Назар Семанчук: «Розраховувати потрібно тільки на самого себе. І ніколи не боятися робити помилок, але нести відповідальність за свій вибір»

Навчаючись в Економіко-правовому коледжі, хлопець ніколи не сидів на місці. Вивчаючи фінанси, Назар паралельно вів концерти, читав вірші, танцював та їздив на конкурси, представляючи  на обласному рівні рідний коледж. Закінчивши навчання, хлопець розпочав працювати в команді друзів, які створили мобільний додаток «GEO Pay». Сьогодні це -  його основна робота. Хлопець працює статистом та займається підтримкою бізнесу. Окрім цього, вже вісім років активно танцює у колективі «Дивограй», який виконує народні танці. «В танці я відчуваю свободу. Жодних обмежень», - розповідає Назар.

Настільні ігри також є важливим видом діяльності. Перша серйозна гра – «Cash flow», яка вчить керувати своїми грошима та показує людині її рівень фінансової грамотності. Суть гри полягає у здійсненні мрії, шляхом отримання доходу за допомогою інвестицій. «Багато людей живуть від зарплати до зарплати, а це неправильно», - стверджує хлопець. В Івано-Франківську, Чернівцях та Коломиї Назар створив клуби, в яких збираються молоді люди та грають. Зараз хлопець активно вчиться грати в гру «Життя, як проект», яка вчить, як управляти своїм часом. Також  разом з друзями активно працює над недавно розробленою грою щодо створення фінансового капіталу.  

Переважно читає бізнес- та психологічну літературу. Працював волонтером на Євробаченні і переконаний: «Такий вид діяльності, як волонтерство, допомагає усвідомити те, що людина може займатися всім, чим захоче. Головне - мати бажання».

Не викинув зі свого життя і біг. У зв’язку з травмою, на даний момент Назар не бігає. Але навесні, до травми, брав участь у напівмарафоні в Парижі.

Бабуся Назара, пані Марія Тимчишин, живе в селі Возилів та з усмішкою згадує свою молодість, адже минала вона під гучні пісні та запальні танці. Можливо, внук і перейняв від бабці непосидючість та енергійність. Закінчивши вісім класів, пані Марія сімнадцять років шила одяг.  Після того пішла в колгосп працювати дояркою. «В нашій компанії було дванадцять дівчат та хлопців і ми вечорами, з піднятим настроєм ходили на вечорниці. Окрім цього, діяв  сільський клуб  і кожних кілька місяців організовували різні конкурси та концерти. Цікаво було, - згадує жінка, -  після обіду виходили музики на вулицю і ми починали співати, ходячи від одного села до іншого. Дівчата знали усі українські пісні. А як гуляли весілля, то кілька днів підряд». За словами бабці Марії, жили бідно, але весело.

Христина Дем’янчук: «Мистецтво повинно викликати емоцію»

У нашому місті її знають, як фотографа, який робить цікаві, але незвичайні фотографії. «Я надихаюся людьми, які в культуру приносять щось нове», - зізнається дівчина. Захопилася цим мистецтвом Христя ще на 1 курсі коледжу. Надихнула її концепція «camp» одного відомого фотографа, яка полягає у зображенні простої речі у перебільшеному значенні. Свої перші роботи дівчина знімала на телефон, та й зараз не зраджує своїм принципам. «Я вважаю, що і на простий телефон можна знімати класні відео та робити чудові фотографії».

Окрім цього, Христя бере участь у проекті «Орієнтир», який організовує Віталій Жилак, директор та засновник аналітично-маркетингового агентства «Dataprofit». Нещодавно закінчила курс щодо ведення інстаграм-блоку.

«Тут ми допомагаємо дітям знайти те, що їм подобається та вирішити, чим займатись у майбутньому. У звичайній школі їх змушують вчитися, замість того, щоб дати можливість обрати», - розповідає Христя. Але справжньою любов’ю для дівчини є робота в керамічній майстерні. У ній разом з колегами дівчина виготовляє люльки й прикраси. Також має учнів, яких вчить цьому виду діяльності.

«Тут я зрозуміла різницю між теорією і практикою».  Найбільшим успіхом вважає той факт, що дівчинка, яка хотіла вступати на математику, відвідавши заняття в майстерні, зрозуміла, що кераміка та творчість – це її.

