Особливе місце серед чоловічих українських танців належить ритуальному військовому танцю «аркан», який танцювали опришки - учасники селянського повстанського руху на Західній Україні, XVI - перша половина XIX ст.

         Танець мав на меті перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна: ХТО НЕ ВИТРИМУВАВ І РОЗРИВАВ РУКИ, ТОГО ПРОГАНЯЛИ З КОЛА. Вірогідно, аркан був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних дій, надихав, давав силу, енергію, піднімав бойовий дух.

      Також аркан був елементом обряду посвячення гуцульського двадцятирічного хлопця у легіні. Після участі в ньому хлопець здобував право танцювати, носити бартку (топірець) і підперезуватися широким паском, тобто ставав потенційним опришком.

      Аркан має дві групи рухів:

а) «прибий» і «зміни»

б) «підківка», «тропачок», «гайдук» (перша властива тільки аркану, друга є і в коломийкових танцях)

В аркані має бути лише «жива» музика.

Аби її відчути, треба налаштуватись на хвилю живого ритму, увійти в своєрідний транс. Лише так можна повністю віддатись руху: спочатку «народитись» з арканом, а в кінці «померти» під мелодію, що затихає. Звісно, такий ритуальний танець міг відбуватись лише просто неба — ближче до Сонця.

Горяни сходилися докупи — повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину... Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим так званий солярний (сонячний, вогняний) знак. Коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще... Шкода, ніхто з дослідників не вказує, який момент був тією точкою екстазу, що дозволяла енергії нарешті вирватися назовні, а колу розпастися, "заспокоїтись".

       Традиційно аркан танцюють зімкнутим колом або півколом із топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатських областях.