***
Майже в кожній хаті чи квартирі на Коломийщині в період СРСР було встановлено абонентський гучномовець, або радіоточку-приймач, який називали «колгоспником», а неофіційно – «брехунцем». Згодом з’явилися потужніші, трипрограмні, приймачі, а відтак і п’ятипрограмні. Ці «колгоспники»/«брехунці» були різної форми, кольорів і марок: «Донбас», «Черемшина», «Маяк», «Аврора», «Эра» та інші. Таких радіоточок на поч. 1990-х в Україні нараховувалося 19 млн., а на Коломийщині – понад 40 тисяч. Станом на 1 січня 2018 р. в нашому місті й районі офіційно зареєстровано лише 314 радіоточок. Невідомі сили докладали зусиль, щоби знищити дротове радіо, яке відтепер служило вже не Москві, а Українській державі. Ще в 1960-і на стовпах були вмонтовані гучномовці, які по селах називали «баняками» і через які також передавали різні новини, а вболівальники слухали футбольні матчі за участю київського «Динамо». У 1980-і в Коломиї проклали окрему лінію оповіщення та встановили гучномовці для повідомлення різних сигналів тривоги, а також у певні дні й години передавали новини. Голосники-гучномовці монтували і на спеціальні машини, які, наприклад, озвучували виступи аматорів перед трудовими колективами, паради чи інші масові заходи. Згодом, у 1980-і, на автомобіль встановили потужну підсилювальну апаратуру «Авіа», яка обслуговувала масові заходи в місті й районі, а також в інших областях. Коли 2007 р. передовий коломийський радіовузол демонтували, то «Авіа» передали до Івано-Франківська.***
Багато громадян мали лампові радіоприймачі, які ловили різні радіохвилі. Слухали й заборонені радіопрограми з-за кордону («Свобода», «Голос Америки», радіо «Ватикан»), які радянська влада намагалася заглушити. Старше покоління пригадує радянські радіоприймачі з російськими назвами: «Родина», «Рассвет», «Искра», «Минск», «Балтика», «Беларусь», українські «Харків», «Дніпро» та інші. Великою популярністю користувалася марка «VEF/ВЭФ», яку продукували в Ризі (Латвія). Узагалі ж в СРСР випускали понад 500 марок і моделей радіол і радіоприймачів. Згодом почали продукувати транзисторні приймачі, якими особливо захоплювалася молодь. Зокрема, популярними були вищезгадані прибалтійські моделі «VEF/ВЭФ». До Олімпіади-80 у Москві сконструювали портативний транзисторний приймач «ВЭФ Олимпийский».***
У період СРСР на Коломийщині існувало місцеве дротове радіомовлення – орган Коломийського міськрайонного комітету КПУ, районної та міської рад. Один з його засновників – працівниця газети «Червоний прапор» Клавдія Федорівна Василець. Передачі місцевого радіомовлення почались у березні 1961 р. Дикторами у 1960-і рр. працювали Галина Лупійчук, Клавдія Василець, згодом їм допомагали Юрій Линдюк та Володимир Романенчук. Упродовж 1981 – 1990 рр. радіомовлення очолював Богдан Тимінський. Свої програми вони записували на магнітофон («Тембр» та ін.), і цей запис приносили до апаратної РТВ у відділення зв’язку, звідки, після цензури, транслювали для радіослухачів Коломийщини. Один період радіомовлення містилося в кімнаті будинку, де тепер Музей історії міста Коломиї, згодом – у редакції газети «Червоний прапор» на теперішній вул. Є. Коновальця. Здається, 1990 р. коротко існувала радіостудія при першій національно-демократичній коломийській газеті «Агро». У 1991 р. організовано перше демократичне радіомовлення Коломиї. Створено інформаційний центр Коломийської міської ради (1991 р.), а при ньому радіомовлення, на якому працювали Лідія Безпалова та Олег Березюк. Воно функціонувало впродовж 1991 – 1994 рр. У 1994 р. створили сектор місцевого радіомовлення при відділі культури департаменту з гуманітарних питань Коломийської міської ради, яке проіснувало до 1996. Працювали на ньому згадані вище журналісти. У 1996 р. створено телерадіокомпанію «Коломия» при Коломийській міській раді, де було і телебачення, і радіомовлення. Вони містилися біля ратуші. При редакції газети «Вільний голос» працювало районне радіомовлення, яке очолювала Галина Сокирко. У 1990-і радіостудії існували при фірмі «Каскад» (диктор Микола Юрачковський) та при Коломийській єпархії УГКЦ (диктор Михайло Михайлинин). У січні 2002 р. створено радіо «Сяйво» 106,8 FM при Коломийській телерадіокомпанії «НТК». Нині це єдина радіостудія на Коломийщині. Щоправда, це вже історія іншого радіо...***
Радіогуртки існували в коломийських навчальних закладах, у станції юних техніків, у ДТСААФ.***
Голоси, пісні, музику відтворювали такі механізми, як грамофон (від 1887 р.), патефон (від 1907 р.) та електрофон (від 1950-х). Їх видумали європейські науковці та винахідники. Ще до Першої світової війни їх мали деякі коломийські містяни. Інформацію про ще одну музичну цікавинку я недавно виявив у коломийській газеті «Русская Рада» за 1909 р. Мова йде про невідомий нашому поколінню арістон. Отже ж, свого часу у відомого коломийського видавця, друкара і громадського діяча Михайла Білоуса служила бідна дівчина-сирота: допомагала вдома і в друкарні. З часом вона виїхали з Коломиї, але не забувала Білоусів, а коли одружувалася з поштовим чиновником, то запросила на весілля до с. Великої Кам’янки подружжя Білоусів, які мали бути на весіллі за батьків, та їхнього хворобливого сина Корнилія – за дружбу. Коломийські гості погодилися і поїхали на шлюб, взявши з собою й арістон. На тому весіллі коломийські гості запустили свій арістон, який заграв коломийку та інші мелодії. Як ви здогадуєтесь, арістон – це механічний музичний інструмент, різновид грамофона. Його винайшов науковець Пауль Ерліх у 1880-і рр. в Ляйпціґу (Німеччина). А вже через 20 років цю музичну скриньку мали деякі коломийці. На арістон накладали круглі картонні пластини з дірами-отворами різної величини, свого роду перфокарту, і тоді лунала мелодія. Були ті картонні платівки і з нашими коломийками. Звичайно, такі кружельця швидко сиріли й псувалися, а тому згодом віддавали перевагу іншим музичним скринькам та платівкам з довговічніших матеріалів. Згодом, уже в радянський період, випускали програвачі, в яких вмонтовували голосники. Вони були компактніші, мали більшу чіткість звуку. Власне це були електрофони. Далі з’явилися радіоли, які поєднували радіоприймач і програвач. У СРСР це були «Латвия», «Беларусь-62», «Минск-61», «Ригонда-102», «Люкс», «Волга», «Ангара», «Арфа», «ВЭФ» та українські «Промінь», «Зірка» та інші. А за ними – стереорадіоли та магнітоли. До них купували різноманітні платівки і по багатьох оселях слухали відомих радянських співаків та народні мелодії. Багату збірку патефонів, радіол, радіо й транзисторних приймачів, абонентських гучномовців та платівок має Музей історії міста Коломиї. [caption id="attachment_135272" align="aligncenter" width="1600"] У Музеї історії Коломиї можна побачити зблизька ці технічні раритети, які колись говорили, грали й співали в коломийських помешканнях[/caption] (Далі буде) АВТОР: Микола САВЧУК