкових камінцях[/caption] Нещодавно Олег Лобурак почав писати казки. Працюючи у школі мистецтв, він попросив дітей розповісти про Коломию, але зрозумів, що діти знають мало. Тоді експромтом написав казку "Коломийський дракон". Перша спроба вийшла вдалою. Згодом написав ще кілька казок і видав невеличкою брошуркою. "Я не письменник, а митець, і з казками просто бавлюся, – каже пан Олег. І коли це виходить природно, то є цікавий результат". Згодом до пана Олега звернувся музикант, культурний діяч, дослідник музики Михайло Тимофіїв із проханням оформити брошуру його казки, яку він спеціально написав своїй доньці. І це далеко не всі таланти Олега Лобурака. У 2012 році художник став автором ідеї створення першого мультфільму про Коломию. "Я постійно працюю з дітьми, – каже пан Олег. –  Коли в Коломиї було свято міста, містом ходили ростові ляльки. Серед них були персонажі Губка, Боб та інші. Мені ті персонажі не сподобалися, бо вважав, що Коломия заслуговує на свій талісман. Але щоб донести його до людей, я вирішив талісман популяризувати. Взяв кілька дітей у художній школі і почав з ними виліплювали з пластиліну різних героїв. Пізніше мій приятель Вадим Дудін все це покадрово зняв. Це був експеримент на основі казки «Коломийський ліхтар». Вона асоціюються з Коломиєю, бо там згадується Музей писанкового розпису. В мене була ідея, що цей музей перетвориться в аеростат, тобто, в повітряну кулю і буде летіти. Навколо аеростату буде ходити гуцул з рушницею й уявний кіт Ґудзик. Звичайно, що в мультик увійшло лише 5-7% з того, що було зроблено. Але навіть кілька тих секунд, коли діти побачили свої витвори, котрі ожили, були дуже захоплюючими. Тобто, цікавим був сам процес. Це був перший мультфільм про Коломию на основі пластилінових робіт дітей художньої школи. Мультфільм – не професійний, тому що монтаж та озвучення – дорога річ. Мені повинні були оплатити затрати на його виготовлення і потім його купити, але в останній момент відмовили. Але мультфільм ще можна довести до професійного рівня. Зараз я працюю над ідеєю, щоби цього кота Ґудзика зробити талісманом Коломиї. Хочу зробити пам’ятник йому, щоб приходили туристи і фотографувалися біля нього. Також хочу, щоби цей кіт був відображеним у сувенірах, глині, малюнках, у книжках. І люди зрозуміють, що альтернативи йому нема". А ще пан Олег брав участь у зйомках кліпу про Коломию. Знімався у ролі художника. Талант пана Олега і його батьків передався дітям художника, зокрема, його 13-річній доньці Яні. Вона займається ліпкою з пластиліну, виготовляє ляльки-мотанки, експериментує з воском у різних інтерпретаціях, дуже любить малювати. Минулого року Яна за власним бажанням стала вихованкою Коломийської художньої школи. Безперечно, багато допомагає батько. Син уміє малювати, але не хоче. Зате допомагає батькові як інженер. Закінчив економіку підприємства Чернівецького університету. [caption id="attachment_22484" align="alignnone" width="300"] Крісло з однієї дошки[/caption] [caption id="attachment_22485" align="alignnone" width="300"] Скриня з відходів[/caption] Мати Олега – Марія Лобурак – єдина в Україні майстриня, яка відтворює олійними фарбами на полотні сюжети втрачених старовинних гуцульських кахлів. Пані Марія працювала з кахлями уже давно. З великим зацікавленням виготовляла характерні гуцульські кахлі з різними мотивами, візерунками, тематикою. Навіть розмальовувала два екземпляри кахлів для Музею етнографії у Києві. Але так сталося, що колекцію кахлів, яку пані Марія створювала протягом багатьох років, вкрали. Пережити втрату допоміг син Олег, який почав заохочувати маму відтворити кахлеві візерунки на полотні. Жінка подумала і швидко взялася за роботу, створила картини і подарувала синові. Пан Олег дуже зрадів і поставив їх на видному місці. Коли до нього прийшли друзі, одразу виявили бажання придбати мистецькі твори. Пан Олег не міг їм відмовити, хоча сам залишився ні з чим. І довелося знову просити маму, аби вона повторила малюнки. "Це унікальний для мистецького світу розпис, – каже пані Марія. - Робити кахлі – непросто, а от намалювати їх на картинах, аби з часом не пропала колористика, сюжети, теми – це можна. І так картини можуть побачити, ба, навіть і придбати багато людей, ними можна оформити інтер’єр, а ось із кахлями цього не зробиш, бо ж вони можуть розбитися, та й поставити їх не всюди можна". Полотна у кілька разів більші, ніж розмір кахлі. В середньому, 1,20 на 0,80 метра. Усі роботи майстрині виконані в одній кольоровій, характерній для косовської кераміки, гамі: зелений, коричневий та жовтий кольори. На картинах зображено побут і звичаї гуцулів, тварин, природу, ікони в гуцульському стилі тощо. На створення однієї картини потрібно від двох годин до трьох днів. На сьогоднішній день майстриня створила сто картин. Всі різні. Картини пані Марії вже експонувалися у багатьох музеях України та за кордоном. А ще Марія Лобурак – добра господиня. Дуже любить приймати гостей і частувати їх традиційними гуцульськими наїдками. Крім того, пані Марія займається гончарною пластикою. Розмальовує керамічні і дерев’яні писанки, тарілки в різній техніці. Багато її робіт зберігаються у приватних колекціях, в українських та закордонних музеях, зокрема, в Українському музеї-архіві в американському Клівленді. Пан Олег допомагає матері реалізувати себе як народного майстра. "Я завжди прагнув допомогти матері відкрити себе як народного майстра, – каже пан Олег. – Проживши 68 років, вона не змогла зробити це сама.  Талантові потрібна зовнішня допомога. Коли Марія Лобурак опрацювала традиційні косівські розписи кераміки і кахлів, тоді вона себе розкрила, і тепер якраз той момент, коли майстриня підійшла до вершини своєї творчості. На основі косівського розпису творить свої картини. Тим більше, що розписи кахлів втрачаються, а якщо вона їх намалює на полотні, таким чином врятує багато зразків візерунків". [caption id="attachment_22487" align="alignnone" width="300"] Гуцулка[/caption] [caption id="attachment_22489" align="alignnone" width="300"] Картина з орнаментами косовської кахлі[/caption] Не обділений талантами і батько пана Олега – Ярослав Лобурак. Він – прекрасний різьбяр. Різьбить навіть по дубі, що є дуже важко. Виготовляє рами для картин своєї дружини. А ще він, як художник, робить барельєфи на пам’ятні дошки відомим людям у Коломиї. Має багато замовлень з-за кордону. Дуже захоплює різьблена робота, де стоїть гуцул, словацький гураль, а посередині – Коломия. Заслужений працівник культури України. Батько пана Олега, Ярослав Лобурак, був засновником Коломийської художньої академічної школи Імені Я. Пстрака. Протягом 38-ми років був її директором. Зараз уже на пенсії, але працює там учителем класичної ліпки. Працює в цій школі також пан Олег. Викладає історію мистецтва і живопис. Автор: Юрій Атаманюк,  "Час і Події"