Продовжуємо рубрику про тих, хто творить нашу газету. Це не лише журналісти – люди публічні. Вони є мотором часопису, а їхні думки, уява, емоції є його "начинкою". Але чого варта начинка, якщо газета має неоковирний або й зовсім нікчемний зовнішній вигляд! Та її ніхто б до рук не взяв, навіть якби там була названа дата кінця світу за підписом усіх архімандритів.

Отже ж, газета має бути зверстана й оформлена за естетичними й поліграфічними вимогами відповідно до запитів сучасності. Тут уже голос журналіста мовкне, включається мозок оператора комп’ютерної верстки, який спільно з випусковим редактором готує до друку кінцевий продукт. Далі – суто технічна робота друкарні.

Оператор комп’ютерної верстки "Дзеркала" Андрій Гнатюк одним з перших у Коломиї почав використовувати персональні комп’ютери для дизайну та поліграфії. Тоді, у далеких 90-х, фахівців такого профілю у нашому місті полічив би на пальцях однієї руки. А в ті роки дипломований комп’ютерний спеціаліст мав відкриту візу на будь-яку роботу, пов’язану з електронікою. Суспільство почало наздоганяти згаяний у часи радянського застою шанс здобути цивілізоване обличчя. І Коломия, звісно, у хвості не волочилася.

Наш герой – уроджений коломиянин. Навчався в СШ №2. Серед усіх предметів найбільше любив точні науки. Не інакше, як народився з аналітичним складом розуму. Далі – навчання у Львівській політехніці на до певної міри елітарному факультеті автоматики й закритій спеціальності "автоматика й телемеханіка". Поряд з навчанням Андрій бере участь у науковій роботі. Студентів тут навчали електроніці, передачі інформації й управлінню на відстані, – так зрозумілою мовою можна пояснити спрямованість навчання. На цю спеціальність брали не всіх, з іноземних студентів виняток робили лише для вихідців з Куби. Лише тепер Андрій зізнається, що з них готували спеціалістів з систем керування бойовими ракетами.

На той час в Україні тіль­ки-но з’явились персональні комп’ютери, не було Інтернету, а довідкова інформація якщо й була, то мізерна і тільки англійською, тому робота на персональному комп’ютері нагадувала танці шамана з бубном.

Здобувши таку рідкісну й стратегічно важливу для держави спеціальність, Андрій після одержання диплома з відзнакою пішов працювати на Івано-Франківський концерн "Родон", де основною продукцією була електроніка оборонного призначення. Серед іншого, там виготовляли найновіші в СРСР мікроконтролери та мікропроцесори – серце і мозок комп’ютера. Там він особисто, як кажуть, "з нуля" розробив на базі такого контролера перший і, на жаль, останній, на 100 відсотків вітчизняний електронний тонометр для вимірювання артеріального тиску. До отриманої спеціальності вже самотужки довелося долучати ще одну – програміста, тут в нагоді стало хороше знання англійської. Тепер Андрій володіє вісьмома мовами програмування та кількома наборами програм для них, які називають фреймворками.

Після розпаду Союзу "Родон" почав згортати виробництво, електронна промисловість України "спочила в Бозі", й молодий фахівець з автоматики й телекомунікацій повернувся до Коломиї. Влаштувався на роботу в щойно відкриту друкарню ім. Шухевича, де впроваджували комп’ютерну поліграфію, на той час в області це було єдине таке підприємство. Освоював нове для себе ремесло комп’ютерного дизайнера-поліграфіста. Виявилося, що цей фах, окрім знань в електроніці та програмуванні, потребував ще й творчого підходу. Отож, довелося не без допомоги спеціальних посібників відкривати в собі ще й задатки художника-дизайнера. Паралельно, на просьбу редакції районної газети "Вільний голос", яка переходила на комп’ютерну верстку, Андрій налаштував і запустив там у роботу комп’ютерний комплекс.

Доброго комп’ютерника потребували скрізь, тим більше – не самоучку, а професійного. Влаштувався на роботу викладачем комп’ютерних дисциплін та електроніки до Вищого профтехучилища №14, де до цього налаштовував комп’ютери, працюючи у фірмі, яка їх збирала. Трохи працював у газеті "Коломийські вісти" – верстав сторінки. Тепер, не полишаючи роботу в училищі, повноцінно віддає себе дизайнерському оформленню й верстці газети "Дзеркало краю".

Мало хто нині знає, що Андрій Гнатюк, залишаючись перманентно непублічним, стояв біля витоків комп’ютеризації нашого міста.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК