За новою версією, вона вирушила до бойовиків на зло коханому, який поїхав за кордон. Там у неї був близький чоловік, який спершу гарантував безпеку, а відтак здав терористам. Про "франківську журналістку Ольгу Сворак" вперше заговорили у червні цього року, коли вона начебто потрапила в полон терористів ОРДЛО. До цього навіть у франківському журналістському середовищі про неї майже ніхто не знав. Ольга Сворак, яка нібито півроку перебувала у полоні терористів ЛДНР, нову версію свого полону виклала російському виданню "Сноб".  Сворак вже не згадує, що у зоні бойових дій співпрацювала з СБУ та допомагала українцям, інформує Дзеркало Коломиї з посиланням на Курс. Після звільнення Ольга Сворак скликала в Івано-Франківську прес-конференцію і переконувала, що в ЛНР допомагала українцям і співпрацювала з СБУ. Але в чому полягала її допомога і співпраця, сказати начебто не має права. Однак радник голови СБУ Юрій Тандіт спростував цю інформацію і заявив, що Сворак ніколи не працювала в СБУ і не виконувала жодних доручень служби. На перебування у полоні жінка не скаржиться, оскільки там з'явився оперативний працівник СІЗО, чоловік з Криму, який хотів з нею відносин. Ось коментар Ольги Сворак: "Моя війна почалася з того, що коханий чоловік поїхав за кордон, щоб забезпечувати мене. Я на нього за це сильно образилася, тому що всі документи він робив за моєю спиною. Ну і вирішила йому "зробити нерви". Так я потрапила в зону бойових дій. Був там чоловік, який був мені досить близький емоційно. Не те, щоб я його сильно любила, але він обіцяв мені повну безпеку на території ЛНР. Вони там вже не українці, але ще не росіяни. Мені цих людей шкода. Ну, провели з ним в Антрациті пару місяців. А коли у мене на руках вже були зворотні квитки, він просто пішов і здав мене "народній міліції". Досі пояснити мотиви свого вчинку не може. Просто взяв мій ноутбук і телефон і відніс в штаб полку "Ярга". Тут же за мною прийшли, мордою в підлогу. Там цей "Лєший", це його батальйон: о, шпигунка! Далі підвал – один, другий, третій. СІЗО. Мені пред’явили 336 статтю КК ЛНР: шпигунство. Спочатку посадили в підвал в Антрациті: вулиця Свободи, будинок 1, а потім перевезли в Луганське МГБ. Там я провела сімнадцять днів. Мені пояснили дуже акуратно: якщо ти хочеш, дівчинко, виїхати звідси, то тобі треба зізнатися. Але мене полюбили. Хлопці самі мені говорили. Ну я і записала відео, де зізналася у шпигунстві. Потім мене перевезли в СІЗО, в камеру до жінок з особливо тяжкими злочинами: одна за грабіж, інша за вбивство, і ще була психічно хвора. Це було дуже цікаво. Але я там надовго теж не затрималася – включила істерику. Сказала, що не буду нічого їсти. З ким ви мене, людину з двома вищими освітами, посадили? Я-то вже зрозуміла, що я хороший матеріал для обміну. І в СІЗО вони мене в образу не дадуть. Тоді мене перевели в камеру з жінкою без певного місця проживання. Гарячої води там не було. І я з нею повинна була перебувати там! Була така Маша Варфоломеєва, сиділа в камері у "смотрящої". Там був плазмовий телевізор, електроплита і всі необхідні продукти. Зараз ця панянка розповідає, як над нею знущалися. Противно, коли брешуть! Я справлялася. Писала вірші і малювала. Там по всіх стінах мої вірші – в прогулянкових двориках писала прямо. У МГБ мені не дали папір, сказали: ти нас намалюєш. За пару тижнів до мого звільнення з'явився оперативний працівник СІЗО, чоловік з Криму. Він хотів зі мною відносин. Ну, ви розумієте. Я його цікавила як жінка. А що я могла зробити? Я, звичайно, чинила опір. Але, загалом, останнім часом він мені влаштував камеру нормальну, з телевізором на два тижні. Але взагалі-то сволота. Звільняли мене довго і болісно. Війна – не жіноча справа. Жінка не повинна стріляти, розвідувати. Жінка повинна народжувати, а не вбивати. Повинна любити. Це надумана війна. На ній всім зручно заробляти. Українському уряду зручно: вони отримують транші з Європи. Вигідно і Плотніцькому: він отримує з Росії. А люди хочуть тиші. Хочуть спокою. Наш парламент треба відправити туди, в зону АТО. Виховувати патріотизм".