Лоліті - 28 років і вона вже двічі переселенка. Сама з Донецька, але у 2014 році, коли почалася війна,  була змушена переїхати спочатку в Дніпро, а згодом знайшла роботу і переїхала до столиці. А на початку березня цього року опинилася в Коломиї. Розповідає, що ніколи не думала про те, що у Києві її застане війна і доведеться знову шукати прихисток.

В інтерв’ю дівчина розповіла, як її зустріла Коломия та про початок іншого життя в новому місті.

 -Як переїхали до нашого міста?

 -До Коломиї я потрапила зовсім несподівано, адже ніколи не була в цих краях і ніколи не була навіть в Івано-Франківській області. Ми поїхали просто “наобум”, шукали в дорозі житло. Я поїхала зі своїм однокласником, ми разом з ним подорожуємо. Я бачила, що дуже важко знайти квартиру, бо були або дуже високі ціни, або просто їх взагалі не було. Спочатку ми зупинилися на ніч у Хмельницькому, бо була дуже важка дорога, потім кілька днів жили у моїх родичів у Чернівцях і я продовжувала шукати…але згодом зрозуміла, що без знайомств квартиру не знайду.

 -Розкажіть, ким ви працювали. Чи були у вас знайомі із Заходу України? 

 - У Києві я працювала менеджером-економістом на підприємстві, що займається будівництвом, насамперед це дороги та мости. Ми брали участь у президентській програмі “Велике будівництво” і тому в мене дуже багато знайомих контрагентів з інших підприємств на Заході України. 

 Я написала своєму знайомому з Ужгорода, який був партнером компанії, і спитала, чи має він якихось знайомих, які здають житло. І через годину після мого повідомлення він відповів: “Поїдеш до Коломиї, там є двокімнатна квартира!”. Я кажу: я не знаю, де це, але я згідна і дуже рада, що допоміг. 

 -Власники квартири поставилися з розумінням чи все-таки завищували ціну на проживання?

-Мені пощастило з власником, бо ціна квартири була довоєнна. Ми його не просили про це, то було його рішення. Він назвав цю низьку ціну і ще спитав, чи нас влаштовує. Дуже з розумінням поставився.

 -Які перші враження були від нашого міста?

 -Коли ми з Чернівців приїхали до Коломиї, то було вже темно. Квартира знаходиться в районі “Військове містечко”, перша думка у мене була: “Ну ясно, що не Київ, дуже маленький район”, але вранці, коли ми пішли шукати магазини, щоб все купити до нового дому, то я побачила, що місто не таке вже й маленьке. Воно дуже компактне і таке автентичне, старовинне, гарне і тут є все, що потрібне для життя. Всі магазини, банки, аптеки, дуже гарні парки і все поруч.  Є де погуляти, кафе працюють, одним словом - дуже розвинута інфраструктура. Ще побачила, скільки багато людей сюди приїхало, розумію, що це переселенці, але мені дуже тут сподобалося. Ми кожен день гуляли, вивчали місто.

 Як вам вдалося працевлаштуватися? 

 Перший місяць я ще віддалено працювала на своїй роботі, закривала якісь старі документи, бо робота у Києві зупинилася, дороги зараз не монтують, мости зривають, тому все призупинилося. 

 Вдома сидіти не звикла, тому почала шукати роботу через інтернет. Вакансій було не дуже багато, але я й розуміла, що дохід буде набагато нижчим, ніж я звикла в столиці, але все одно не припиняла пошуки.

 Я натрапила на вакансію офіс-менеджера у підприємстві “Прут”. Побачила, що вони теж займаються будівельними роботами і мене одразу зацікавило, адже це моя специфіка. Я залишила своє резюме, але мені не передзвонили. Оскільки я дуже наполеглива, то знайшла в інтернеті їхній номер телефону і почала дзвонити. Вони підняли слухавку і я говорю: “Ви вже взяли на роботу офіс менеджера?” Вони кажуть: ще ні. Тоді я говорю: “Я там вам резюме надсилала, будь ласка, перевірте його, я найкращий кандидат, прочитайте його уважно, запросіть хоча б на співбесіду”. І тоді наступного дня мене запросили, я прийшла. Одразу здалося, що я справила хороше враження. Через пару днів мені зателефонували і сказали, що я можу виходити працювати. 

 Чи задоволені новою роботою? 

 Мені дуже сподобався колектив. Завдання і специфіка роботи дуже схожа з тим, чим  я раніше займалася, тому мені це до вподоби. 

 Чи не було думки переїхати в обласний центр чи трохи більше місто?

 Я дуже рада, що потрапила саме в це місто і в цей час, бо і з житлом пощастило, і сусіди добрі завжди все підкажуть, і на роботі колектив супер, завжди у всьому допоможуть і порекомендують. Коли почалася весна і я побачила, яке це місто зелене, тут так багато парків, різних дерев. Я дуже здивувалася, що багато саме фруктових дерев, на кожній вулиці є вишня або черешня, абрикоси. Думаю: от класно буду по вулиці іти і одразу їсти (сміється)

 Я не дуже хотіла у велике обласне місто, адже розуміла, що там ще більший наплив переселенців і  хочу сказати, що після великого міста хочеться спокою і відпочити від метушні.

Яке враження справили місцеві? 

На роботі я завжди спілкуюся українською мовою,  по телефону, і в офісі, з сусідами вітаюся українською, а в магазині - по-різному. Якщо я поспішаю, то в супермаркеті можу розмовляти російською, бо я так звикла і в принципі ніхто навіть не зважає. Якщо там якась бабуся старенька на ринку, то я теж українською, так з повагою, бо, думаю, так буде дійсно більш зрозуміло. Я в перший же тиждень познайомилася із головою ОСББ, він все розповів, сказав звертатися, якщо буде щось потрібно, турбувався про мене і навіть запитав, чи я маю місце для парковки. Обслуговування в місті чудове. Всі люди щиро в місті відповідають, якщо щось питаю.

Чи не плануєте ще повертатися додому?

 Поки тут, тому не знаю. Авжеж я сумую за домом. 

Я і Київ полюбила за ті роки, що там жила, і за рідним домом сумую, адже дуже давно вже не була в Донецьку. Просто цей шлях такий довгий був, я так важко цю квартиру знайшла, і робота є. Навіть поки що не хочеться про це думати. Адже я дійсно тут хоч трішки почуваюся у безпеці… 

Спілкувалася Вікторія Ровенчук