19 серпня з нагоди славного ювілею – 775-річчя першої писемної згадки про Коломию з ініціативи відомого адвоката й мецената Михайла Петріва біля катедрального собору Преображення Христового, що на вул. Театральній, виступить "Хор Духовного Єднання" у складі 775-ти хористів. Зокрема, у виконанні хору-велетня та солістів – заслуженого артиста України Михайла Попелюка і Василя Волошенюка пролунає знаменита пісня на слова Михайла Хромея й музику Дмитра Циганкова "Понад Прутом моя Коломия". Як пише "Дзеркало Коломиї", свою пісню-перлину Михайло Хромей написав у далекому 1957 році (до слова, в телеефірі пролунала помилкова дата – 1954 рік). 5 травня 1992 р. в газеті "Вісник Коломиї" журналіст і краєзнавець Микола Савчук, який не раз відверто спілкувався з Михайлом Хромеєм, опублікував великий матеріал про цього талановитого поета і патріота "Цвіту не стоптати". [button color="" size="" type="square_outlined" target="" link=""]"Ювілей моєї пісні, – каже Михайло Хромей, – це більш важливо, ніж 65-річчя, і тут господар повертається до історії написання пісні…"[/button] Наведемо кілька цитат з цієї статті: "Ось я гостем у добродія Михайла Хромея на його коломийській квартирі. Ми ведемо розмову із сивобородим, підточеним недугами чоловіком, якому 65 років і якого в цих 65 забули освітяни, поети, урядовці, односельці. А він їм ще 35 років тому в завдаток за таку «шану» написав «Понад Прутом моя Коломия"… "Ювілей моєї пісні, – каже добродій Михайло Хромей, – це більш важливо, ніж 65-річчя, і тут господар повертається до історії написання пісні…" 1957 рік. Михайло Хромей пише вірш "Понад Прутом моя Коломия", в якому було аж п’ять строф і які разом з композитором Дмитром Циганковим скоротили до трьох. Нову пісню зустріли захоплено. Правда, добродій Михайло Хромей не забув наголосити, що остання строфа мала інакше закінчення і до сьогодні шкодує, що не вдалося його відстояти. Тож хоч раз наведемо первісний варіант: Мріють вдалині Голубі Карпати. Білий цвіт чи сніг?.. Цвіту не стоптати. Знаний коломийський краєзнавець Степан Андріїшин, опираючись на згадану статтю М. Савчука, на сторінках своєї майбутньої книги пише: "…Найболючішим було те, що пісня "Понад Прутом моя Коломия", яку він ще в 1957 році подарував коломийцям, була неофіційно заборонена місцевою компартійною владою. І лише після довгих років замовчування уперше ім’я Хромея як поета прозвучало в 1990 році. Саме тоді на коломийському Вічевому майдані виступали українські молодіжні ансамблі з Канади, Аргентини, США, і коли вони разом заспівали улюблену всіма пісню «Понад Прутом моя Коломия», то здавалося, що на обличчі Михайла Хромея, який був там присутній, зупинилося сонячне проміння. Так, це була найвища нагорода, після довгих-довгих років замовчування пісня із-за океану повернулася додому й обвіяла автора хвилею радості…". Михайло Хромей, син Івана – поет і педагог, художник і філософ. Народився в селі Пужники, що на Тлумаччині, 25. 03. 1927 р. Навчався в Хотимирській семикласній школі, а упродовж 1941 – 1944 рр. у Коломийській гімназії. Разом з іншими хлопцями винаймав помешкання в хаті священика Русина, на вул. П’ядицькій (нині С. Петлюри). Певний час тут мешкав і Дмитро Павличко. Михайло Хромей здобув фундаментальну освіту – навчався в Чернівецькому університеті (диплом з відзнакою) і закінчив чотири курси Київського інституту іноземних мов. …Шістдесяті роки. Пісня докотилася до українців за океаном та мало хто чув у рідних краях про її автора, бо він став «неблагонадійним». В літературних оглядах місцеві газети докоряють молодому поетові за надмірну любов до слова "Україна", до синьо-жовтих кольорів. Хрущовська відлига тривала недовго. Михайло Хромей не йшов на жодні компроміси з владою, мав своє слово, позицію. Його, як талановитого автора, друкували в івано-фраківських, львівських часописах, газетах «Культура й життя», "Літературна Україна". Автор підготував до друку першу поетичну збірку «Спалахи весни» ("Хлорофілове розкрилля"), але у світ вона не вийшла, бо М. Хромей уже був на мушці в КДБ. У серпні 1965 року в гуцульському с. Шешорах при велелюдному зібранні відкривали пам’ятник Тарасові Шевченку. Михайло Хромей несподівано вийшов і прочитав свій вірш "В ніч темну". Над Хромеєм нависли чорні хмари. Обшук квартири, двотижневий арешт. Допити в Івано-Франківському КДБ, викликають туди і дружину Раїсу Олексіївну. Психологічний тиск, погрози, цькування. Та витримав усі ці поневіряння. Його випустили на волю, але вже з підірваним здоров’ям – почався цукровий діабет. Уже було й не до творчого горіння, поет став птахом з підтятими крилами, але з непокірною душею. Михайло Хромей залишив у рукописах поезії, повість про видатного художника Модеста Сосенка, поему «Довбуш», публіцистику. У тісній співпраці з композиторами він створив такі пісні: "Дівчино – доле" (муз. І. Гнатюка), "Літо, любе літо" (В. Якуб’як), "Гомінкі береги" (Є. Бондаренко), "Моя Україно", "Тихий шум акації" (Ю. Максим’юк). Досконало знав польську, чеську, німецьку мови і мову есперанто. Становлення його як педагога припало на важкі повоєнні роки. Учителюючи на Коломийщині, Надвірнянщині, Рогатинщині, в школі робітничої молоді №1 міста Коломиї, працюючи директором Торговицької школи, завметодкабінету Отинійського райвно, не раз зазнавав кадебістських переслідувань і звинувачень в націоналізмі, за що й звільнили його з педагогічної праці 1968 р. Починає пошук заробітку, бо підростають діти, які жити на поетовому слові не зможуть. Крим – Володимирська область – Коломия – Львів – Коломия – ось зупинки його у трудовій книжці. Почалася горбачовська перебудова, оживилася преса, люди почали вільніше висловлювати свої думки, з року в рік зростала національна свідомість. Та недовго судилося поетові жити в роки Незалежності. Він міг би подарувати людям гарні вірші й пісні. Та доля розпорядилася інакше: 11 червня 1994 року на 67-ому році життя Михайло Хромей помер. Поховали його у рідному селі. На могилі поета – епітафія: "ПОНАД ПРУТОМ ТВОЯ КОЛОМИЯ, А У ПУЖНИКАХ ВСІ ТВОЇ РІДНІ, ХОЧ ЖИТТЯ ТВОЄ – БУЙНАЯ ХВИЛЯ, ТА ПРОЖИВ ЙОГО ЧЕСНО І ГІДНО".