В Україні є музей-дача "Подалі від ближнього" під Луцьком, який створив письменник-сатирик, майстер іронізмів Василь Простопчук. Правда, його мають змогу оглянути лише гості власника. Також існує жартівливий музей-корчма "Деца у нотаря" Павла Чучки. Там, при в'їзді до Ужгорода, люди мають змогу попоїсти, а водночас досхочу насміятися. Спробу музею гумору зробили і на Вінниччині. Микола Савчук підтримує стосунки зі схожими за тематикою музеями у Болгарії, Іспанії, на Кубі. Свого часу власник "Веселої оселі" мав на меті знайти колекціонерів сміхової культури, проте безуспішно. Тому коломийський гуморознавець вивчає все самотужки. За його словами, тематика є надзвичайно складною, адже є багато сувенірних речей, назва чи авторство яких невідомі. З цього випливає найбільша проблема "Веселої оселі" – укладення каталогу всіх предметів, які є у музеї гумору. Більше того – сфотографувати їх. Наразі Микола Савчук склав каталог бібліотеки гумору, сатири й карикатури. За тематикою це найсильніша бібліотека в Україні. Зібрано майже 1200 українських книжок та альбомів і майже 400 томів іншими мовами, і це ще без часописів. "Є в моїй книгозбірні й рідкісні видання. Для мене це безцінні скарби, – зізнається власник музею. – Найстарішим, отже й найвартіснішим, є гумористичне коломийське видання "Кропило" з 1869 року. Маю 4 числа цього унікального локального періодичного видання, причому одне з них відсутнє в провідній львівській бібліотеці". А є ще в Савчуковій збірці знамениті "Зеркало" і "Комар" з 19-го століття – вершина української гумористичної періодики того періоду. А ось неперевершені львівський "Комар" 1930-х та діаспорний "Лис Микита". Є майже всі номери торонтонського "Всесміху" за 1991 – 2011 рр., у якому друкували веселі твори Миколи Савчука, і стос довголітнього радянського журналу "Перець", у якому здебільшого висвітлювали соціальні теми і люто боролися проти Америки та українських буржуазних націоналістів. Окреме місце серед усіх журналів і газет посідає закордонна гумористично-сатирична періодика: німецькомовна, чеська, словацька, польська... А де, крім Музею гумору в Коломиї, ви побачите смішні українські банкноти, візитівки, календарики і навіть кілька різновидів гральних карт з шаржами на відомих українських політиків?! Найцікавішими, а водночас і найдорожчими роботами в музеї є скульптурки, зокрема з Італії й Франції. Втім, це й не дивно, адже у галузі сміху ці країни вели і ведуть перед. Майстер таких фігурок, найкращий скульптор сюжетних жартівливих сценок – уродженець Італії Ґвілермо Форчіно. Він створив понад 60–70 таких композицій і портретів, дві з яких прикрашають музейні полиці. [caption id="attachment_70577" align="alignnone" width="1366"] Скульптурки італійця Ґвілермо Форчіно[/caption] Серед українських майстрів, яких, на жаль, не дуже густо, є два високого рівня скульптори – киянин Сергій Алєєв, який створив галерею скульприкатур на відомих кінокоміків, і народний майстер Микола Вакуленко з Полтавщини, який виготовляє фігурки дідусів і бабусь та літературних персонажів. Побачити їхні роботи можна у веселій оселі коломийського колекціонера. "Щоб виготовити такі смішні фігурки, треба мати ідеї, з якими у нас, варто визнати, серйозні проблеми. Легше вкрасти ідею, чи, як м'яко кажуть, "запозичити". Більше того, треба ще володіти технологічними знаннями, вміти якісно зробити річ, предмет. На жаль. не лише в гуморі й мистецтві, але й в усьому ми щодо ідей відстаємо від передових держав", – розповідає Микола Савчук. Аби уважно роздивитися всі експонати, здається, не вистачить і днини. На стіні впадають у вічі постери з відомих кінокомедій. Обидва, – великоформатний, з Чарлі Чапліном, і меншого розміру, з Альберто Сорді, Микола Савчук придбав у Болоньї. А кахлину-сувенір з італійським кінокоміком Тото йому подарувала одна з наших заробітчанок. До послуг відвідувачів велика відеотека зі світовими ліцензійними кінокомедіями, ба навіть є й кілька наших, українських. Натомість багато є аудіоальбомів українських виконавців. Власник каже, що короткі кінокомедії залюбки переглядають відвідувачі-діти, хоча й старші люблять посміятися з Луї де Фюнеса, Фернанделя, містера Біна, Бені Гіла і Юрія Нікуліна. Відвідувачі музею мають можливість придбати жартівливі листівки, а також Савчукові гумористичні видання. Не можливо оминути цікавого баварського годинника, який є жартівливим втіленням відомого німецького прислів'я "У Баварії годинники ходять інакше". Облік часу на ньому проти годинникової стрілки. Поруч ще один годинник – зі смішними обличчями, які показують емоції людини впродовж дня. На окремому столику розкладені цікаві тримачі пляшок і кілька кривих пляшок та чарки. Цей куток Микола Савчук називає "алкогольною добою".

У кімнаті українського сміху бачимо жартівливу карту України, кілька тематичних стендів, список найсмішніших українських прізвищ і сіл.

"У 2013 році ми оголосили конкурс на найсмішнішу назву українського села. Після опитування ми визначили переможця: село Зуботрясівка Дніпропетровської області", – згадує Микола Савчук. Приваблює величезний пластиковий портрет-шарж ґеніального карикатуриста Едварда Козака, або ЕКО. Про нього казали, що "він той, який не дозволяє нам відійти від нас самих". За силою свого таланту ЕКО досі стоїть поряд зі світовими майстрами смішних малюнків. Поруч на стіні "Бежукіана" – 6 карикатур і шаржів Ігоря Бежука.