ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

header-ad

Де ходили Гомер і Сократ: грецькі враження артиста з Коломиї

Нещодавно заслужений артист України, письменник-гуморист  Микола Савчук з Коломиї виступав на Святі матері у Греції. Своїми враженнями від зустрічі з українськими заробітчанами та столиці Еллади він поділився з Дзеркалом краю.

Дістатися з України до Греції наземним транспортом вельми непросто. Спочатку долаємо наші "знамениті" шляхи на Чернівці, потім заповолі рухаємося через постсоціалістичні румунські міста й особливо гальмуємо в самому Бухаресті, де проблемний відтинок дороги забирає понад годину часу. Відтак переїжджаємо серединну Болгарію, звиджуючи бідні й занедбані села, велику Софію та гарні гірські краєвиди. Врешті в’їжджаємо в Грецію, де колеса нашого бусика торкаються справжньої європейської дороги. Хоча ще перед нашою подорожжю давній приятель о. Андрій Твердохліб попереджав, що ми потрапимо більше до Азії, ніж до Європи. В чому ми незабаром і переконалися.

Грецькі ландшафти милують око: бачимо різні гори й різну рослинність, а також великі води — озера й море. Переїжджаємо знамениті грецькі курорти, які вважаються найдорожчими в Європі. Намагаємося щось второпати з грецьких написів і згадуємо, що давньогрецька мова дала основу латиниці й кирилиці.  Ба більше, ту мову колись знали коломийські гімназисти, хоч і неохоче її вивчали. Але тепер панує новогрецька мова, вельми самобутня і складна. Однак згодом ми довідалися, що більшість українських заробітчан у Греції незле її опанували, а дехто навіть так, що працює в грецьких мас-медіа, на пристійних фірмах.

Власне,  ми з народним артистом України Богданом Сташківим та колегами їдемо на запрошення українського товариства "Берегиня" й нашої греко-католицької церкви виступити з концертом на Святі матері.

Їдемо до Афін, або, як правильно треба вимовляти, до Атен. Так-так, до того знаного на весь світ міста, яким ходили визначні філософи й науковці, полководці й архітектори і яке назвали на честь богині Атени (Афіни). Тут жили люди, які заклали основи Західної цивілізації: демократії, права, культури, мистецтва. І залишили по собі таку велику матеріальну й духовну спадщину, що ними вже друге тисячоліття захоплюються земляни. Тут також започатковані Олімпійські ігри в м. Олімпії на честь Зевса Олімпійського, які відбувалися щочотири роки в червні впродовж п’ятьох днів.



Однак Афіни нас дещо розчаровують. Ми потрапляємо у велике місто, розкидане, без звичного для європейських країн центру з ратушею чи костелом. Якщо людність Греції складає понад 10 мільйонів, то в столиці живе майже 5 мільйонів. До того ж, нас попереджають, що Афіни входять до лідерів європейських міст за крадіжками і радять остерігатися на вулицях, бо гроші можуть витягти з кишені навіть під час ходи...

З історії відомо, що понад чотири століття над греками панували турки і залишили по собі багато наслідків. Це й смагляві типи людей, це й музика, це й побут. Порядку тут значно менше, ніж в інших європейських країнах. Щодо кухні, то нам розповіли цікавий випадок, коли за столом з греками українець похвалив турецьку халву. Після цього більшість старших гостей підвелася й вийшла, а один молодший грек пояснив нашому, що халва — це не турецький харч, а балканський. Як і пахлава та лукум. Одне слово, про турків тут недоречно згадувати, греки на підсвідомому рівні бояться їх і ненавидять. Розповідають, що коли рік чи два тому в Афінах відбувався парад з літаками й залпами, то старше покоління в паніці ширило столицею чутки, що наступають турки.

Історія кожної нації має свої особливості, злети й падіння. Греки пережили свій зеніт слави ще до нашої ери, а потім було римське панування і важке та тривале турецьке. Здається, що після Стародавньої Греції нова Греції не спромоглася на жодні великі досягнення і живе більше славою своїх предків. Та й ідентичність їхня, крім мови, зберігається хіба що в сувенірах та музеях.

