Як все починалось
З дитинства я захоплююсь технікою, механікою. Мені завжди подобалося їздити не просто трасою, але й горами. Починав з простих машин українського автопрому – "Волинянка", потім – "Нива". Згодом пересів на більш підготовлене авто. Потрошки зібралась невелика компанія, почали їздити щоразу більшою групою. "4х4" – абревіатура повнопривідних машин. Ми почали організовуватися наприкінці 2016 – на початку 2017 років. В команду входять мої працівники. Це – люди, які захоплюються машинами. Особливих умов, щоб долучитися до нас – немає. Власники авто з бажанням до пригод можуть стани одними з нас. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чим живе дитячий футбольний клуб ”Варатик”, та як виховують талантів.Маршрути
Є різні види маршрутів: від простих до складних. Ідеї, як правило, пропоную я. Є дуже складні маршрути, якими ми їздимо 1 – 2 рази на рік, щоб тримати себе в тонусі, як кажуть. Та буває не так просто, як на словах: часто трапляються поломки, немає зв’язку тощо. На легкі маршрути може їхати й проста техніка, але якщо складніші, то й авто має бути відповідно підготовлене.
Історія перемог
Існують змагання різних класів. У нас найпоширеніші – GPS-орієнтування та тріал або спецділянки. GPS-орієнтування вимагає тактики та серйозної командної роботи. Якщо екіпаж злагоджений, добре працює, тоді йде на хороші місця. Якщо пілот зі штурманом не розуміють своєї задачі, відповідно, результату не буде. Суть у тому, що в навігатор вносять точки, які потрібно знайти. Прокладається маркування, наприклад, на камінні чи деревах. Завдання – під’їхати до номера, позначеного на координатах і зафіксувати це на фото. Біля точки потрібно поставити автомобіль так, щоб чітко було видно бортовий номер і номер на дереві. Рука штурмана має торкнутись до фарби та невід’ємної частини автомобіля. До цих фото дуже суворі вимоги – це все прописується в правилах. Якщо будь-яка гілочка торкнеться руки – його не зарахують. На таких точках 1 – 1,5 години йде на те, щоб зробити фото. Дуже цікаво, і потрібно все продумати. Бували дуже складні точки, де добряче попотіли, плюс час обмежений. Є багато нюансів, наприклад за пошкодження дерев, перевищення швидкості в населених пунктах знімаються бали, за виїзд на залізницю, проїзд забороненими зонами або запізнення на здачу в указаний час – дискваліфікація. Дуже багато таких речей. Перед змаганням завжди проводиться брифінг, де кожен з організаторів може по-своєму виставляти вимоги. Вперше завжди буває складно, я не все знав по фотофіксації взятих точок. На моїх перших змаганнях мені не зарахували аж 4 точки. Другий вид – тріал – проходження певних ділянок на швидкість. Вони можуть бути кільцевими, з перешкодами чи болотом. На спецділянках є конкретна ділянка з перешкодами, через яку потрібно переїхати. Всі ці види можуть поєднуватися в одному заліку. Наші перші змагання були в Чернівцях у 2017 році. Тоді ми взяли друге призове місце. У Трускавці зайняли 1 місце, лише на 1 бал обігнавши команду, що посіла друге. Це було дуже непросте змагання, ми змагались у найскладнішому класі ТR3 або Proto. Там уже немає поняття "автомобіля", на нашому сленгу це – "котлети". Було майже 50 екіпажів з цілої України. Дуже задоволені змаганнями та результатом. У першу чергу, це завдяки команді. Цього року плануємо взяти участь у мінімум 5 – 6 змаганнях. На початку червня їхатимемо на Закарпаття, де місцевий клуб "Діагональ" проводитиме змагання на 24 години. Хочу подякувати організаторам подібних змагань. Перш за все, це люди, які готові все це спонсорувати. Жодні змагання не окупні, заробити на них нереально. Це – просто фантастична праця на ентузіазмі. Маю велику надію, що проведемо й у нас щось подібне. Мене підштовхують до цього уже щонайменше рік. Потрібно проводити переговори з сільськими головами, узгоджувати, а це – марудна справа.
Ставлення оточуючих
Реагують усі по-різному. Пішоходи завжди проти нас, бо, як би там не було, руйнуються всілякі стежки тощо. Але, думаю, 80% до нашого заняття ставляться спокійно. Здебільшого маршрути проходять старими австрійськими, радянськими, лісовозними дорогами. Прорізувати в лісі просіку лише для того, щоб рухатися транспортом, ніхто не буде. Звичайно, користуємося бензопилами, сокирами, але тільки в тому випадку, якщо стара дорога заросла чи є завали, заломи. Бувають моменти, коли евакуація техніки проводиться й півдоби, але отримані враження перевищують усе. У нас дуже красиві Карпати. Якщо ми будемо до них правильно ставитись і грамотно їздити, то, думаю, нам не будуть закривати всі проїзди. Руйнації, які ми робимо технікою, не спричинюють такої шкоди, як, наприклад, лісовоз. Навпаки, браконьєри і ті, хто вирубує ліс, нас дико ненавидять – ми робили фотофіксації таких речей. Ми намагаємося максимально зберегти природу в тому стані, в якому вона є. Автор: Юлія МАРЦІНОВСЬКА Фото: Ярослав ВАРЦАБ'ЮК