В дуже нелегкий для себе час вперше відвідав Коломию ще зовсім молодий тоді Іван Франко. Було це на початку весни 1880 р., коли після звільнення з в’язниці відчув себе відкинутим суспільством, приниженим, позбавленим будь-яких засобів до існування. Згодом, 26 квітня 1890 р., у листі до Михайла Драгоманова він писав: «…не сама тюрма була для мене найтяжчою пробою: засуд Кримінального суду, а особливо те, що я опісля застав на світі, сто раз тяжчий і несправедливіший засуд усієї суспільности, кинений на нас, страшне болів мене. Мене викинено з «Просвіти», заборонено приходити на «Бесіду»…Ті, котрі хотіли мати зо мною яке-небудь діло, зустрічались зі мною тільки в секреті, що мене ще дужче принижувало…».

Незагоєною була й рана, пов’язана з його першим коханням – Ольгою Рошкевич, нареченим якої вважався ще донедавна. Та через ув’язнення Івана батьки дівчини заборонили їм не лише бачитися, а й листуватися, тож про одруження вже не могло бути й мови. Страждала й Ольга, адже опинилася немов у клітці, не маючи змоги ні писати чи отримувати листи, ні зустрічатися з кимось, ні навіть читати вільно без нагляду й контролю. Єдиним виходом, який вона змогла знайти в тій ситуації, було одруження з Володимиром Озаркевичем, майбутнім священиком. Іван Франко важко переживав, навіть серйозно захворів, але, очевидно, простив кохану, розуміючи, що не зможе забезпечити їй безтурботне і щасливе життя, бо його «доля – вітер в полі». Ольга та Володимир одружилися 14 вересня 1879 р., хоч спочатку цей шлюб і був фіктивним.

Отже, всі ці переживання спонукали Івана вирушити до свого товариша Кирила Геника в с. Нижній Березів (тепер – Косівського району), щоб провести там декілька місяців, відновити сили, оздоровитися тілом і душею. Саме на шляху І. Франка до Березова – в Коломиї – й домовилися зустрітися Ольга та Іван вперше після її одруження. Цю зустріч можна, мабуть, вважати підсумком їх попередніх стосунків, який потрібний був обом, щоб залишитися друзями, відчути, що немає між ними образи. Ольга прагнула побачити Івана, ймовірно, й для того, аби переконатися, що удар, нанесений мимоволі нею, його не зламав. З її листів можна зробити висновок, що саме вона ініціювала й організувала цю зустріч. О. Рошкевич писала Іванові, що для неї краще було б побачитися у Львові, а не в незнайомій Коломиї. Та оскільки такої можливості не було, а І. Франко на шляху до Березова мусив переїжджати через Коломию, то призначила зустріч саме тут: «До Кол. (Коломиї – М. К.) збирайся на самого 1 марта, понеділок. Виїдеш зі Львова денним потягом здаємися десь коло 12 години в полудне, тож у Кол. будеш на 10 год. в ночи. Стрінемося хоть на двірци (вокзалі – М. К.), а хоть в місті в ринку, бо то від того залежит чи я буду їхати желізницев чи кіньми (відси до Ко. 3 милі) ще не знаю» (лист від 12 лютого 1880 р.). Ольга тоді мешкала з чоловіком у с. Белелуї на Снятинщині, де він був «сотрудником» (помічником пароха). У наступному листі – від 19 лютого 1880 р. – вона вже визначилася, як буде добиратися до Коломиї, а отже уточнила місце їх зустрічі з І. Франком: «Я приїду до К. желізницев о 6 г. вечером, а о 10 буду на тя чекати на двірци». Просила його тепло одягнутися, хвилювалася, чи багатьом відомо про його подорож, застерігала: «…може ти ся і не стямиш як там і не звані станут інтересуватися, що ти ту дієш». Побоювання її, як виявилося згодом, були недаремними, хоча, мабуть, мала вона на увазі пліткарів, а не жандармів. Ольга тішилася, що «всьо улагоджене порядком, тепер спокійно, весело і з утіхов очикую тої днини». В цьому, останньому перед зустріччю, листі також писала: «Знаєш мені приходит на гадку, чи пізнаєш ти мене відразу на двірци. Я тебе, певно, швитко пізнаю. На то я нині умисне дивиламся до зеркала, чи така я сама, як була уперед, але бачу, що ще не постарілася».

Де були в Коломиї з’ясувати, мабуть, не вдасться, бо Ольга в листі цього не вказала: «До котрого дому заїдемо також сказати не можу, бо не знаю, як їх означити... Напиши до Березова, щоби коні по тебе прислали до К.3. в середу пополудню».

Краєзнавець Іван Білинкевич, який детально дослідив усі візити Каменяра до нашого міста, вважав, що розгадка місця перебування І. Франка в Коломиї у ці дні криється в літерах «К. З»., але достеменно не міг їх розшифрувати. Переглянувши листи О. Рошкевич, можна стверджувати, що насправді це не є дві великі літери К. і З., як вважалося досі, а літера «К». і цифра 3. Оскільки авторка не раз назву міста скорочувала, пишучи «Кол». або «К»., то логічно припустити, що «К. 3» – це Коломия, 3, тобто адреса. В той час нумерація будинків була загальною, а не по вулицях, тому це цілком імовірно. З листа Ольги виходить, що до «К., 3», де І. Франка мали чекати коні, він повинен був лише підійти, щоб вирушити до Березова. Тож невідомо, в якому саме будинку проживав письменник у Коломиї від 1 до 4 березня 1880 р. А до Березова тоді дістатися йому так і не пощастило. В Яблунові, де зупинилися по дорозі з К. Геником, який приїхав за ним до Коломиї кіньми, І. Франка заарештували через те, що не мав паспорта.

Потім були місяці ув’язнення в коломийській тюрмі; одна доба в камері ратуші; звільнення 11 червня й подорож під конвоєм до села Нагуєвичі; «страшний тиждень» від 16 (17) до 23 червня у коломийському готелі Гірма, де Іван зупинявся в очікуванні документів; приїзд до Коломиї 29 червня (уже з паспортом), звідки пішов до Березова пішки і на зворотній дорозі 23 серпня – виїзд з коломийського вокзалу до Дрогобича. Але до від’їзду побував він у Коломиї ще й 17 серпня, коли на вимогу старости його припроваджено до коломийського староства під жандармським конвоєм для перевірки документів. Про це І. Франко писав у згадуваному листі до М. Драгоманова: «…у мене не було грошей на підводу, тому жандарм мене, ще хворого, в літню спеку погнав туди пішком. Тяжка се була дорога, після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях. Староста дуже озлився, побачивши у мене паспорт, але мусив пустити мене на волю, а тільки написав до намісництва до Львова просьбу, щоби заборонило мені побут в Коломийськім повіті… Я не дожидавсь другого примусового транспорту і поїхав до Нагуєвич».

Отже, дуже важкими були для І. Франка весна й літо 1880 р. – його перші відвідини нашого міста. Та, незважаючи на це, приїжджав сюди ще не раз, тож давня Коломия зберігає у своїй пам’яті й молодого закоханого Івана, й старенького немічного, але сильного духом Каменяра.