Він телеведучий, відомий мандрівник, а тепер ще й рекордсмен книги рекордів України. Три дні Дмитро Комаров з командою провів в українському небі на борту невеликого літака. Ведучий програми “Світ навиворіт” Дмитро Комаров протягом 5 – 7 квітня встановив унікальний рекорд, облетівши всі області України, за винятком окупованих територій. До команди, окрім Дмитра, ввійшов коломийський військовий льотчик Ігор Табанюк, пілот Андрій Блінов та оператор програми “Світ навиворіт” Олександр Дмитрієв. Старт і фініш був у Коломиї. Щодня екіпаж охоплював по 11 - 12 аеродромів, не оминаючи навіть міста, куди важко потрапити з допомогою інших транспортних засобів. Дмитро Комаров розповів читачам “ДК” про свої враження, новий досвід і про себе, як людину, а не відомого мандрівника. - Як виникла ідея встановлення рекорду і чому саме з Коломиї стартували? - Ми з Ігорем Табанюком давно товаришуємо. Я саме був у Бразилії, коли він мені зателефонував зі словами: «Дмитре, є така ідея: після Бразилії зробимо рекорд, який ще ніхто не робив». Спочатку був план пройти повністю по периметру України, але зараз, самі розумієте, пройти весь периметр не вийде, тож це був би не зовсім рекорд. Ми почали думати, що можна зробити, щоб підтримати галузь авіації в Україні та придумали рекорд – максимальна кількість аеродромів в Україні. Задумка проста: потрібно показати, що в нас є аеродроми та ними потрібно користуватися. Вони сертифіковані, нормальні. В Коломиї взагалі приклад для всіх аеродромів, таких не надто багато: рівний асфальт – це основа основ, довга смуга – друга важлива умова. Тобто, є радіообмін, є диспетчер – це важливо. Тут уже можна здійснювати рятувальні, медичні, воєнні та будь-які інші польоти. Є смуга - отже можливостей у міста набагато більше. - Деякі коломияни в соціальних мережах обурюються тому, що ви не спілкуєтеся українською. Ви вважаєте себе патріотом?  - Я називаю себе патріотом. Спілкуюся російською мовою, бо я так звик, мене так виховували. Коли я спілкуюсь українською, то перекладаю в голові. Тому коли тема більш глибока, переходжу на російську. Це виправиться, але потрібен час. Я навчався в російській школі, в інституті викладали російською. Так склалося. Всі ми пам’ятаємо, що було спільне російськомовне минуле. Своїх дітей я віддаватиму тільки в українську школу, але коли вони з’являться – одному Богу відомо. - Ви не одружений. Розкажіть, чи маєте якісь плани щодо особистого життя. - Це дуже складно, насправді. Я - як моряк, як льотчик, - відсутній вдома. Наприклад, 203 дні я перебував у Бразилії. Тому, звісно, не кожна жінка таке витримає. Але я знаю, що все це вирішується там, зверху. - Чи запланували вже наступну експедицію? - Є 10 варіантів країн, з яких обираємо найбільш вдалий. Зараз у мене попереду два місяці монтажу Бразилії, буде дуже багато серій. Наскільки мені відомо, в нас 34 серії, вони будуть ще виходити й виходити. - У скільки обходяться ваші експедиції? - Це дуже великий діапазон цін: в Індії – одна сума, в Японії чи Бразилії – інша. Тобто, якщо взяти базис, то це – вартість подорожі трьох людей, що живуть досить скромно: я, оператор і місцевий гід. Квиток в середньому, куди б ти не летів, коштує 1000 доларів, а на місці - залежно від того, де знаходимося. Якщо це дике місце, джунглі, то проживання взагалі безкоштовне, в палатках. Якщо  великий мегаполіс – доводиться жити в готелях. - Дайте пораду людям, які хочуть подорожувати, як ви. З чого варто почати?    - Купіть квиток. Це – найголовніша порада. Особливо тут, у Карпатах, гріх скаржитися на відсутність подорожей. Ми пролітали Говерлу, там зараз снігу – більше метра, мороз. Туди можна піти й отримати відчуття, наче біля зменшеної копії Евересту. Насправді я починав подорожувати в Карпатах. Можу сказати, що моя біографія подорожей розпочиналася тут. У 2001 році я влаштувався на роботу в газету «Теленеделя». Моє перше відрядження було у Великий Кочурів. Там на Маланку були бої ведмедів: неодружені юнаки переодягалися ведмедями та билися батогами до крові. В нас – дуже глибока історія. В кожному костюмі, в кожній масці відчувається традиція, історія. Я був на карнавалі в Ріо-де-Жанейро. Порівняно з нашою Маланкою, вони - відпочивають. Масштаби набагато сильніші, але там усе одноразове. Тобто, минає карнавал у Ріо – ці гігантські конструкції, розміром як п’ять літаків, викидають. Команді видають до трьох мільйонів доларів на рік. Вони готуються, шиють костюми, а потім викидають. Головне, щоб зовні здалеку це все красиво блищало. А в Карпатах ти береш ту маску і бачиш, що їй може бути 50-100 років, її робив прадід, розмальовував своїми руками. Там, звісно, такого нема. - Які асоціації та враження від Коломиї? - Насправді, я – лижник, тому до появи програми «Світ навиворіт»   об’їздив усі Карпати на лижах: і Говерлу пішки, якщо «фрі райд», і Пилипець, Воловець, Піддубовець, Славськ, коли ще не було «Буковеля», Плай, Гемба, – словом, дуже багато. Тобто, в принципі, всі вихідні проводив у Карпатах, тому Коломию проїжджав, мабуть, сотню разів. Коломия – моя любов. - Які Ваші життєві пріоритети? - Досвід моєї роботи показує, що найголовніше в житті не матеріальні блага, а  емоції. Ми ніколи не шкодуватимемо про те, що не купили якусь нову модель iPhone чи Samsung, але ми шкодуватимемо, якщо не встигнемо подивитися те, що було можливо. Я завжди вважаю, що краще витратити гроші на подорожі. Це та інвестиція, яка ніколи не «згорає», вона назавжди залишається. А для того, щоб не боятися подорожувати активніше, потрібно підготувати свій організм – тут теж потрібні тренування. Потрібно починати безпосередньо біля свого будинку. В юності я приходив у вихідний на автобусну зупинку, наприклад, звертався в касу із запитанням, куди в них є квиток. Мене запитували: «А куди Вам потрібно?», я відповідав, що немає значення, куди найближчий». Сідав і їхав. Така ж історія і з вокзалами, я просто підходив і казав: «На найближчий потяг». На Львів - так на Львів, в Карпати - так в Карпати. Мені просто було байдуже, куди їхати. Так я додавав родзинку цим подорожам - коли ти не знаєш, куди їдеш. Це – мій стиль життя з 18 років. Саме так я живу та подорожую.