Минулого тижня мені випала унікальна нагода поспілкуватись з людиною-легендою – Ніком Вуйчичем. Я кілька годин провів з ним як волонтер, перекладаючи його зустрічі з пацієнтами в медичних закладах. Всі, хто цікавиться цією людиною, її надихаючою історією життя та філософією, самі вже чули або читали його ключові меседжі. Я ж спробую сформулювати якісь особисті висновки і спостереження, які вважаю корисними для себе та для усіх своїх друзів, знайомих та незнайомих, хто має проактивну життєву позицію, відносить себе до категорії активістів чи просто до небайдужих громадян. Це щось таке, чому, на мою думку, нам варто повчитись у громадського активіста Ніка Вуйчича – засновника благодійного фонду, майстра адвокації та видатного спікера сучасності.

1. Нік просто дуже класна, відкрита, позитивна людина, з якою хочеться робити все – працювати, дружити, пити каву, засновувати бізнес, придумувати міжнародні проекти чи смішні безглузді історії... Він має якусь ідеальну комбінацію гострого розуму, широкої ерудиції, чітких і зрозумілих етичних стандартів та цінностей, комунікаційних навичок, розвиненого емоційного інтелекту, здатності чути і бути почутим. Плюс, він має височезну самомотивацію і працездатність. От таких людей, як він, насправді дуже бракує цій країні і цьому світу, і цьому варто повчитись у цього хлопця. Таким повинен бути справжній громадянин та активіст. Будь як Нік! ;-)​
2. У Ніка феноменальне почуття гумору, і це було помітно з його виступу на стадіоні в Києві та з будь-якого відео на Youtube. Він щиро насміхається над своїми фізичними вадами, показуючи, що він справді сильніший за обставини і що кожен з нас має право і можливість бути сильнішим за обставини. Сміх – один з проявів цієї сили, один з інструментів подолати страх. Якщо ми над чимось сміємось, ми цього вже не боїмось. Сміятись над власними невдачами, вадами чи навіть над неминучою власною смертю – це нормально для сильної людини. Сміятись над цим усім, щоб спокійно рухатись далі.
3. Коли спілкуєшся з Ніком чи коли слухаєш його виступ зі сцени, вже після перших хвилин забуваєш, що він "якийсь не такий", бо насправді він значно більш "такий", ніж ми усі. Окрім перелічених вище характеристик, у нього є те, чого так бракує більшості людей у сучасному західному світі, куди я, безумовно, відношу Україну. Це внутрішня цілісність – те, що англійською називається integrity. Його тіло неповне, але його серце, душа, дух, розум – це все перебуває в якійсь чарівній цілісності, повноті, він є дивовижно цілісною особистістю. Це одразу відчуваєш, коли бачиш його зблизька, у непублічних ситуаціях, коли з ним розмовляєш. Він дуже чесна, щира людина, він живе в гармонії з собою і зі світом. І цьому у нього теж варто повчитись усім, хто має руки і ноги. Хоча досягнути цього дано не всім.
4. Коли ми з Ніком побачились в київському готелі "Інтерконтиненталь", я коротко представився, сказав, що я його волонтер-перекладач, і щиро подякував йому, що він прилетів до України. На це він усміхнувся, дуже коротко і щиро сказав "Nice to meet you Viktor, give me a hug!". Я охоче його обійняв, потім в кінці ми ще раз обійнялися на прощання. Він обіймався з пацієнтами війського шпиталю, з онкохворими дітьми, декілька разів – з Ольгою і Надією, організаторами його візиту. Він навіть обійнявся з перекладачем на сцені "Олімпійського". За цей день він багато разів казав, що він їх всіх любить. Це дуже приємно і позитивно, бо це щиро. Обійматись з друзями і казати людям, що ви їх любите (якщо це справді так) – це гарна звичка, яка поширює добро. Ось мій ще один урок від Ніка.
5. Нік, безумовно, дуже мотивує та надихає тих, хто цього потребує, – людей без кінцівок, з іншими фізичними вадами або ж, скажімо, пацієнтів дитячого онкологічного відділення. Хворі на рак дітки щиро сміялись над його жартами і дуже тепло його обіймали, дякували, навіть подарували квіти. Але, крім цієї місії, подорожуючи по світу, Нік робить й інші справи – він думає і працює над системними причинами проблем, від яких потерпають ці всі люди. Він працює з урядами і громадськими організаціями, змінюючи державні політики стосовно інвалідів. Він дуже багато і активно працює над проблемою переслідування і психологічного насильства в школах (bullying), яка дуже поширена в США, Австралії та інших країнах. Це дуже цінно – допомагати іншим подолати проблеми і складні ситуації, але водночас треба не забувати працювати над системними причинами, щоб ці проблеми у майбутньому значно зменшились у масштабах, аж до повної ліквідації. Це ще один мій урок від активіста Нікка Вуйчича.

Під час особистого спілкування Нік поставив мені декілька запитань. Одне з них досить неочікуване: як українці використовують інтернет для якихось соціальних цілей. Я розповів йому про величезний волонтерський і фандрайзинговий рух після початку військової агресії Росії. До речі, у розмові я так це і назвав, "Russian Invasion", і він не перепитав і не мав заперечень стосовно термінології, очевидно, це цілком збігається з його оцінкою. Я розповів, що на початку війни Україна, по суті, не мала боєздатної армії: техніка була несправна, склади порожні, системи постачання неефективні, фінанси відсутні. І як в цих умовах буквально за лічені тижні наш народ самоорганізувався: частина пішла волонтерами на фронт, а інші забезпечували їх всім необхідним, спочатку замінивши, а потім перебудувавши державні системи постачання армії. Я розповів про децентралізовані волонтерські мережі постачання бронежилетів та кевларових касок, наборів першої допомоги, про передачу на фронт тисяч повнопривідних автомобілів та мільйонів літрів пального, про ремонт волонтерами бронетехніки та літаків, про лікування та протезування поранених і так далі. Його це все глибоко вразило, він не знав про це все. Він навіть згадував про це у своєму виступі на стадіоні, кажучи, що українці чудово знають, як допомагати самим собі, не чекаючи чогось від уряду, і що це дуже цінна риса. Мені здалось, що не лише Нік надихнув нас своїм візитом, але і Україна надихнула його також. І ще він пообіцяв, що обов'язково повернеться. Тож до зустрічі, велика Людино! 11.04.2016, м. Одеса Автор фото - Катерина ХУДЯКОВА P.S. Щиро дякую організаторам візиту – компанії "Olerom" та Благодійному фонду Богдана Гаврилишина – за цю унікальну можливість поспілкуватись з Ніком Вуйчичем. Віктор Загреба, Курс