Бути в Римі й не побачити Папу Римського — це те саме, що бути в Атенах і не побачити Акрополь. Тому нас кортить туди, на всесвітньовідому вершину прадавньої цивілізації, і 10 травня наша мрія здійснилася. Заплативши по 20 євро за квиток, ми добуваємося мармуровими сходами на колишній духовно-ідеологічний та мистецький центр еллінів. Тут, наче в мурашнику, одні туристи спускаються, інші — долають сходинки вгору. Поволі перед нами відкривається вражаюча навколишня панорама грецької столиці, яка перснем облягає Акрополь. А тоді, до нашої ери, тут росли зелені гаї й ліси і навіть гора навпроти, яку видно здалеку називалася Вовча, бо там тоді завивали сіроманці. Під нами — велетенський амфітеатр, де сиділи на холодних мармурових лавах глядачі, а перед ними виступали лицедії. Греки подарували світові театральні закони, їхні драматурги залишили свої трагедії й комедії, які дотепер грають майстри сцени.

На Акрополі біля Партенону

А ось і знаменитий Партенон (Парфенон) — храм грецьких язичників, які вірили в Зевса, Посейдона, Діоніса, Арея, Афродіту та інших античних божків. Це пам’ятник перемоги греків над персами, уособлення могутності Давньої Греції, який стоїть на висоті 150 м над рівнем моря і проглядається з різних боків на великій відстані, з моря. На мить уявляю, яке враження він справляв на давню людину, як було приємно до нього зайти спекотної пори, хоч важко уявити як виглядала в ньому велетенська статуя богині Атени (Афіни), яку виготовив Філій з золота й слонової кістки. Озираючись навсебіч, пробую нагадати назви різних стилів колон — доричний, іонічний, корінтський. А он там знамениті шість мармурових каріатид-дівчат храму Ерехтейона.

На Акрополі біля храму Ерехтейона

Ми тут досхочу фотографуємося і вважаємо, бо під ногами ковзьке каміння, яке впродовж століть шліфують такі, як ми відвідувачі цього надзвичайного місця. До слова, щорічно понад 15 млн. туристів з цілого світу приїжджають подивитися на давньогрецьку минувшину.

Задивляючись у далину, думаєш, які відстані мусило долати перське військо сушею й морем, аби дістатися до Еллади, тобто з території теперішнього Ірану аж до Греції. І, власне, заради чого? Аби повбивати своїх і чужих людей, пролити море крові та підкорити собі чужі землі, награбувати золота-срібла, здобути рабів. Ідея доволі жорстока й давня і, на жаль, вона виявилася надто живучою. У наші часи, як бачимо, також існують правителі й народи, які готові пролити море крові, посіяти сльози й смуток, аби задовольнити свої загарбницькі кровожерливі ідеї.

Спустившись з Акрополя, ми швидко добуваємося на нижчий пагорб Арес, де засідав найвищий судовий орган Стародавньої Греції Ареопаг. Там вершилися великі й, мабуть, не завжди справедливі справи. А ще там збиралися поети й філософи та дискутували про сутність життя і людини. Згодом сюди до них вчащав апостол Павло, дискутуючи з грецькими язичниками та поширюючи християнську віру на цьому півдні Балкан. І християнство перемогло. Тому дуже доречним є наше українське товариство на Аресі на чолі з митрополитом УГКЦ Володимиром Війтишиним та з отцями Андрієм і Віталієм...

На пагорбі Арес (посередині — митрополит УГКЦ Володимир Війтишин)

 

***


Мешкали ми в передмісті Афін. Ми знайомимося з містом і бачимо, що воно не таке впорядковане, як скажімо австрійське чи німецьке. По хідниках важко ходити, оскільки вони засаджені деревами. А на них ростуть пальми, помаранчі, лимони та інші відомі, а здебільшого невідомі нам плоди та квіти.  Будівлі мають балкони, які захищені від палючого сонця тентами. Широко використано мармур та інші породи каменю, які віддають свою прохолоду в спекотні літні дні. Типова південна картина...


         Море, на жаль, ще захолодне. Пляж тут доступний, а заодно невпорядкований. До того ж ваш спокій постійно порушують різні особи, які пропонують наїдки, напої, масажі та різні витребеньки.

Побувавши на Службі Божій у нашій церкві святого Миколая на Ахарнон, 246, ми знову опиняємося ніби вдома.

