IV. ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Принцип телебачення винайшли ще наприкінці ХІХ ст. Відтоді почався його розвиток, до якого причетні шотландський винахідник Д. Л. Берд, американець В. К. Зворикін, український винахідник Б. Грабовський, угорський інженер К. Тіганий, американець Ф. Фарисворт та інші. Регулярне телебачення з’явилося в Німеччині 1935 р., а незабаром – у Великобританії. Від 1950-х почався бурхливий розвиток телебачення в СРСР і в т. ч. й в Україні. У 1951 р. створено телецентр у Києві. Від 1978 р. в СРСР почалася ера кольорового телебачення.

До 1951 р. в СРСР існував лише один телеканал – московсько-ленінградський, відтак були два телеканали, три і т. д. Українське телебачення почало свою історію 20 січня 1965 р. в Києві. Коли в нашій хаті 1966 р. спалахнув екран, а це був телевізор «Весна-3», то працювали тільки два канали: 12-й – центральний, московський, і 6-й – республіканський, київський. Тому треба було перемикати і цокати спеціальною ручкою. Згодом телемайстер зробив так, що канал перемикався один за одним і це економило час. Пригадую, що наш невеличкий телевізор мав дуже добру різькість і чіткість. Відтак в телефір виходила й Чернівецька студія телебачення, яка була в нас доволі популярна, особливо за передачу «Сяйво». Ця передача транслювалася в останню середу місяця і завжди закінчувалася якимось гарним фільмом чи фільмом-виставою. Особливо ми раділи, коли бачили на екрані нашого краянина, рідкісного під ту пору працівника телебачення з наших місцевих людей, Василя Селезінку з с. Спаса.

Ну а віднедавна почався період супутникового й цифрового телебачення.

З виникненням телебачення змінився триб життя. Відтепер люди зі своїх 24 годин, призначених на добу, вже тратили кілька годин на те, щоби посидіти й подивитися на диво-коробку. Відповідно в цей час одні фізично не працювали, інші не вчилися, треті не досипали. Внаслідок порушення традиційного укладу життя виникали суперечки між поколіннями, сварки в хатах і квартирах. А що вже казати про комп’ютерну реальність...

Телебачення стало потужним інформаційним інструментом для російщення українців та інших народів СРСР, нав’язуванням їм інших орієнтирів і цінностей. Це комуністичній владі вдавалося, оскільки в Москві зосереджувалися провідні митці народів СРСР, талановиті режисери й сценаристи та великий ідеологічний апарат. 

***

Місцеве коломийське телебачення зародилося в період Незалежності України, на поч. 1990-х. Хоча перша ініціатива надійшла від директора Коломийського центру науково-технічної творчості молоді Ф. Неймана ще на поч. 1990 р. Мова йшла про кабельне телебачення, яким планували охопити все середмістя. За під’єднання абонента до кабельного телебачення платили 70 крб., а щомісячна абонплата становила 5 крб. В ефір планували виходити від 19. 00 до 24. 00, а відтак від 7-ї ранку до 12-ї дня. А 1 травня 1990 р. вийшла в етер перша телепередача, яка розповідала про відзначення радянського свята – 1 Травня в Коломиї. Другого травня демонстрували концерт на замовлення та художній фільм. Спочатку до кабельного телебачення під’єднали 300 абонентів. Цим телебаченням опікувався Коломийський міськрайонний комітет ВКЛСМ. Працювали чотири творчі й чотири технічні працівники, головний редактор – Ольга Корбутяк.

Внаслідок розпаду СРСР, ідеологічна сфера, до якої належать засоби масової інформації, чи мас-медіа, отримали право вільного й різнобічного розвитку.

У 1992 р. при торгово-технічному центрі «Електрон-сервіс» (керівник Федір Аннюк) була створена телерадіокомпанія «Гуцульщина», яка проводила ефірне телебачення. Загальний час ефіру становив приблизно 10 годин. Місцева періодика публікувала програму передач коломийського кабельного телебачення. У ній переважали художні й мультиплікаційні фільми та місцеві новини.

Телепередачі могли приймати ті телеглядачі, які мешкали в радіусі 10 км від міської ратуші, повернувши свою дециметрову антену в бік ратуші. Ефірне телебачення могло приймати 35 програм через космічний зв’язок. Головним інженером працював Василь Дем’янюк. Через чотири роки ТРК «Гуцульщина» припинила своє існування.

У 1996 р. Коломийська міська рада (голова Ігор Довганюк) створила сектор радіо і телебачення при міському відділі культури, а згодом – телерадіокомпанію «Коломия». Містилася на вул. М. Грушевського, 1А (на другому поверсі колишньої пожежної частини).

