У 1991 році з гуркотом впала сталева завіса, і, як виявилося, що по той бік нас немає. Україну мало хто знав, її все ще плутали з Росією, її проблеми для світу були неактуальні. Для багатьох це було страшним відкриттям, для декого прикрою несподіванкою, а дехто відчув шок. А надто тяжко це було для молодих амбітних людей, що тільки входили у ритм життя... І тут в Коломиї починають збиратися молоді амбітні люди. Їхня історія цікава і досі не висвітлювалась ніде. Одним із засновників й організаторів рейв-музики на Покутті був Роман Мартинчук - виконавець, ді-джей, композитор, колекціонер вінілу, учасник багатьох фестивалів електронної музики. «Це було дивно, адже у залі бездумно танцювали люди різних вікових та соціальних груп. Вони обмінювалися інформацією, дискутували, дружили та любили один одного. Рейв і музика їх об’єднала – це було феноменально», – згадує Роман. Упродовж 1998–2006 рр. систематично брали в оренду приміщення, де збиралася певна цільова аудиторія, люди згуртовувались навколо музики. Приватний швейний цех, колишній кінотеатр імені Ірчана, коломийський завод «Сільмаш», ресторан «Карпати» збирали все більше і більше любителів музики. Організація вечірок зазвичай проводилася на окраїнах міста, щоб шум не заважав мешканцям Коломиї. Що ж таке рейв? Рейв – це не просто музика, не просто танці, не просто збірка молодіжної клубної субкультури – це, насамперед, ідея. Ідея PLUR – поєднання чотирьох складових: Peace (Мир), Love (Любов), Unity (Єдність), Respect (Повага). Чи знали про це коломияни? Ні, вони просто робили те, що могли. «Рейв для коломиян – це свобода. Це був обмін музичними касетами, платівками й досвідом. До Львова приїздили любителі музики з Івано-Франківська, там вони записували композиції, а хлопці з Коломиї їхали до Івано-Франківська і записували у них. Так до нас прийшла ця музика. Ми ще не знали, що це таке, що це масове фестивальне дійство. Тому всю електронну музику ми називали рейв-музикою. Але згодом усвідомили, що музика – це музика, а рейв – це музичне дійство, те, що ми, робили. На вечірках ми ховалися, здавалося, що ніхто нас не розуміє, були, як партизани у підпіллі. Це нагадувало вечори, де збираються вільні художники, поети. Ми теж хотіли ними бути, й цінність тих вечорів полягала у тому, що ми збиралися і слухали, бо розуміли, що рейв-музику можна почути лише тут, в Коломиї», – емоційно розповідає Роман. Після розпаду Радянського Союзу всі захотіли іншого життя, бути схожими на  європейських вільних людей. Наші заробітчани з Коломиї їхали за кордон і привозили звідти фільми, аудіокасети та музику. І разом з тим ділилися своїми емоціями, описували те, що бачили в Європі. В кінці 1990-х, коли в світі всі уже знали про рейв-музику, для коломиян це було лише цікавим відкриттям. Організатори не знали, як це має бути насправді. Що основне? Але пробували рухатися і перш за все несли любов і повагу, а люди в свою чергу створювали атмосферу і раділи. «Перш за все у цій музиці ми бачили необхідність. Життя в той період було складним. І музика на рейвах для старших людей була і справді незрозумілою – бездумним «бемканням». Однак та бездумність була спасінням. Всі хотіли забути, відволіктись від буденного, проблемного життя. Відпочити.» Світове мистецтво нарешті було відкрите українцям. Тому всі старались підхоплювати рух і розвивали його тут, у Коломиї. Це була спроба дати та розділити між звичайними людьми щось вартісне. Те, що відбувалося, було справді феноменом. За короткий час музика стала модною і популярною. «Як насправді все відбувалося, ми не знали. Поняття ді-джей було розмитим. Коли я вперше побачив ді-джея в Польщі з платівками, я не розумів, що він з ними робить. Він якось записував музику та об’єднував її за ритмом, темпом і звучанням. Я взагалі не розумів в принципі, що він робить. Ді-джей крутив вінілові платівки, й це був просто хороший музичний