На фото: Митрополит УГКЦ Володимир Війтишин (праворуч) і настоятель церкви св. Миколая УГКЦ в Афінах о. Андрій Твердохліб.

Службу очолює наш митрополит Володимир, а після Служби ми знайомимося з нашими краянками, з сестрами василіянками та йдемо вечеряти до одного з найближчих ресторанів. За розмовою з о. Андрієм довідуємося, що в Греції живе й працює понад 30 тисяч українців — одні з них у столиці, інші — на островах, яких тут понад 2000.  Згодом, спілкуючись, з нашими людьми, довідуємося, що найважче знайти роботу чоловіками, адже в  Греції минув будівельний бум. Жінки, зазвичай, прибирають помешкання, офіси, дозирають старих і немічних. Є дівчата, які віддалися за греків і тут уже народили дітей. Наші люди скаржаться, що впали заробітки і пересічно вони тепер мають 700-800 євро на місяць, а це небагато, адже треба заплатити за харчі, помешкання, щось пожертвувати на українську справу й церкву, та надіслати гроші додому. Багато хто каже, що вертається в Україну, однак каже про це іноді роками, але не повертається.

На фото: катедральний собор Пресвятої Тройці Грецької католицької церкви, де є долішня, наша, греко-католицька церква св. Миколая

Наша церква гуртує українців, вони сходяться до неї і молитися, і спілкуватися між собою. На Великдень, як нам повідомили, святити паску приходить кілька тисяч осіб. Трапляються поміж них не лише українці-галичани, але й східняки, і молдовани, й окремі представники інших національностей, які сповідують східне католицтво чи православ’я. А після Великодня й Різдва третім великим святом, правда світським, є Свято матері. Власне цього року на нього й запросили мене та народного артиста України Богдана Сташківа. Відбувши перед тим урочисту Службу Божу в горішньому, грецькому, храмі, кафедральному соборі Пресвятої Тройці Грецької католицької церкви, ми готувалися до концерту.

Свято матері в Афінах

Розпочалася концертна програма довгим виступом наших талановитих аматорів, які створили тут різні ансамблі, гурти.



Вони співали про матерів та Україну, танцювати діти, лунали вірші.



Майдан біля церкви перед великою консисторією заповнили наші невтомні жінки, переважно у вишиванках, і було десь по чоловікові.

 



До мене підходять люди з Коломиї, Косова, Городенки. Радо спілкуємося, знаходимо спільних знайомих. Відчуваєш у наших людях щось неймовірно сильне й живуче. Скільки вони витримали випробувань, але вистояли!

На фото: заслужений артист України Микола Савчук

Наш виступ публіка вшановує бурхливими оплесками й вигуками. Плачуть, почувши пісні, сміються, почувши жарти. А потім ми майже годину знимкуємося. Я навіть подумав, що був колись гарний час, коли фотоапарат мав лише фотограф. Тепер у кожного в руці мобілка і тому наша фотосесія доволі довга. Але таке буває, можливо, раз у житті і тому мусимо це витримати. Наш виступ, наголошу, був тріумфальним і, можливо, доведеться його повторити...

На фото: народний артист України Богдан Сташків

Ну а наступні дні — знову теплий пляж і холодне море, походи за сувенірами, бо ж у Греції, як знаєте, є «Метакса», узо, туніки, халва, пахлава, лукум, оливки, сири і багато, багато сувенірів. До речі, у двох крамницях продавали їх українець з Закарпаття та українка з Кам’янця-Подільського.  Нашу гастрольну програму завершував щедрий обід в одному з узбережних ресторанів, на який нас запросили п. Марія з Городенки. Там, здається, подали на стіл усе, що мали в цьому закладі, і ми попробували того, що вже пробували і що ніколи не пробували і невідомо чи ще колись скуштуємо.

Нарешті, наша грецька подорож підійшла до кінця — ми спакувалися, попрощалися, роздякувалися і рушили знову знайомим маршрутом через Болгарію й Румунію на Україну. Нам, Богу дякувати, стелилася щаслива дорога. Треба б ще раз повернутися до Греції, бо там є ще на що подивитися...

АВТОР: Микола САВЧУК, заслужений артист України

 Коломия — Атени (Афіни)