 «Багато батьків не помічають насправді, що потрібно їхній дитині. Це не сприяє розвитку творчості в школі», - переконана Христина. Без спорту - нікуди. Замість звичайних кроків дівчина долає відстані на велосипеді.

Бабуся Христини з певним смутком дивиться на сучасний світ та з теплом згадує себе в юні роки. «Пам’ятаю, як крадькома ходили колядувати, тому що тоді це було заборонено. А на Великдень діти танцювали та співали гаївки чи веснянки біля церкви. Зараз цього вже не побачиш. Взагалі в період моєї молодості релігія була забороненою темою. Вдома тримали дисципліну: я знала, що треба зварити їсти, за худобою подивитись, поки з поля не прийде мама».

Важко зараз уявити, але на той період долар коштував 96 копійок. Масло можна було купити за десять копійок, а молоко - за двадцять дві. Якщо ти продав три яйця, міг собі дозволити піти в кіно. За словами пані Марії, робітничі професії тоді цінувались. Жінка сама все життя пропрацювала в депо статисткою,  так само, як її чоловік і син. Тоді відкривались наукові центри й інститути. Майже щотижня дівчата ходили до театру.

Христина Вінтоняк: «Сучасна людина в усьому повинна бути обізнана»

Навчаючись на денній формі в Коломийському педагогічному коледжі  та на заочній в Прикарпатському юридичному інституті, ця дівчина встигає не тільки добре вчитися, а й займатися саморозвитком. 18-річна Христина активно вивчає іноземні мови. Дівчина переконана, що у сучасному світі без знань хоча б англійської ти нічого не досягнеш. Наразі активно готується до здачі IELTS. Окрім цього, розпочала вивчати іспанську мову та з великою охотою мріє взятися за корейську.

Невід’ємною частиною життя є також подорожі. Саме з них дівчина черпає натхнення, силу й мотивацію. Улюбленим містом вважає Берлін. «По-перше, там чисто. А по-друге, всюди порядок. Все роблять чітко і ясно», - розповідає Христина.

У вільний час малює натюрморти та створює графіку. Поки що для дівчини це хобі, але можливо у майбутньому стане основним видом діяльності.

Незважаючи на свій графік, дівчина активно займається волонтерством. Мріє стати членом міжнародної молодіжної організації «AIESEC», тому з радістю бере участь в різноманітних волонтерських заходах. Коли приїжджають волонтери з інших країн, активно їм допомагає познайомитись з нашою культурою та мовою.

«Сучасна молодь не дуже відрізняється від нас, - переконана бабуся дівчинки Анна Зварич. – Можливо, колись люди були трохи щиріші. Але так само багато чим займались». Звичайно, були загальноприйняті норми, які можуть видатись нинішній молоді дивними. Наприклад, суворо заборонялося до весілля дівчині жити з хлопцем. В ресторан пари ходили тільки тоді, коли знали, що скоро весілля. А так - лише прогулянки в парках або катання на човні. За словами жінки, в той період існували обов’язкові студентські загони, під час яких хлопці заробляли, працюючи на будівництві. А дівчата їхали на два місяці збирати овочі та фрукти. Під час навчального року хлопці також розвантажували вагони.  

«Я особисто їздила збирати помідори та огірки. Звичайна стипендія тоді – сорок  карбованців, а підвищена – п’ятдесят. Пам’ятаю, як хлопці з п’ятого поверху гуртожитку кидали нам записки. В такий спосіб залицялися, оскільки телефонів не було», - пригадує пані Анна.  Бриджі й шорти не надто були популярні, переважно носили широкі штани та спідниці – 20 см вище колін. Звичайно, популярні тоді були каблуки й зачіски.

«Правда, читальні зали тоді були переповнені. Ми готувалися до екзаменів дуже сумлінно й відповідально. Я закінчила українське відділення  філологічного факультету в Івано-Франківському педагогічному інституті», - розповідає жінка. Посміхаючись,  пригадує: «Популярно було ходити  в кіно, головне, щоб за це платив хлопець. Також часто ходили на морозиво або на каву у кафетерій».

Автор: Соломія Мардарович

Читайте також: Сестри Наталія та Надія Кобилянські презентували своє мистецтво у рамках проекту "Молоді таланти Коломийщини".