матеріал. Все. Більше дізнатися про те, як і чому він це робить, я не зміг. Інтернету не було, зв’язку з ними теж, онлайн-уроків на youtube ніхто не проводив. Газети з-за кордону, журнали та досвід очевидців-заробітчан – єдине, що рятувало. Зрештою, я дуже захопився музикою і в 1999 р. поїхав у Київ. Тоді був клуб «Ultra» в Києві, і я відкрив очі на професію ді-джея. Там ми обмінялися контактами з музикантами й почали привозити їх сюди. До того ми робили вечірки, але це виглядало смішно: на комп’ютері був список аудіофайлів з композиціями. Як звести їх, об’єднати – ніхто не знав. Згодом ми навчилися робити все правильно. Спочатку приходило 50 людей, потім 100, а вже у 2002–2003-му були вечірки, де збирали 800 людей», – продовжує Роман. У Коломиї створювали вартісні вечірки на вінілових платівках разом з київськими гостями. І от 8 березня в ресторані «Карпати» зібралось 300 осіб. Масове дійство в приміщенні колишнього ресторану «Карпати» перетворилося на зразок хорошої європейської вечірки. З того часу програвачі залишилися в Коломиї на постійній основі. У колишньому приміщенні кінотеатру імені Ірчана з великим проектором, з хорошим звуком, світлом лунала музика світових зірок. Багато хто думає, що на музичні дійствахприходили підлітки, але насправді там були зовсім інші люди. Там була культурна доросла публіка. На вечірки приходили ті, хто хотів бути модним, розвиватися і відпочивати, Там були освічені люди, з якими цікаво було спілкуватися. Дорослі амбітні особистості, що мали грошові можливості для подорожей, роботи й відпочинку. Коломийські заробітчани були основною «базою» музики. «Купити музику у нас тоді було неможливо. Що ти купиш? Була «Студія 6», «Територія А». «Територія А» – це прообраз пізніших «фабрик зірок», вона понесла цілу хвилю української популярної музики. А танцювальної світової музики у нас в принципі не було. Хотілось зовсім іншого», – пояснює Роман. Коломийська цільова аудиторія поціновувачів рейв-музики практично не мала обмежень (18  – 40 р.). Була повага до старшого покоління і повага до ініціативної молоді. Не зафіксовано конфліктних ситуацій, в принципі їх там бути не могло, бо ті, хто приходили, конфліктувати не хотіли. «Цінувались уподобання, обговорювалися справи, дружили, створювали свої об’єднання за інтересами. Пам’ятаю лазерні окуляри, тоді це було щось неймовірне. Всі любили трек «Humanoid». Згодом, щоб організувати вечірку в Коломиї, потрібні були кошти, дозволи. Безперечно, важливим фактором був пристойний вигляд. Зв’язки та натхнення – два важливі чинники. А далі все залежало від людей. Хорошого настрою і музики було достатньо.» З часом це стало модним і популяризувалося серед жителів Коломиї. А згодом після 2006 року потроху ставало комерційною організацією, на цьому заробляли немалі гроші. Й ідея рейву змінила свій рух. Збиралися уже інші люди, з іншими смаками, це перетворилося на прості популярні масові дійства. Тепер рідко можна почути щось якісне і приємне, інформаційні ресурси з музикою переповнюють інтернет. Стрімкий ріст інвестицій в музичну індустрію перетворили це на популярну масову культуру. Дехто і до сьогодні не зможе пояснити, чому рейв-музику в Коломиї так любили. З точки зору розвитку міжнародного культурного співробітництва це зрозуміло. У музичній сфері досягнутий прогрес у порівнянні з попередніми десятиліттями. Однак глобальний внесок інших країн накладає свій відбиток на ціннісний (світоглядний) рівень коломиян. Однак зараз існує проблема відбору. Чи все, що ми чуємо, справді варте нашого часу? Велика кількість людей перестала аналізувати, люди слухають, але не чують. Ситуація змінилася. Чи погано це? Не знаю. Музика була елементом простоти життя. Зараз ми переживаємо інші моменти. У державі війна, і це важкий період, але музика буде помічником завжди. І як на початку 1990-их, так і сьогодні вона має своє призначення. Надія СТЕФУРАК //