90 років Ліні Костенко. Сьогодні про неї напишуть купу пафосних бляшаних рядків, які найлегше ковтаються. А про те, що ковтається важче, навряд чи напишуть. Маю на оці ось, що.

Феномен Ліни Костенко.

Ця зухвало талановита жінка якось умудрялася в 60-х - 70-х роках безкарно піднімати на кпини радянську владу, бризкати їй в очі жовч, надягати не неї блазенську шапку. І радянська влада її не чіпала. Радянська влада тоді посадила Стуса, зламала хребет Дзюбі та іншим шістдесятникам. А Ліну Костенко не чіпала. Вважають, що вона мала непробивний щит в особі свого впливового в вищих владних колах чоловіка.

Вона успішно публікувала в Україні свої книжки (у 1977-му й 1980-му). Книжка "Неповторність" (1980р.) у Івано-Франківській центральній книгарні розкупилася за два-три дні. Я встиг її купити. Я навіть написав до неї листа. Адресу мені дав Іван Дзюба, якому я, здається, у 1983 році привіз до Києва невеличкий рукопис віршів Тараса Мельничука. (Дзюба тоді працював у заводській газеті). До речі, на листа вона мені не відписала (може вважала мене провокатором).

Пізня Ліна Костенко спростила свій поетичний дар, кинувшись на хвилю публіцистичної віршувальності й вона особисто мені, як поетка, тепер не цікава. Її блискучий поетичний талант залишився у ранніх віршах, у "Марусі Чурай" та інших поемах того часу.

Ліна Костенко жила серед шакалів. Як шакал не завивала. З шакалів насміхалася. І при тому шакали її не розтерзали, навіть до неї не торкалися. Ось у чому феномен цієї жінки.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК