Першими ковалівськими людьми, з якими я запізнався понад 30 років тому, були Юрій Лесюк і Мирось Ясінський. Я ще не знав, що вони родичі, але, побачивши їх волосатих, бородатих, смаглявих, ладен був повірити у версію, що Ковалівку таки заснували ковалі. Аж згодом я переконався, що в цьому невеликому селі є багато й світлих, русявих людей. І хоч минуло багато літ, та я й досі не розпрощався з гадкою про те, що Ковалівку таки заснували отакі чорняві ковалі, як пан Юрко і пан Мирослав. До Коломиї Мирослав Ясінський приїхав на стало 1983 р., після закінчення Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Мав уже тоді сім’ю, мав фах і безліч творчих ідей. Відтоді художник органічно вріс у коломийський світ. Хоча говорити про Мирослава Ясінського лише як про художника – замало. Він і прекрасний різьбяр, який впевнено відчуває в руках різець, він і графік, ілюстратор книжок, а ще – професійний дизайнер (з відзнакою закінчив факультет інтер’єру і проектування меблів). Це той тип рідкісного митця, який бездоганно відчуває простір, співмірність, доцільність, пропорції і кольористику. Маємо справу з високоосвіченою людиною. А в такому місті, як Коломия, освічених у своїй галузі людей не аж так багато, і в цьому легко переконатися. Недаремно двері в робітні Мирослава Ясінського не зачиняються, і йому клопочуть голову найрізноманітнішими проханнями. Один просить порадити які кольори підібрати до інтер’єру, другий благає на ходу намалювати якусь декоративну деталь, третій замовляє рекламку, четвертий хоче й може, а не знає як... Тому Мирось, саме так ми називаємо його в творчому середовищі, виконує почесну роль творчого порадника. Мабуть, тому він не ходить, а бігає по місті, незважаючи на погоду й світлофори. А ще ж є обов’язки члена Коломийської асоціації мистців та члена Національної спілки художників України. Не кажучи про педагогічні завдання, адже Мирослав Іванович навчає талановитих дітей у Коломийському педколеджі. Не знаю чи це правда, але подейкують, що учні обожнюють цього викладача, а деякі навіть намагаються копіювати його творчий почерк... Якщо більшість людей можна уявити в різних образах-фахах, то Мирося Ясінського неможливо уявити полісменом, сантехніком чи банкіром. Вроджений художник! На вигляд, за мисленням і поведінкою. Водночас він належить до раси пізначних художників, тобто тих, яких впізнають. Можливо, не всі можуть збагнути суть його картин, але ніхто не помилиться в їхньому творцеві. Так малює тільки Ясінський! Хтось з мистецтвознавців зауважив, що Миросів живопис – це гуцульське необароко. За духом, за тематикою, за кольорами. Мабуть, саме ця авторська виразність впадає у вічі і ніби сигналізує, що глядач має справу з самобутнім митцем, закоріненим у рідні мистецькі глибини, у світ пращурів. Тому не губилися полотна коломийського маляра на міжнародних виставках в Австрії, Італії, Польщі, Франції, Німеччині. А бере він участь у них від 1990-х. Чимало таких показів власних творів відбулося в головних мистецьких містах України від Коломиї і до Києва. Багато робіт Мирослава Ясінського придбали колекціонери, і тепер промінчики його душі відсвічуються в різних куточках планети. Особисто мені найбільше подобаються Миросеві левкаси, в яких відчутне оте гуцульське необароко. Ці настінні твори поєднують у собі і народну традицію, і авторську новацію, і виконують не лише естетичну функцію, але й декоративну. Мати таку річ вдома означає збагатити власну оселю красою. Або ж його трійці! А ще я люблю, коли в святкові дні Мирось, Оксана й Андрійко Ясінські з’являються у середмісті у вишиванках. Ті їхні сорочки, вишиті маминими руками, дуже їм, смаглявим і високим, пасують і творять єдність облич і узорів... Мистецтво Мирослава Ясінського, як і його життя, носило різні барви, було тривожним, сумним, замисленим, радісним. Безперечно, митець не є відособленою істотою, і через його серце мандрують різні проблеми: духовні, суспільно-політичні, економічні, а найперше – сімейні. Те, що судилося пережити цій людині, – окрема й сумна тема. Але Бог після різних випробувань подарував йому нову надію, і тепер Мирось живе у затишній оселі в колі щасливої сім’ї. І тут треба ще визнати одну його рису, не дуже притаманну митцям – сміливість. Він вчетверте став батьком у вже поважному віці, ба навіть, ставши пізнім батьком і раннім дідусем, наважився будувати власну хату. І це йому вдалося. І це можна зарахувати до його великих життєвих перемог. Суспільство й держава визнали заслуги Мирослава Ясінського, нагородивши його товариською пошаною, званням заслуженого художника України. Для мами він завжди залишається вдячним сином, а для Максима, Оленки, Петруся й Андрійка – найдорожчим татом (діти в нього теж усі талановиті). А для мене – кумом і приятелем. Власне тому я й написав цю статтю. І не лише тому, а насамперед тому, що Миросеві виповнюється 60. І я, бігме, не міг не написати про нього. Ну а що я йому бажаю подальших життєвих і творчих успіхів – гадаю ви здогадалися самі... Микола САВЧУК