Коломийська лазня для багатьох із нас упродовж десятиліть була як хата рідна - тепла і затишна .Що тиижня суди сходилася велика родина , немов на світо душі і тіла . Найкраще місце для неї було тут , біля Чорного потоку , звідки можна було брати чисту незагаджену воду.
Вони скинуть з себе плащі, та на крісла й стліьці поскладають
Митись пішли в гладко обтесану , чисту купелю,
добре поливши оливою, служниці їх помастили ,
Свіжі хітони на них одягнули й киреї вовняні.
Так описав Гомер лазню в поемі "Одиссея" . записи про цілющі властивості води залишили лікар Гіппократ і батько історії Геродот. "Сльози очищають душу , а вода тіло ", "Земля золото , а вода - діамант ", - любили промовляти наші пращури . Літописці Київської Русі називали лазню мовня, мильня , мильниця ... Отже мило існувало й ті давні часи , але в іншому вигляді . Для його виготовлення брали настоянку бджолинного воску , букової золи і соди . Простолюдини використовували казячий лай , а горяни намащували ним волосся аж до початку 20-ст.
У 19-ст. на всю Галичину славилася миловарня вірменина Аміра , продукцію якого широко застосовували й унас на Покутті , бо ще в липні 1443 року польский і угорський король Казимир Ягейлончик надав нашому місту привелей , згідно з якими дозволялося закладати лазні . Її основою була піч - кам янка , яку топили березовими полінами . Вони не давали іскри , а отже унеможливлювали виникнення пожежі . Попід стінами стояли дерев яні лавки-лежанки , підлогу встеляли розтертою глицею . І тоді густа пара змішувалася з запахом меда та живиці.
В середині минулого сторіччя в Коломиї вийшла друком книжка основопложника водолікуваня Кнейпа . Очевидно це дало поштовх рухові , що в буквальному розумінні вихлюпнувся далеко за межі краю . мов гриби після дощу , у південній частині міста виростають елітні купелеві заклади докторі Якуба Гюллера, Тадеуша Зіми , Лейзора Феєрмана , Вольфа і Маєра Бортенів (лазня дерев яна ) Едмунда Брюллера... На сторінках періодичних видань коломийська фабрика Сутнера і Зіми пропонує парові котли ...
Далеко не такі гарні умови створила в місті австрійська адміністрація . яка розпорядилася спорудити на кутку Максимівка першу в краї муровану лазню з парильнею . Зате в середині витримано все було у дусі римських патриціїв , монолітними камяними лежаками , склепінчатою стелею . так , наші предки мали смак в оздобі і обожнювали свої лазні . Досі вражає з якою любов ю і майстерністю зводилися ці стіни , покриті з середини відшліфованною мармурово-гранітною крихтою . На них і досі не знайдете жодної тріщини , настільки все витонченно . При тодішніх технічних засобах цей факт викликає подивуваня й повагу до зодчих тієї доби.
При зведенні закладу купелевого певна , якщо не основна . перевага надавалася річищу Чорного потоку, зокрема його давньому кляшторному джерелу, звідки можна було брати відмінної якості воду , а використану випустити нижче в потік . Тут і досі на великій глубині шумлять у сусідських криницях повноводні ріки , які не відомо звідки течуть і невідомо куда впадають . Акурат навпроти входу старої лазні від вулиці Замкова ( колись її називали Криничною ) стоїть закинута , забута всіма мурована криниця , наче капличка -невеличка , на даху якої зимують коломийські безхатченки .
Через брак елементарних засобів гігієни 1919 р. мііський комісар видав звернення , що в зв язку з епідемією "... тифусу на вулиці Ягейлонській вижній відкриласся безкоштовна лазенка" Однак незаможні городяни массово віддали перевагу купанню на впорядкованій кабінетами для роздягання тихоплинній млинівці од якої сьогодні і сліду не залишилося , а ссучасну вулицю Атаманюка називали Закупелевою . без десяти грош на квиток сюди не пускали . Тогочасна медична статистика вказує на те , що наші краяни меньше хворіли не тільки на простудні захворювання , але й на депресивні розлади .
Саму ж громадську лазню , від якої залишилися тільки стіни , неодноразово реконструювали . Свідченням одного з ремонтів є пам ятна дошка в малому залі , яка сповіщає польскою мовою , що " ...1926 року на вулиці Криничній проведено ремонт під керіввництвом Філіпа Тула".
За повоєнних часів у звичному для нас видолинку заново відкрито зали лазні , з ванними кабінами . Тішилося з цього старе й мале , селянин і прлетаріат . Поруч з касою відділ міськторгу обладнав для відвідувачів першрозрядний буфет з пивом та холодними закусками . Високі стіни розписані під гуцульску тематику . Шинквасом завідував " дядя Ваня" - високий , сухорлявий жартівник , підперезаний білим простирадлом , з рудими плямами по боках . Навіть після закриття лазні на ніч з першого поверху часом долинали слова хмільної пісні .
Підпорядковувався "заклад купелевий " комбінатовіі комунальних підприємств . На другому поверсі був кабінет директора . Як за давніх часів , тут були всі однаково рівні , наче перед чистилищем , потрапити до якого коштувало всього 17 копійок . Мийся -купайся собі на здоров ячко , людино хоч цілий день . Якщо ти ще юнак , то враз міг відчути себе по-справжньому дорослим , для цього треба було тільки набратися сміливості й крикнути " Банщик ! ". Двічі на тиждень парилися вояки , як у жіночому так і в чоловічому відділеннях . Хто б міг подумати , що прийде час - і безслідно зникне коломийський гарнізон , як і сама лазня . Хоча саме приміщення не зникло з лиця Коломиї. Його заіржавілі металеві котли кожною заклепкою вказують на свій поважний вік . Ось уже кільканадцять літ , як приміщення лазні перетворилося на зарослий диким плющем і чагарником саркофаг , над яким ще здімається до неба паровий стовп з пощербленою цегляною короною.
В.Нагірний, сайт веб-тур