ТРК «Коломия» співпрацювала з обласним телебаченням «Галичина» і з телеканалом СТБ. Транслювала цілодобові власні та ретрансляційні передачі на Коломию і Коломийський район, на частину Городенківського, Косівського і Снятинського районів Івано-Франківської області. Існувала низка рубрик: «Актуальне інтерв’ю», «Наше здоров’я», «Наші вітання» та інші; була програма для дітей, яку він М. Михайлинин; авторські програми, практикувався прямий етер. Від 1997 р. щоденно подавали місцеві новини «Панорама краю». Працювали: директор Дмитро Попадюк, головний редактор Галина Ганцяк, журналісти Галина Досин, Марина Карасьова, Олег Березюк, Тамара Приходько, випускові оператори Ігор Борисевич, Тарас Піддубрівний, Сергій Попадюк, Анатолій Олещук та інші. На поч. 2000-них телерадіокомпанія «Коломия» припинила своє існування.

У 2002 р. створено Коломийську телерадіокомпанію НТК. 

***

Перші телевізори з’явилися в Німеччині й Великобританії. До Другої світової війни німці вже мали 1600 телевізорів, а британці – 19. 000.

У СРСР телевізійне виробництво набрало розмаху від 1950-х. Першими були кінескопні чорно-білі телевізори. Зокрема, в Україні продукували такі марки: «Весна» (Дніпропетровськ), «Верховина» (Львів), «Огонек» (Львів), «Березка» (Харків), а також «Рубин», «Рассвет», «Рекорд» та інші. До цих телевізорів продавали і кольорові фільтри, які створювали враження кольорового екрана.

У 1980-і в СРСР почали виготовляти кольорові телевізори: «Електрон» (Львів), «Березка» (Харків), «Славутич» (Київ), «Фотон» (Сімферополь). Особливою популярністю користувалися марки «Горизонт», які виготовляли в Мінську і які мали японський кінескоп фірми «Тошіба», а також «Электрон Ц-382». Виробники створили і портативний телевізор «Ровесник».

Згодом з’явилися рідкокристалічні, плазмові та світлодіодні телевізори.

Що ж такого цікавого було на радянських телеекранах? У 1960-і – 1970-і ми споживали переважно російськомовний телепродукт, зокрема молодь дивилася КВН з її головним ідеологом О. Масляковим, «Нумо, хлопці!» («Ану-ка, парни!»), «Нумо, дівчата» («Ану-ка, девушки»), «Пісня року» («Песня года»), «Алло, ми шукаємо таланти» («Алло, мы ищем таланты»), Кінопанорама; старше покоління – пісенний «Голубий вогник», сатиричний «Кабачок 13 стільців» («Кабачок 13 стульев»), Клуб кіномандрівників (Клуб кинопутешествий) з В. Шнейдеровим, Міжнародна панорама (Международная панорама); діти – щонедільний «Будильник», цікаві німецькі змагання «Роби з нами, роби, як ми, роби краще за нас», «У світі тварин» («В мире животных»), «В гостях у казки» («В гостях у сказки»). З-поміж скромних українських передач пригадуються пісенні «Українські вечорниці», дитячі «Катрусин кінозал» та «На добраніч, діти!». Ясна річ, що комуністична влада розглядала телебачення насамперед як ідеологічну зброю, а вже відтак як розважальну та пізнавальну.

У 1960-і – 1970-і на телеекранах постійно демонстрували радянські кінофільми, а також кінострічки країн соціалістичного табору. Шедеври світового кіно, звичайно не всі, можна було переглянути в кінотеатрах. Невеликі серіали показували під час шкільних канікул: «Капітан Тенкеш» (Угорщина), «Пригоди Марека Пеґуса» та «Пан Самоходик і тамплієри» й особливо «Чотири танкісти і пес» (Польща). Для старшого віку були серіали «Ставка більша за життя» (Польща), «На кожному кілометрі» (Болгарія) і радянські: «Ад’ютант його величності», «Шерлок Холмс і доктора Ватсон», «Довга дорога в дюнах» (Латвія), «Береги» (Грузія), екранізовані твори російських письменників «Тихий Дон», «Угрюм-ріка», «Вічний поклик», «Місце зустрічі змінити не можна», «Сімнадцять миттєвостей весни» та інші. З-поміж українських глядачі любили «Сватання на Гончарівці», «Тіні забутих предків», «Анничку», «Камінний хрест», «Вавилон-ХХ», фільми-вистави «Вовчиха», «Фараони», «Мартин Боруля» та інші. Треба визнати, що якість гри тодішніх кіно- і театральних акторів була значно вищої якості, ніж гра сучасних російських і українських майстрів кіно й театру. 

***

Для ремонту телевізорів і радіоприймачів у Коломиї організовували радіотелемайстерні. Першу таку у другій половині 1960-х відкрили на розі теперішніх площі Відродження і вул. Театральної. Нею керував Любомир Круль.

(Далі буде)

Микола САВЧУК